«Ми скасуємо депутатську недоторканність!», «Закон один для всіх!» — одні з основних гасел Віктора Ющенка та «Нашої України» під час перевиборів до Верховной Ради 2007 року. Відтоді пройшло вже два роки, позачергові вибори стали історією, а самі гасла змінені на нові, більш актуальні.
Але в нинішнього Президента таки з»явилась можливість пригадати забуті обіцянки і хоча б спробувати виконати їх. На це сподівались українські громадяни, про це багато говорили політологи. Начебто, на виконання тих обіцянок Віктор Ющенко представив нову модель Конституції України, яка, як декларується, повинна виправити всі недоліки чинної.
Можна було очікувати, що в ній йтиметься, зокрема, про скасування депутатської недоторканості. Але очікування не справдилися. Як зазначив голова правління Комітету виборців України Олександр Черненко, в цьому конституційному проекті не йдеться про скасування депутатської недоторканості, а лише про її обмеження. На ділі це буде виглядати приблизно так — якщо депутат скоїв злочин, то лише після винесення остаточного вироку він буде позбавлений депутатских переваг. Таким чином не виключено, що кожен депутат, потрапивши в «неприємну» ситуацію і розуміючи, що всі факти проти нього, зможе «вирішити» свої проблеми між першим та апеляційним слуханнями. А з огляду на наші «непідкупні» суди, можна лише здогадуватись наскільки справедливим буде правосуддя в подібних випадках. Тож з огляду на проект своєї ж Конституцї, Віктор Ющенко мало чим відрізняєтся від багатьох інших українських політиків. Всі вони — люди слова: при бажанні — обіцяють, а згодом — забирають свої слова назад.
У Конституції від Президента також йдется про зміну форми державного устрою. Про це вже чимало сказано іншими політиками і після внесення змін до чинної Конституції в 2004 році ця тема допомагає підтримувати рейтинг багатьом депутатам.
На думку голови правління Центру політико-правових реформ Ігоря Каліушко, українці дійсно схильні змінити сьогоднішню недієздатну модель правління на президентську або змішану. І якщо ще два роки тому громадяни в більшості схилялись все-таки до парламентсько-президентської форми, то на сьогодні більшість бачить своє майбутнє саме в президентській державі. Українці втомились від хаосу та свавілля влади. Вони сподіваються, що за такої форм правління, нарешті, з»явиться та сама «сильна рука», яку нам так давно і безнадійно обіцяють і яка зможе навести лад в країні. На думку експерта, причина такої зміни політичних уподобань — недієздатний парламент. А також нездатність буржуазних партій взяти на себе відповідальність за все, що діється в країні. Наш політикум звик працювати за схемою — «сам дурак», звинувачуючи в усіх бідах опонентів.
Щоправда, запровадивши президентську модель, можна легко втратити тонку грань між порядком та диктатурою і це буде залежити насамперед від гаранта Конституції, тобто від особи Президента. А отже ми знову будемо залежні від персоналій, а не від самого закону.
Дискусійним залишається питання і двопалатного парламенту, запропонованого Президентом. Не всі підтримують цю ідею і не всі бачать можливість її реалізації в нашій країніі. Але головне питання не «що?», а «коли?». Багато політологів закидає Президентові те, що він розпочав обговорення проекту нової Конституції саме напередодні президентської кампанії, тим самим, мовляв, намагаючись підняти свій доволі невисокий рейтинг.
Наскільки доречно змінювати Конституцію саме зараз? Тут думки експертів розділились. Дехто вважає, що це потрібно було робити раніше, адже в Ющенка було 5 років для вдосконалення основного закону держави. А інші, наприклад, той же Олександр Черненко, бачать в цьому рішенні і деякі плюси. Адже цієї ініціативою Президент змусить своїх опонентів дискутувати на тему Конституції і кожен з кандидатів змушений буде викласти виборцям своє бачення нового, поліпшеного варіанта цього документа.
Проте, якою досконалою та ідеальною не була б нова Конституція, якщо її основні положення не будуть виконувати і поважати Президент, уряд та опозиція, вона буде такою ж непотрібною та безпорадною, як і чинна. А ось цього нам гарантувати, на жаль, не може ніхто.