Багато списів поламано навколо питання про доречність кредиту, спроможність держави його виплатити і т.д. Одні експерти вважають, що ця позичка забезпечила порятунок української економіки від дефолту. Інші переконані, що у довгостроковій перспективі вона тільки її поглиблить. Треті сумніваються у тому, що її можна буде повернути. Насправді ж, напевно, всі вони частково праві. Кредит від МВФ може як врятувати економіку від дефолту, так і поглибити її через складність його повернення. Все залежить від того як ним користуватися. На жаль, наша влада поки що не демонструє особливої компетентності в цій справі, окрім гострого бажання якнайшвидше віднайти нове джерело кредиту, наприклад, у сусіднього "ворога" Росії. />
Найперше, схоже, в Україні ніхто до кінця так і не знає — як функціонує наша економічна система, адже ні для кого не секрет яким величезним є наш тіньовий ринок. Саме він породжує безсистемність та хаос в економіці. Більше того ― виникає враження, що навіть маститим науковим економістам важко визначити, яка ж фінансова система панує в Україні. Більшість скаже, що капіталізм. Та насправді, цей термін можна застосувати лише до декількох сфер економічної діяльності в Україні. Наприклад, до приватних компаній, які засновані на зароблених важкою працею, а не вкрадених під час розвалу СРСР грошах.
Доведення фабрик та підприємств до банкрутства із метою їх викупу за низькою ціною — це класична формула, що застосовувалася і застосовується в Україні, але вона жодним чином не відноситься до капіталістичної практики. До того ж частенько можна почути від власників та керівників заводів і фабрик, що вони працюють у збиток. Але якщо підійти до справи тверезо, то можна знайти лише два варіанти пояснення: або вони настільки некомпетентні і не мають жодного уявлення як треба працювати в умовах конкурентного ринку, або вони просто брешуть, щоб приховати від держави доходи. В принципі, обидва варіанти знову таки не мають нічого спільного із капіталістичною системою. Бізнес, що тримається на хабарництві та розкраданні бюджетних коштів жодним чином не відноситься до формули “гроші- товар-гроші”.
Але ― до наших баранів. Напевно, слід визнати, допомога від МВФ була потрібною. Так само вважає і переважна більшість західних експертів. Фінансова криза жорстко вдарила по економічній діяльності у світі, зокрема і в Україні. Попит на метал — головний експорт вітчизняної економіки — суттєво впав і з огляду на те, що тіньовий ринок не може в принципі стати джерелом порятунку, кредит від МВФ був необхідним.
Проблема в дійсності полягає не в кредиті як такому, адже — це звичайна практика для всіх держав. До того ж в умовах кризи, МВФ висунув більш лояльні вимоги, ніж до всіх позичальників. Проблема в тому як у нас його використовують. Якщо брати до уваги нашу традицію, то як мінімум 50% кредитних коштів будуть розбазарені, себто взяті "близькими до тіла" на свої власні бізнес-проекти. Адже, погодьтесь, купувати новий “Мазераті” за власні кошти — мало сенсу, коли це можна зробити за державні. До того ж навіщо вкладати гроші, наприклад, у авіавиробництво, коли є старий однокласник, якому вони конче необхідні на розвиток виробництва продукції курятини (панчох) і т.д.?
Якби ці гроші були правильно застосовані та інвестовані у виробництво, акції з метою прибутку та покриття кредиту, то й не було б стільки галасу довкола його отримання від МВФ. Але, коли прем’єр-міністр мелодійним голоском із гордістю заявляє телеглядачам, що минулого року Україна виготовила аж 5 (!) літаків, а в наступному планує аж 6, то це викликає сміх крізь сльози.
Хтось скаже, що ось вона не встигла навести лад у державі і знищити "корупцію та несправедливість". Можете не хвилюватися, і не встигне. Бо, якщо людина змінює костюми Луї Віттон майже кожного дня і живе в Кончі-Заспі за огорожею, через яку не перестрибне жоден доберман, і при цьому зазначає у декларації про доходи прибуток у 60,000 грн, то рано чи пізно цю "несправедливість" дійсно відправлять де-інде із прем’єрського крісла.
Якби кредит від МВФ дійсно покривався за рахунок прибутків від інвестицій, то відповідно не виникало б запитань. Але ще восени стало зрозуміло, що уряд Тимошенко вирішив за нього розплатитися двома основними способами. Перш за все, завдяки абсолютно невиправданому та спекулятивному курсу валют. Величина стрибка долара та євро — просто не витримує жодної критики. Насправді, якщо подивится на реальну вартість гривні то 500 грн. — це ніяк не 65 доларів, а не менше 80. Адже гривню не так легко відтворити, заробляючи її. Колосальні гроші були привласнені за рахунок цих коливань, біржових спекуляцій і тому подібного.
Величезні кошти втратили ті, хто оперують саме гривнею, а таких в Україні понад 90%. Люди, які вимушені продавати своє майно за смішними цінами (розраховуючи на гривню) через підвищення курсу чи виплачувати кредити, зазнали найбільших втрат. А скуповувати майно знецінене у гривнях якраз допоможуть гроші від МВФ. Не вистачить їх, то можна звернутися до Москви, Китаю і т.д — і це другий "геніальний" спосіб, аби розплатитися із МВФ і до того ж собі покласти в гаманець немаленьку суму. Перекредитування, звичайно, застосовується всіма провідними економіками, в тому числі і США, але знову ж таки, чим більше стає позичальників, тим важче їх контролювати, і це може зрештою стати небезпечним для суверенітету власної держави. Адже так само як кредитор відбирає майно, куплене на його гроші, у разі несплати боргу, так само одна держава, що надає кредит може зазіхнути на суверенітет іншої, якщо вона економічно та політично слабка як Україна.
Тож, щоб там не говорили експерти, звичайно, рано чи пізно Україна виплатить кредит, але це коштуватиме добробуту не одній сотні тисяч українських сімей. Тому українцям. перш за все, слід замислитись — кого вони допускають до влади і як дають політикам нею розпоряджатися. У тому числі і державними фінансами.