За даними міжнародних експертів, 10% жертв торгівлі людьми в Україні складають діти у віці від 13 до 18 років. Наша держава вважається однією з найбільших у Європі країн-розповсюджувачів дитячої порнографії. У звіті міністерства праці США за 2008 рік стверджується, що "Україна є країною-ресурсом для дитячої порнографії в Інтернеті”. Українських дітей незаконно вивозять за кордон і використовують у межах держави з метою сексуальної експлуатації — таким, на жаль, є наше сьогодення. />
На слизькому шляху
Нещодавно з коротенького репортажу “Euronews” дізналася, як поряд з розкішними океанськими віллами і пляжами в одному з бразильських міст існує такий собі квартал “Африка”. Так от, діти бідняків з цього кварталу, замість того, щоб ходити до школи, так би мовити, “обслуговують” туристів з Америки та Європи. І поважні дядечки, опинившись у цьому земному раю, втрачають людську подобу, купуюючи гарненьких нащадків індіанців, іспанців та афроамериканців…
Сумно усвідомлювати, але наша Батьківщина швидкими темпами перебирає латиноамериканський досвід, перетворюється на щось подібне до Бразилії чи Тайланду. Тобто, на державу третього світу зі всіма характерними їй ознаками — економікою країни-постачальника сировини, різким контрастом між рівнем життя багатих і бідних, тяжкою борговою залежністю від заможних західних держав. А коли 80% населення, як це є зараз, опиняється на або вже поза межею бідності, безвихідь та втрата моральних засад штовхає людей на нелюдські речі — торгівлю собою або — ще страшніше — дітьми.
Нині, стверджують працівники МВС, в державі спостерігається відчутне зростання внутрішньої торгівлі людьми, трудової експлуатації і новий бум вуличної проституції. А за даними Українського інституту соціальних досліджень, серед жінок, які займаються наданням сексуальних послуг у комерційних цілях, 11% складають діти у віці від 12 до 15 років і 20% — у віці від 16 до 17 років. Жахливо, що в Україні ХХІ століття сексуальні послуги надаються дітьми часто в обмін на захист, одяг чи навіть їжу.
Дитяче порно — нова проблема?
Вважається, що дитяча порнографія — це третя найприбутковіша стаття міжнародного злочинного бізнесу після торгівлі зброєю та наркотиками. За приблизними підрахунками, десятки мільйонів євро, котрі за рік витрачають усі країни разом на боротьбу з дитячою порнографією, на “полуничному” відео за участю малолітніх акторів злочинці заробляють за вісім коротких годин. За даними міжнародної організації «Зупинимо дитячу порнографію, торгівлю дітьми», 25% від загальної кількості пошукових запитів в Інтернеті пов’язані саме з дитячою порнографією і складають 68 мільйонів запитів щодня. У країнах СНД більше 30 тисяч користувачів на день відвідують порносайти.
Ставлення до порнографії взагалі і порнографії, що виготовлена за участі дітей, в суспільстві має відрізнятися, наголошують фахівці. Однак, поки фільмується та продається порно з малими українцями, вітчизняна Феміда сором’язливо помовчує. Саме законодавча невизначеність, на жаль, сприяє створенню дитячого порно на експорт та для внутрішнього використання. Незважаючи на те, що встановлення кримінальної відповідальності за такі дії є одним з міжнародно-правових зобов’язань, прийнятих Україною при ратифікації факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, залучення дітей до створення матеріалів порнографічного змісту тлумачиться, лише, як обтяжлива обставина однієї зі статей Кримінального кодексу.
Як стверджує радник міністра внутрішніх справ Катерина Левченко, це пов’язано із тим, що для України ця проблема є «новою». Кримінальний кодекс 2001 року був написаний на основі Кримінального кодексу Радянського Союзу, у якому відповідна стаття була відсутня. За словами Катерини Левченко, для вирішення цієї проблеми для розгляду Верховною Радою нарешті підготовлені проекти змін до закону про суспільну мораль, де пропонується дати визначення явищу дитячої порнографії, а також внести ряд змін до закону про телекомунікації.
Дивно, що за вісімнадцять років незалежності, при такому бурхливому політичному житті, вітчизняні законотворці не спромоглися створити гідний захист українським дітям з боку закону. Разом із цим фактом, взагалі не дивує, що за відсутності закону, немає і офіційної статистики щодо того, скільки неповнолітніх у нашій державі задіяні у цьому злочинному бізнесі.
На сьогодні найбільшим ринком збуту порнографічної продукції є мережа Інтернет. В Україні цього року був створений окремий відділ по боротьбі із кіберзлочинністю у системі Департаменту по боротьбі із торгівлею людьми. Однак, «ловити» зловмисників за цією статтею нелегко, оскільки важко встановити чи людина дійсно збирається розповсюджувати порнографію, а не використовувати її у власних цілях.
Наразі Україна лише імітує готовність боротися із кіберзлочинами проти дітей, ратифікуючи різні європейські конвенції. «В Україні немає жодного випадку, коли б серйозно покарали за цей злочин. Немає чіткого поняття дитячої порнографії, також немає покарання за зберігання порнографічної продукції», — наголосила координатор організації «Зупинимо дитячу порнографію, торгівлю дітьми» Ольга Швед. “Судити не можна пробачити…” Кому, виходячи з недовершеного українського законодавства, у цьому реченні можна поставити будь-де.