На тій стороні трава завжди зеленіша. Саме таким принципом керується більшість наших громадян, оцінюючи життя у Європі "як рай на землі", при цьому частіше всього навіть не усвідомлюючи (бо не бачили і не бували, а якщо і бували то максимум в Празі, яка ще за радянських часів була достатньо забезпеченою) як там живе величезний прошарок населення, який не відноситься до героїв італійських та інших телесеріалів та чи стабільною і платеспроможною взагалі є економіка цих держав.
"До Європи! Нам терміново треба до Європи", — ось девіз українців, які чомусь забувають, що вони живуть не в Африці, а саме в тій омріяній Європі, де зараз панує цілковитий хаос, що демонструє якими небезпечними є плоди глобалізації, одним із дітищ якої і є Євросоюз та єврозона. Навряд чи хтось ще не чув про останню фінансову кризу, яка охопила всю без винятку єврозону: курс євро вперше за останні роки суттєво знизився, знецінюючи всі вкладені у нього інвестиції та загрожуючи діяльності американських банків, які побоюються не повернути мільярди грошей, виданих у кредит, та збанкрутувати, що знову може призвести до чергового міжнародного економічного колапсу. Основним винуватцем такого розладу всієї єврозони, яка тримається останнім часом чи не на самій тільки Німеччині, стала в першу чергу Греція. Хоча за нею йде цілий ряд інших "країн-невдах" — таких, як Іспанія, Ірландія, Португалія, Італія і навіть Франція з Великобританією.
У країні-батьківщині Арістотеля, Сократа та численних грецьких рибалок, які не цураються хильнути чарку-другу і закусити все це фетою, авторитетів практично немає….хіба що ті самі славетні античні мислителі. Про політичних та економічних партнерів, які є членами Євросоюзу, тут взагалі не йдеться. Для справжнього грека — ніжного, духовного та людинолюбця — слово "працювати" звучить лише на німецькій (arbeiten) і відповідно призначено для тіеї ж нації. Середньостатистичний же житель цієї південної країни в такий момент матиме вільні від зайвих знарядь праці руки, буде на безпечній відстані від автомобільних чи інших заводів, попиватиме дозріле вино та затягуватиметься запашним димком від цигарки і навіть приблизно не уявлятиме, що означає закордонне слівце "дефолт". Та воно в принципі і не треба, адже десь там на Олімпі завжди знайдеться містечко, де можна перечекати поки хтось подолає приземлені фінасові негаразди, що якимось дивом раптом виникли, хоча ти й живеш роками в борг і не вмієш збалансувати бюджет своєї країни.
На цьому тлі Україна може навіть пишатися собою: у нас фінансова ситуація, точно, не гірша, ніж в Греції, і населення у нас, хоча і схоже в чомусь із греками (у нас практично будь-який таксист може процитувати того ж Арістотеля, однак лінується зробити щось більше, ніж підвозити людей за гроші, бо і так “хватає”) все ж набагато працьовитіше і відповідальне. Ми більше потерпаємо від безмежної корупції та розкрадання, аніж від аксіоматичного уявлення про "власну обраність" та переконаність у тому, що навіть під час кризи в жодному разі не можна скасовувати різноманітні немалі (по 1000 євро) надбавки до зарплат. Ця переконаність греків у власній обраності, на жаль, для всіх інших держав обертається колосальними проблемами: Німеччина, якій, як ми вже з’ясували, із грецької точки зору, слід лише arbeiten, не палає бажанням давати хоча б копійку Афінам і її можна зрозуміти.
Однак концепція глобалізації, де всі держави стають взаємозалежними одна від одної, не дозволяє німцям проігнорувати вимоги Греції і вони змушені для порятунку єврозони витрачати гроші на допомогу великим гуманістам. В іншому разі дефолт Афін потягне за собою колапс Дубліна, Лісабона і, може, навіть Лондона. А це буде, без перебільшення, катастрофою для всього існування "райської", на думку українців, Європи. Найсумнішим фактом є те, що навіть якщо Греція і Ко буде врятована, відносини між державами назавжди зламаються і якщо і покращаться, то лише через багато років, а це значить, що всередині і так пересвареного Євросоюзу, напруженість зростатиме із кожним днем: навряд чи будь-який німецький чиновник чи представник іншої держави, яка віддавала свої гроші, не використає шанс підколоти греків і не назвати їх, у кращому випадку, ледарями.
То ж виникає логічне запитання: навіщо все це Україні? Хтось одразу запалає гнівом і наведе залізні аргументи "це ж Європа. Треба туди"! Як на мене, така поведінка притаманна дівчині, яка будь що хоче вийти заміж: не важливо за кого, може, йому вже за тридцять, а він ще живе із мамою, захоплюється орнітологією та має шестирічного сина від колишньої дружини, від якої пішов через несумісність індивідуального духовного світу. Головне якнайшвидше поїхати в РАГС, а потім, ніби ненароком, із байдужим виразом обличчя, крутити перед подружками саме той палець, на якому обручка. Абсурдно, однак знайдуться такі, хто із задоволенням вдасться до такої логіки та вчинків. Правда, охочих стрибнути із третього поверху, розібрати авіабомбу в квартирі чи їсти ковбасу, куплену на наших базарах, теж вистачає, тому краще не орієнтуватися на таких особ.
Звичайно, ніхто не заперечує, що Україні слід рухатися до Європи, якщо під цими словами мати на увазі покращення стандартів життя, захист інтересів громадян та держави, зокрема налагодження судової системи і т.дю. Однак не треба при цьому забувати, що Євросоюзу те ж є куди прогресувати і там можна часто спостерігати за тим, як бідні багатодітні сім’ї купують їжу в супермаркетах за спеціальними купонами і живуть, м’яко кажучи, в халупах. Що ж до бажання вступити до ЄС як до політичного та економічного об”єднання, то в чому сенс, коли всередині союзу безліч держав по типу Грецї, які не збираються брати на себе жодної відповідальності за власні економічні проколи, де відбуваються постійні сварки і немає особливого бажання бачити Україну в його лавах? Україна і так вже є членом СОТ, і з часом підпише торговельні угоди із Брюсселем, розморозить кредит від МВФ, який вона отримала не будучи в лавах союзу, і спростить візовий режим. Коли ж Київ реально почне виходити із важкої економічної кризи, стандарти життя не зможуть не поліпшуватися, особливо якщо громадяни не будуть дрімати та триматимуть владу у тонусі, не нехтуючи у разі потреби навіть страйками чи іншими формами протесту проти її незадовільної роботи чи неналежного функціонування всієї державної системи. Час покаже чи витримає ЄС та єврозона ті перешкоди та негаразди, із якими вони стикнулися сьогодні. Якщо це зрештою посилить міцність союзу, тоді Києву, який до того часу теж зміниться — бажано, на краще — звичайно, можна буде замислитися над ідеєю членства. А поки ж можна із впевненістю дотримуватися улюбленого принципу українців "моя хата з краю…", який стосовно цієї ситуації дійсно актуальний. />