Те, що сталося у Москві 28 вересня 2010 року, прогнозувала більшість російських політиків та політологів: президент Росії Дмитро Медведєв відправив у відставку мера Москви Юрія Лужкова. І в той же час, схоже, мало хто вірив, що це станеться насправді: за останні роки Лужкова так багато разів «знімали», що здавалося, він «царюватиме» у російській столиці вічно.
Юрій Лужков – один з мерів-«довгожителів» на землі. Посаду градоначальника російської столиці він обіймав з 1992 року, туди його призначив перший президент Росії Борис Єльцин. Хімік-технолог за освітою, Лужков раніше працював у різних міністерствах та організаціях, але ще з 70-х років минулого століття активно займався партійною та громадською роботою, був депутатам різних виборних органів. Наприкінці 80-х потрапив до «єлцинської обойми», та вперше саме з подачі Єльцина став мером. За це Лужков віддячив у 1993 році, коли став на бік президента під час розгону Держдуми Росії за допомогою танків. Проте вже у 1999 році виступив проти Єльцина, вимагаючи його відставки, а згодом тодішня його партія «Вітчизна» виступила на підтримку тоді ще кандидата на посаду президента РФ Володимира Путіна. Відтоді й до недавнього часу Лужкова називали «людиною Путіна», тим більше, що мер Москви був одним із засновників і поки що залишається у керівництві провладної партії «Єдина Росія».
Лужков чотири рази балотувався на посаду мера Москви – у 1996, 1999, 2003 та 2007 роках – та неодмінно їх вигравав із великим відривом від конкурентів, отримуючи щоразу по 70-80 відсотків голосів виборців. Втім, за даними результатів соцопитування, що його провів Всеросійський центр з вивчення громадської думки, останнім часом рівень підтримки мера серед москвичів дещо знизився. Тільки 33 відсотка опитаних вважають, що Лужков – ефективний управлінець, який турбується про жителів міста, тож провідне місце Москви та високий рівень життя в столиці – саме його заслуга. Цікаво, що практично стільки ж респондентів – 34 відсотки – вважають, що Лужков – неефективний управлінець, за часи свого мерства він не зміг вирішити проблем міста, а деякі з них лише поглибилися; всі успіхи Москви забезпечені лише столичним статусом міста. Ще третина опитаних москвичів не змогли оцінити діяльність Лужкова.
Результати цього дослідження в цілому характеризують ситуацію, що зараз склалася у Москві. З одного боку, російська столиця дуже активно розвивається в останні півтора десятки років – ведеться будівництво, у тому числі, й соціального призначення. На відміну від того ж Києва, немає проблем у житлово-комунальному господарстві – гаряча-холодна вода, опалення, ліфти, світло – все це є цілодобово та цілорічно, у центрі та на околицях, працює без збоїв, постійно здійснюється профілактика та оновлення мереж. Місто – дуже чисте, у всіх під’їздах, дворах та на всіх вулицях постійно триває прибирання – переважно, тут працюють приїжджі-середньоазіати, влітку двори та вулиці поливають водою, а взимку чистять від снігу та криги. Чітко працює громадський транспорт. Рівень офіційного безробіття у Москві – лише 0,8 відсотка, середня зарплата – понад 30 тисяч рублів (близько тисячі доларів), а пенсіонери отримують надбавки.
Втім, є й інший бік. Часто Москва – дуже некомфортне місто для життя. Через столичний статус москвичі змушені сплачувати високі ціни за все або майже за все. Постійно зростають ціни на житлово-комунальне обслуговування, тільки у 2010 році квартплата у Москві збільшилася на 20 відсотків, а на електроенергію – на 15. Зараз середньостатистична родина витрачає на комунальні платежі 6000-7000 рублів (приблизно 1500-1750 гривень) за 2-3 кімнатну квартиру – це без вартості телефону. Дуже дорогим є транспорт: одна поїздка у метро – 26 рублів (приблизно 6 грн. 50 коп.), стільки ж – у маршрутці, автобусі та тролейбусі. Дорогими є й продукти – більшість у 2-4 рази дорожче, аніж у Києві. Не є порятунком й ринки: практично всі їх контролюють напівкримінальні угруповання з Кавказу та Середньої Азії, які також встановлюють монопольні завищені ціни; продати безпосередньому виробнику свою продукцію у Москві практично неможливо.
Дуже дорогими є вартість та оренда житла: ціна оренди однокімнатної квартири класу «дах над головою» на далекій околиці стартує від 800-900 доларів. Й справжня біда Москви – автомобільні пробки. Усюди – у центрі та на околицях. У будь-який час доби. Через найрізноманітніші причини: аварію, недолугого регулювальника, проїзд «членовоза» з мигалкою, ідіотський режим роботи світлофора. Ті, кому «пощастить», можуть стояти у пробці й годину, й дві, й три-чотири. Під час таких очікувань лаяти Лужкова, який так і не зміг організувати нормальну систему руху у Москві, а площі, де можна було б зробити розв’язки, віддав під торговельні центри, стало «доброю» традицією.
Втім, ще більше москвичів, а згодом й владу, стала дратувати діяльність найближчого оточення Юрія Лужкова, передусім, його дружини Олени Батуриної – мільярдерші, що, за версією журналу «Форбс», входить до трійки найбагатших жінок світу. Її компанія «Інтеко» монополізувала будівельний ринок російської столиці, Батурина отримувала «найжирніші» державні замовлення на будівництво у Москві, освоювала мільярди бюджетних грошей та практично не мала конкуренції – конкуренти відсіювалися ще на етапі конкурсів, умови яких були дуже своєрідно прописані. Коли вільні майданчики для будівництва у Москві закінчилися, влада почала видавати дозволи – за прикладом київських колег? – на знесення історичних та пам’ятних будинків, що викликало хвилю обурення серед інтелігенції, якої ще чимало залишилося у російській столиці.
Ще більше роздратування викликав проект будівництва частини оновленої траси Москва — Санкт-Петербург, яка мала пролягти через ліс поблизу підмосковного міста Хімки. Ще на стадії підготовчих робіт були виявлені махінації із землевідведенням та компенсаціями за землю. Ліс, за проектом, мали вирубати, але проти цього постала громадськість. Виявилося, що існують ще принаймні чотири проекти будівництва магістралі, в обхід лісу, але всі альтернативні варіанти зачіпають інтереси Батуриної – проходять по землях, які компанія «Інтеко» отримала під будівництво й від яких не має наміру відмовлятися. Після галасливих акцій протесту в ситуацію втрутився президент Росії Дмитро Медведєв, який наказав припинити будівництво магістралі через ліс – до висновків Громадської ради при президенті РФ.
Ще одною краплею невдоволення Лужковим нинішньою російською владою стала ситуація цього літа, коли Москву оточили лісові та торф’яні пожежі. Столиця задихалася від смогу, а Лужков сів на літак і вирушив до Альп – дихати свіжим повітрям та відпочивати. Він раптово повернувся, коли Путін звільнив начальника управління лісового господарства – той також пішов у відпустку, коли його підлеглі боролися із пожежами. Тоді прем’єр-міністр єхидно відзначив, що «повернувся дуже вчасно». Але повернувся мер тоді ненадовго, підписав кілька розпоряджень – та знову відбув до Європи.
Вже досить довгий час діюча влада відсторонилася від Юрія Лужкова. Ще навесні, коли заступник голови Держдуми Володимир Жириновський став публічно звинувачувати московського мера у корупції та казнокрадстві і закликати до його відставки, прем’єр-міністр Володимир Путін, він же — голова «Єдиної Росії», де Лужков є співголовою політради, ухилився від коментарів та втручання в ситуацію. А вже на початку вересня у хід пішла «важка артилерія» — одразу на чотирьох федеральних каналах, ОРТ, «Росія», НТВ та «Росія 24», почали масово виходити в ефір фільми, програми та сюжети, які викривали діяльність Юрія Лужкова, Олени Батуриної та їхнього найближчого оточення. Нічого особливо нового у тих програмах не було – про це ж раніше неодноразово писали в Інтернеті та опозиційних до московської мерії друкованих виданнях. Але факт того, що ці матеріали вийшли в ефір підконтрольних Кремлю федеральних телекомпаній, вже був досить показовим.
В середині вересня доля мера Москви Юрія Лужкова була вирішена. Питанням залишалася лише форма: або «почесна» добровільна відставка «за власним бажанням», або «ганебна» за примусом президента. Лужкову дали тиждень на роздуми, й він вирушив в Австрію – «подумати». Подумав, й коли 27 вересня повернувся і вийшов на роботу, публічно, через засоби масової інформації, заявив, що має намір працювати далі й у відставку не збирається. Президент Дмитро Медвєдєв із своєю відповіддю не примусив довго чекати: вже наступного ранку він підписав указ про звільнення Лужкова із посади. Формулювання – «у зв’язку із втратою довіри президента Російської Федерації».
«Ця ситуація не могла тривати вічно, і конфлікт мав вирішитися якомога швидше. Іншого розвитку подій бути не могло і тривале збереження такої управлінської ситуації було б неможливо і неправильно», — вважає політолог Дмитро Бадовський. – «Спочатку ситуація не виглядала так фатально, як її хотіли представити, і публікації в ЗМІ були не цілком своєчасні і точні. Атмосфера стала загострюватися через те, що Лужков зайняв дуже жорстку позицію. Вона виражалася і в небажанні йти добровільно, і в небажанні робити будь-які примирливі кроки. У відпустці Лужков так і не прийняв рішення про відхід, тому й відбувся альтернативний варіант розвитку подій. Іншого виходу Кремлю Лужков не залишив».
* * *
А в пам’яті українців Юрій Лужков залишиться передусім як скандальний російський політик, який настирливо намагався втручатися у внутрішні справи України. Особливий інтерес до Криму та Півдня України Лужков почав проявляти ще на початку 90-х років минулого століття. Тоді ж виникла ідея шефства Москви над Чорноморським флотом Росії. Зокрема, московський уряд оплатив ремонт ракетного крейсера «Слава» на Суднобудівному заводі імені 61 комунара у Миколаєві, після чого корабель перейменували на «Москву». Потім уряд російської столиці фінансував різноманітні флотські проекти у Криму та Севастополі. Неодноразово Лужков сам приїздив до півострова, де недвозначно заявляв про належність Криму Росії та його незаконність передачі Україні. Після чергової такої заяви у 2008 році Україна оголосила Юрія Лужкова персоною нон-грата. В’їзд в Україну йому був заборонений до літа 2010 року, коли мер Москви приїхав на запрошення президента Віктора Януковича. Водночас Лужков заявляв про наміри активної участі уряду Москви у низці інвестиційних проектів у Криму та Севастополі, а також будівництві мосту через Керченську протоку.
Відзначилася в Україні й компанія «Інтеко» дружини Лужкова Олени Батуриної: ще у 2003 році вона отримала в оренду 90 гектарів землі у Києві для будівництва житлового мікрорайону «Московський», були й плани щодо будівництва офісних центрів. Але через фінансову кризу «Інтеко» згорнула свою діяльність в Україні. />