Цього року шанувальники Ліни Костенко були приємно здивовані неодноразовою появою видатної української поетеси „на людях” із новими книгами. Спочатку у видавництві „Либідь” були перевидані „Берестечко” і „Ґіацинтове сонце” ( поезії , що стали піснями), приурочені до 80-річчя Ліни Костенко. І ось ще одна приємна і несподівана новина наприкінці року — вийшов перший прозовий роман поетеси „Записки українського самашедшого”, який став і першою за останні 20 років новою книгою Ліни Костенко.
Насправді, сказати, щоб ця новина була зовсім неочікуваною – не зовсім правильно, адже іще навесні, представляючи нові видання своїх, вже відомих читачеві творів, Ліна Костенко впевнено оголосила, що вирішила повернутися до своїх читачів, які чекають від неї не лише слова, а й творчих зустрічей …. Після таких обіцянок, уся величезна читацька аудиторія країни з нетерпінням чекала свіженьких новин від поетеси, зважаючи на те, що дійсно, за часів незалежної України її книги практично не виходили друком, та й сама Ліна Василівна доволі рідко з’являлася на людях і майже не давала інтерв’ю.
Втім, за зізнанням самої письменниці, весь цей час вона ні на мить не припиняла творити з високою метою бути почутою сучасними українцями. Аж нарешті, відчувши, що „Україну докотили до прірви”, вирішила якомога швидше представити українському читачеві свій новий твір, який став підсумком величезної роботи, що тривала з 2001-го до грудня 2010-го. І в якому тепер уже прозаїк Ліна Костенко виклала своє прагнення дослідити, як людство, і зокрема, Україна входять в третє тисячоліття, а також співвіднести Україну зі світом, людину з Україною та з усім світом. „Мені дуже шкода було свою рідну, незалежну державу, не хотілося писати чогось прикрого. Але коли я побачила, що ми її втрачаємо, що це моральна катастрофа і винуваті не тільки вороги, а часто самі українці, і навіть патріоти, і навіть з вусами, я свідомо на це пішла, бо колись треба просто скинути з себе останні ілюзії і втримати свою державу над краєм прірви”, — сказала вона на прес-конференції з нагоди виходу книги.
За словами самої Ліни Костенко, вона здійснила неймовірно величезну роботу, майже десятиліття відстежуючи найгучніші події не лише в Україні, а й в усьому світі і намагаючись проаналізувати їхню проекцію на життя звичайного українця, якого вона назвала „самашедшим”. Пояснюючи специфіку українського божевілля, вона наголосила на тому, що це саме тихо-помішане божевілля, від якого неможливо вилікуватися, бо навіть у медичній практиці беруться лікувати лише буйно-помішаних. Але Ліна Костенко знову намагається здійснити неможливе, бо вірить, що лікувати таких людей треба. В цьому й полягає специфіка нового роману, яка відрізняє його від гоголівських „Записок…” — впевнена авторка.
Твір має ще одну специфіку – він написаний від імені того самого „українського самашедшого”, який на тлі особистої драми прискіпливо сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. „Це дійсно, не жіночий роман — це сюрреалістичний Вавілон сучасного світу”, — зізналася Ліна Костенко, — до того ж, написаний від імені чоловіка”. Водночас, Ліна Василівна зізналася, що писати прозу, на відміну віршованих рядків, було неймовірно тяжко : „тут проза писала мене, — пояснила вона, а коли я пишу вірші – то вони народжуються нізвідки і пишуться самі собою”…
/> Головну інтригу роману Ліна Василівна поки що залишила у таємниці від представників преси, хоча й наголосила, що без журналістів цього твору не було б. „Журналісти – це очі суспільства, яке спить”, — наголосила вона і пояснила, що всі ці роки журналісти допомагали їй збирати матеріал для цієї книги. Зрештою, його накопичилося стільки, що вистачить на цілу трилогію, тож, ймовірно, „Записки українського самашедшого” – то лише початок великої літературної праці, що її задумала здійснити Ліна Костенко.
Втім, деякі деталі твору авторка не приховувала, а навпаки охоче розповідала, скажімо про те, що дія роману відбувається в сучасній Україні, а його героєм є 35-річний програміст „чудовий хлопець – інтелігент”, який має дружину — літературознавця, котра досліджує Гоголя, і ще один загадковий чоловік, що його письменниця охарактеризувала, як „справжнього українського мужчину.” Водночас, вона наголосила, що всі герої в її прозовому творі — безіменні, натомість наділені виразними характеристиками. А в одного зі своїх персонажів, Ліна Василівна, за її зізнанням, навіть вклала свої власні думки і міркування…Хто це – читачі повинні здогадатися самі. Отже, це роман про життя звичайних людей на тлі подій, які перетікають через Україну і водночас, „вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурдів — українського і планетарного” – таке визначення дав академік Івані Дзюба у передмові до нього.
Наразі, видавництво Івана Малковича „А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га” зробило справжній подарунок усім читачам до дня Святого Миколая, — надрукувало „Записки українського самашедшого” накладом в 10 тисяч примірників. Сам видавець назвав рукопис відомої української шістдесятниці сумішшю художньої літератури, особистих щоденників та публіцистики, підкресливши, що для більшості читачів „Записки українського самашедшого” можуть стати найбільш неочікуваною книгою Ліни Василівни. Водночас, за його словами, книга перевершує всі очікування і справляє дуже сильне враження. „Це твір за межею парадигматики сучасної літератури, це суміш художньої літератури, внутрішніх щоденників і публіцистики. Чесне, глибоке і болісне сканування сучасного світу”, — резюмував Іван Малкович. Як зазначив видавець, роботу над книжкою було здійснено в рекордно короткий час – всього за три тижні після того, як закінчений варіант рукопису потрапив до видавництва. Наразі, книга вже надійшла у продаж, щоправда поки що її можна купити у Києві на книжковому ярмарку в Українському домі. Але вже наступного тижня „Записки українського самашедшого” будуть в продажу по всій Україні. Також видавець повідомив, що Ліна Костенко дала згоду особисто представити свій перший прозовий роман читачам: починаючи з нового року, у восьми містах України пройдуть презентації книги за її участі.
Ще однією приємною новиною стала звістка про те, що найближчим часом Ліна Василівна порадує читачів ще кількома новинками. Вона зізналася, що під час роботи над романом від нього „відбрунькувався ще один , який писався паралельно,- він буде вже жіночий, бо у героя є дружина, яка тут не могла реалізуватися”, — зізналася авторка. Крім того, за цей час вона підготувала до друку ще дві збірки поезій. Поспішає Ліна Костенко і із завершенням документальної чорнобильської книжки, матеріали для якої збирала в експедиціях з 1995 року. За її словами, вона також буде дуже несподіваною для України, бо матиме смішну назву. „Словом, буде весело, — пообіцяла вона, — бо настав час сміятися…” Певно, саме для цього вона й повернулася, аби допомогти нам з оптимізмом дивитися у майбутнє своєї країни.