Університетський або старий ( як його називають самі кияни) ботанічний сад має чимало принад навіть взимку: мальовничі краєвиди, затишні алеї, надзвичайно чисте повітря. Дарма, що поряд розташувався залізничний вокзал і пролягає одна з центральних автомагістралей міста. Та особливої привабливості сад набуває навесні, коли тут розквітають магнолії. А цього року ці дерева-екзоти буяють цвітом особливо розкішно — ніби вітаючи киян і гостей міста з поважною датою — 170-річчям — якою можуть похвалитися далеко не всі сади Європи і колишнього СНД. />
Як розказав директор саду, кандидат сільськогосподарських наук Василь Капустян, рішення про заснування в Києві Університетського ботанічного саду було прийнято ще 1833 року, коли сам навчальний заклад ще тільки створювався. Тоді в Київ почали звозити рослини з ботанічного саду Волинського ліцею, розформованого в Кремінці, з Гомельського маєтку графа Румянцева та інших зібрань флори. Але місцеві чиновники довго не могли визначитися із місцем для розміщення саду. Зрештою, для нього обрали горбкуватий пустир за майбутнім “червоним” корпусом університету, де протікала річка Либідь, на берегах якої київські міщани випасали худобу і гусей.
Неабияких зусиль до цього доклали перший ректор Київського університету ім. Святого Володимира М.Максимович, архітектор В. Беретті та знаменитий ботанік Р.Траутфеттер, якого було призначено на посаду першого директора університетського саду. Оглянувши запропоноване архітектором Беретті місце, Максимович писав у Раду університету: "…место сие безводно, находится на полуденном жару солнца, выставлено на острые восточные ветры, но если бы было дозволено употребить большую сумму денег, то из сего места можно было сделать хороший сад".
З документів, що зберігаються в музеї Ботанічного саду, відомо, що 5 травня (за старим стилем) 1839 р. попечитель Київського навчального округу дозволив "учредить" в Києві тимчасовий ботанічний сад, а 10 травня професор Траутфеттер погодив з ректором університету кошторис на його утримання в розмірі 2153 крб. на рік, а також конкретне місце за будинком університету для закладки Ботанічного саду. Ця дата фактично і є датою заснування „тимчасового ботанічного саду” ( як було записано у офіційних документах). Але більш-менш завершеного вигляду Університетський сад набув лише після 1852 року, коли його територію обгородили парканом.
За роки свого існування київський Університетський ботанічний сад пережив і часи справжнього розквіту і важке лихоліття. На початку ХХ століття в ньому тимчасово розмістили зоопарк. Любителі розваг були у захваті, а от садівники навпаки — у відчаї, адже численні рогаті й хвостаті квартиранти завдавали неабиякої шкоди рідкісним рослинам. Страшним випробуванням для саду стали Перша світова і громадянська війни. Після обстрілів у оранжереї не залишилося жодної цілої шибки. Працівники Ботанічного на чолі з тодішнім директором Олександром Фоміним, укривали екзоти власним одягом і килимами, принесеними з дому, намагаючись врятувати цінну колекцію. Тільки завдяки їхній самовідданості вдалося зберегти тропічні рослини, яким нині вже по 150-200 років. До речі, академік Олександр Фомін, ім’я якого нині носить сад, так і жив у садовому будиночку на його території до кінця свого життя.
А під час німецької окупації в будівлях Ботсаду розміщувалися військові казарми та стайні. Гітлерівці рубали релікти на дрова, а при відступі в 1943 році вивезли десятки рідкісних пальм та орхідей. У травні 1944 року Ботанічний сад знову було відкрито для відвідувачів. Цікаво, що тоді ж, за рік до закінчення війни, держава знайшла можливість виділити спеціальні кошти на утримання цієї оази. Але зоряний час Університетського ботанічного, вважають його старожили, припав на 50-ті роки минулого століття. Старші кияни, певно, також пам’ятають чудові прохолодні гроти й мальовничі потічки з декоративними місточками, лебедів на ставку і ручних білочок, які не боялися відвідувачів. Тут можна було відпочити, почитати свіжу газету, поласувати морозивом і газованою водою, яку пропонували привітні продавщиці з маленькими пересувними ятками.
1974 року було проведено реконструкцію саду: відновлено дренажну систему, сплановано рельєф, висаджено нові дерева. У 1978 — побудовано оранжерейний комплекс із найвищим на той час у світі 32-метровим кліматроном. Саме в ньому ростуть тепер тропічні пальми, серед яких і найстаріша в Україні 200-річна австралійська пальма. До речі, з нею раніше було чимало клопоту: дерево щовесни пробивало шестиміліметрове скло і ціле літо розкошувало на свіжому повітрі, а на осінь бригада альпіністів зводила над діркою в покрівлі “хатку”. Та наступної весни непокірна рослина ламала її і знову тяглася до сонечка. А загалом, колекція пальм в університетських оранжереях нараховує понад 60 видів. Вона справді унікальна, їй заздрять ботанічні сади навіть тих країн, з яких ці дерева родом.
Старий Ботанічний сад київського університету давно вже є невід’ємною частиною нашого міста, його справжньою зеленою перлиною і окрасою. Зусиллями декількох поколінь ботаніків, які самовіддано працювали тут впродовж усіх 170 років, в ньому зібрано ориганільну колекцію рослин різного географічного походження. Нині ця зелена оаза займає 22 га, де розміщено 17 теплиць і 12 оранжерей. А розмаїта колекція налічує понад 8 тисяч видів рослин, 4 тисячі з них – справжні екзоти для нашої країни.
Киянам, дійсно, є чим пишатися, втім прикро, що цей заповідний куточок у самісінькому центрі нашої столиці останнім часом перебуває у дещо занедбаному стані через брак коштів. І на жаль, проблеми зростають у арифметичній прогресії: чим більш поважну річницю відзначає цей заклад – тим більших зусиль коштуватиме працівникам збереження його унікальності, – вважає директор саду Василь Капустян.
Тим часом вже кілька років поспіль, за показниками, що їх наводить столична мерія, Шевченківський район, на території якого розташована ця перлина природи, посідає перше місце з благоустрою. А Ботанічний сад, на жаль, залишається поза увагою його господарів навіть під час загальноміських місячників з великого прибирання. І ще більш прикро, що навіть з нагоди визначної дати, яку університетський сад відзначатиме цього місяця, столична влада так і не звернула належну увагу на нього. Василь Капустян з болем говорить про новий паркан навколо саду, про який працівники Ботанічного саду мріють вже майже 30 років і якого, схоже, так і не буде облаштовано у найближчий час. Адже грошей на його заміну у цьогорічному кошторисі не передбачено. Тож, працівникам саду лишається тільки сподіватися, що мерія або призначить іншого розпорядника, який би міг тут навести лад і зберегти сад в усій його унікальній красі, або чекати заможного мецената, який візьме його під свою опіку. А поки університетський Ботанічний сад готується до святкування свого 170-річчя і запрошує усіх шанувальників природи до себе у гості.