Міграція давно стала проблемою не лише для України, але й для більшості країн світу. Процеси глобалізації неодмінно сприяють розширенню життєвого простору для громадян будь-якої держави. Не дарма третє тисячоліття вже називають епохою номадизму. Сучасні кочівники вільно пересуваються по планеті і все більше забувають, де знаходиться їх дім. Звісно, така свобода пересування меншою мірою стосується нижчих ешелонів трудових мігрантів: вони швидше стають безправними переселенцями — людьми, які, власне, не потрібні вже ні вдома, ні в чужій країні. Про долю трудових мігрантів, їх надії та розчарування і розповідає фільм Ульріха Зайдля “Імпорт\Експорт”.
“Імпорт\Експорт” — як обмін між Заходом та Сходом, як діалог культур, який відбувається біля Вавилонської вежі . Німецький режисер переконує: мови цивілізацій настільки різні, що порозуміння між ними не є можливим. У фільмі ми бачимо історії двох людей, які втікають від середовища свого проживання у пошуках кращої долі. Проте, режисер рішуче заперечує твердження “краще там, де нас нема”. “Краще там, де..?“- і, власне, це запитання залишається відкритим навіть після закінчення фільму. Безумовно, щастя для людини неможливе без гармонії із собою, і якраз її не можуть знайти герої.
“Імпорт\Експорт” показує нам два можливих шляхи з пункту А в пункт Б, які ніколи не перетнуться, але проходять в кількох міліметрах один від одного. Медсестра Ольга вирушає з України в Австрію, аби забезпечити себе та своїх родичів. У той же час колишній охоронець Пауль їде встановлювати ігрові автомати в Східну Європу, і завершує свій шлях в Україні. Можна сказати, що в фільмі, неначе за китайськими канонами, зберігається баланс сил: інь-ян, жіночого та чоловічого, східного та західного. Та за будь-якого розвитку подій, жодна сторона не знайде свого щастя.
Ольга живе на Сході України в невеликому промисловому містечку. Зарплату виплачують рідко, і тому дівчина змушена піти роздягатися перед веб-камерою для багатих іноземців. Така робота її не влаштовує, і героїня змушена поїхати на заробітки в Австрію. Негативні сторони свого нового становища вона відчуває одразу: навіть місцевий безпритульний має більше прав, аніж українська громадянка. Хазяйка з легкістю виганяє її з роботи, адже працівниця не має соціального захисту та жодних гарантій. Після цього Ольга влаштовується прибиральницею в будинок пристарілих. Вона мріє про заможне життя, та чи можливо отримати його в установі, єдиний вихід із якої — на той світ?
Зворотній шлях проходить молодий австрієць Пауль. Він втрачає роботу охоронця і встигає заборгувати всім своїм знайомим. Врешті хлопець погоджується поїхати з вітчимом на Схід, аби встановлювати ігрові автомати та апарати з продажу жувальних гумок. Пауль наївно сподівається, що в Східній Європі він зможе отримати дешеве задоволення, та реальність розходиться з його фантазіями. В результаті хлопець впадає у відчай та намагається знайти роботу вантажника в одному з провінційних українських містечок.
У Європі, стверджує Ульріх Зайдль, немає розподільчих ліній, проте середовище існування разюче змінюється від Заходу до Сходу. Жодного разу не показуються труднощі героїв, пов`язані із законом чи перетином кордону. У той же час, вражає непорозуміння між людьми, а також їхнє небажання думати про когось, окрім себе. Режисер неначебто вказує, що кордони — не геополітичні, а справжні проходять винятково між людьми. Причому, німецький режисер показує нещирою та жорстокою Європу, тоді як Україну — щирою й співчутливою, хоча й бідною та приниженою.
Режисер фільму, Ульріх Зайдль, відомий за своїми документальними роботами. Зважаючи на це, не здається дивним, що в фільмі грали непрофесійні актори. Більше того, Катерина Рак, яка грала Ольгу, насправді якийсь час працювала медсестрою, а люди похилого віку є справжніми пацієнтами клініки для пристарілих. Зйомки проходили в Австрії та в кількох містах України. Передусім, це промислові райони: Єнакієве, Макіївка та Алчевськ, а також закарпатські Ужгород та Мукачеве.
Як розповіла Катерина Рак, перед зйомками їй довелося місяць працювати в клініці, і пацієнти вважали, що вона не акторка, а справжня прибиральниця. За словами дівчини, особливо страшно було працювати з 13-ю палатою, в якій перебували люди, які мали скоро померти. Спочатку режисеру не подобалося, що акторка почуває себе надто гордо та незалежно. Тоді він вдався до простого прийому: змусив зняти взуття і стояти на знімальному майданчику босоніж. “Тільки тоді я зрозуміла, що відчуває людина без документів. Її лякає кожен шелест, і в кожному зустрічному ввижається ворог”, — прокоментувала дівчина. За роль в картині акторка отримала трохи менше, ніж заробляють за рік прибиральниці (приблизно 10 тисяч євро). “Фільм не конкретно про Україну, а про зіткнення менталітетів. У такій ситуації втрачається щось людське і породжується абсолютне нерозуміння”, — розповіла Катерина Рак.
Безумовно, “Імпорт\Експорт” шокує та відкриває темні сторони міграції. Проте, режисер не засуджує нікого конкретно, він лише хоче показати недоліки системи, на які не потрібно закривати очі. Щоправда, в роботі є надмірний акцент на побутовій рутині, а також на сценах сексуального приниження. Та, можливо, саме вони надають фільму більшої гнітючості та реалістичності, які потрібні для соціального проекту. Двогодинну картину можна рекомендувати до перегляду людям, які мріють про “прекрасне далеко” і вважають, що батьківщина не має перспектив.