Наприкінці листопада в Києві, Одесі й Дніпропетровську пройдуть гастролі московського театру «Сатирикон».
— Ми з гастролями часто потрапляли в досить гострі ситуації. Наприклад, приїхали в Ізраїль і опинилися там в зоні воєнних дій, — відповідає художній керівник театру Костянтин Райкін на запитання чи не боїться він епідемії грипу в Україні. У понеділок артист дав прес-конференцію в Києві.
Я вже не кажу про традиції цього театру мого батька, який взагалі на фронтах провів всі чотири роки війни в реально небезпечних умовах. На зустрічі з молоддю тато говорив: «22 червня 1941 у нас повинні були початися гастролі в Дніпропетровську. Я не знаю, як про це дізнався фюрер, але 22 червня він почав бомбардувати це місто». Тоді Брежнєв був керівником міста, він дав їм вагон і театр відправили далі.
Під час короткої зустрічі Райкіна з пресою артист розповів, що в його театрі почалися репетиції вистави «Деньги» за п’єсою Олександра Островського "Не было ни гроша, да вдруг алтын". А сам керівник «Сатирикону» відкрив в чеському курорті Карлові Вари школу підвищення акторської кваліфікації.
— Це підготовче, інтенсивне навчання для бажаючих вступити до театральних вузів. У них є підготовчі курси, але вони проводять заняття протягом всього сезону. А ми це робимо щільно і той же обсяг підготовки проводимо протягом місяця, — пояснив він. – На курси також приходять бізнесмени, дипломати, люди, яким це треба просто в силу їхньої професії, навчитися спілкуватися з людьми, впливати на партнера. Там викладаю я і найкращі педагоги школи-студії МХАТ.
До України москвичі вперше привезуть спектакль «Азбука артиста». У передмові до дії виконавець головної ролі й постановник Костянтин Райкін розповість, як вступав у Щукінське училище, як, готуючись, прочитав весь свій репертуар перед дзеркалом і "мав у самого себе колосальний успіх», як плазував перед комісією навколішки, зображуючи тигра, як пройшов відразу на третій тур і як у результаті був прийнятий.
— Виставу «Азбука артиста» ми граємо в нашому репертуарі. У нас багато років йде сім назв, за днями тижня. Будь-яка восьма назва витісняє якусь із попередніх і їх знову стає сім, — продовжує керівник «Сатирикону». — Ми «Азбуку артиста» багато возимо по Європі, по Росії, возили в Сполучені Штати, Канаду. Це популярний спектакль, загалом кажучи, успішний. Він кумедний, його дуже люблять глядачі. В ньому також беруть участь молоді артисти театру. І ми колись вирішили зробити виставу про те, як стають артистами, тобто, як навчаються акторській справі. «Азбука артиста» — це назва, яка виникла від того, що ми деякі, так би мовити, аспекти навчання акторського ремесла виносимо на сцену, ми показуємо, як навчаються цій справі, як робляться етюди, загалом, кумедні номери, які я весь час коментую. З цього складається такий спектакль-шоу, в якому беруть участь десять артистів, моїх молодих колег і я. Весь матеріал створений з навчального процесу. Це відбувалося так: ми взяли результати наших інститутських іспитів, і, редагуючи їх, зробили з цього спектакль. Це все зроблене з конкретних матеріалів занять. Тобто цей спектакль в результаті нашому театру не коштував майже нічого. Ми граємо практично на порожній сцені.
— На які кошти існує ваш театр?
— Є іноді спонсори. Постійного у нас немає. Частково ми живемо на зароблені гроші. У нас дорогі квитки, біля ста доларів. Ми дуже багато заробляємо, хоча жоден стаціонарний театр не може себе окупити, але більшу частину коштів, на які ми живемо, ми заробляємо самі. Дуже невелику частину нам дає держава. Я б сказав, злочинно маленьку. Я взагалі вважаю, що держава неправильно ставиться до культури і, зокрема, до театру. />
— Чим якісно відрізняється сьогоднішній «Сатирикон» від інших відомих театрів?
— Ми дуже сумлінні. Добросовісність в нашому слов’янському світі — якість, набагато рідша, ніж талант. Талановитих людей досить багато серед слов’ян, а сумлінних людей дуже небагато. Є такі «прохіндейскіє» театри і їх багато. Ми дуже любимо глядача і дуже сумлінно ставимося до своєї професії.
Все-таки театр Аркадія Райкіна, мого батька, був естрадний, маленький такий. Він був унікальний, завдяки просто генію тата, так би мовити. Просто він був у певному сенсі театр одного актора, а зараз перетворився у класичний драматичний театр. У нас йде Шекспір, Ростан, Лопе де Вега, Островський. Це ансамблевий театр без явного лідера. Я розумію, що я ним керую, але я там граю. Я граю ролі, як правило, головні, тому що це правильно. Але в репертуарі більша частина вистав, де я не граю, а при цьому театр має дуже велику популярність серед глядачів.
Театр дуже молодий, тому що я роблю ставку на молодих, я роблю на них ставку, вони в мене грають головні ролі. Тому що я вважаю неправильним, коли артист довгий час працює в театрі. Якщо він дуже потрібний театру, тоді інша справа, але є велика кількість людей, яких я прошу в якийсь момент піти.
— Більшість дивиться серіали й в театр переважно ходять на знайомі з телебачення обличчя.
-Я серіали майже не дивлюся, просто тому, що мені не подобається цей вид кіномистецтва. Щоправда, бувають деякі випадки. Наприклад, з моєї точки зору, серіал «Ліквідація» — це високохудожній твір, його зняв Сергій Урсуляк, який довгі роки був артистом театру «Сатирикон», був моїм колегою. Там грають театральні артисти.
Знаєте, це питання смаку і твоєї життєвої установки. Я не люблю ось цієї от піни, всяких папараційних тусовок. Хтось любить — і на здоров’я, якщо є можливість. А мені просто шкода часу, тому що я все-таки дуже зайнята справою людина.
На рахунок того, хто б зміг зіграти на сцені «Сатирикону» … Розумієте, на сцені «Сатирикону» взагалі важко грати. Є навіть чудові артисти в інших театрах, яких я б ніколи до себе не взяв. Тому що тут має бути особлива енергія, важко працювати в нашому театрі. Така наша специфіка. Не тому, що ми найкращі, просто так ми влаштовані.
У театрі артисти отримують мало. Просто в театрі працюють люди, які люблять цю справу. Вони працюють там з любові. Театр — таке місце, де не розбагатієш.
— Які ролі сьогодні вас можуть зацікавити для повернення в кіно?
— Ніякі. Мені не цікаво в кіно. Якщо порівнювати з тим, що кожен день мені доводиться робити в театрі, це так цікаво те, над чим я працюю. Я ні на що це не проміняю. У мене є приклад, коли я відмовляв. Навіть є якісь легенди з цього приводу. Я і Герману відмовляв, і Спілбергу відмовляв, між іншим. Я думаю, що я єдиний, хто відразу сказав "ні" на пропозицію Спілберга свого часу. Але це добре. І потім ще сума була непогана — 17 мільйонів доларів. Я відмовився від цього, причому, відразу, навіть не замислюючись, тому що це чужі гроші, не мої.
Коли був ювілей у Ельдара Рязанова, якого я дуже люблю, просто як глядач, до мене прийшли і сказали: «Скажіть, будь ласка, якісь слова Ельдару Олександровичу в камеру». Я сказав: «Ельдар Олександрович, розумієте, я вас люблю, як кінорежисера, але у вашій творчості є один серйозний недолік: ви ніколи мене не запрошували зніматися. Я вас прошу виправте це, запросіть мене. Ви не бійтеся, я все одно у вас зніматися не буду. Я вам відмовлю, але в списку режисерів, яким я відмовив нема Рязанова. Я вас благаю, запросіть мене, не бійтеся, я вас не потурбую, я вам відмовлю, але тоді в мене буде проти вашої чудової прізвища велика галочка, що я вам теж відмовив». Ось таке в мене було привітання йому.