Фахівці стверджують, що віковічні заняття українців – землеробство і тваринництво — здатні стати рушієм, що витягне нашу Батьківщину з кризи та допоможе їй посісти гідне місце серед розвинених країн у світовому розподілі праці. Вже є певний почин — Україна у числі світових лідерів з вирощування ріпака, соняшника та зернових. Правда, навіть у цих галузях вершки знімають не самі товаровиробники, а перекупники. Держава ж, попри чисельні обіцянки, не поспішає допомогти українському селянству не те що розбагатіти, а хоча б зіп”ятися на ноги.
Під час розгортання світової фінансової кризи сільське господарство було чи не єдиним сектором, що продемонстрував незначне зростання — нагадав президент Українського клубу аграрного бізнесу Апекс Ліссітса . — “Аграрні компанії України експортували товарів та послуг приблизно на 10 мільярдів доларів, показавши позитивне сальдо у 5 мільярдів. За великим рахунком, аграрний сектор перший раз в історії України у минулому році вийшов на друге місце після металургії. Сільське господарство на сьогодні є одним з небагатьох секторів економіки, котрий приносить у країну валюту”, — запевнив фахівець.
За його словами, близько чотирнадцяти українських аграрних компаній вже вийшли на міжнародні фінансові ринки і капіталізація їх постійно зростає. “Навіть, якщо подивитися на різницю між минулим, кризовим роком, і нинішнім 2010, капіталізація наших компаній зросла майже втричі. А за останні три місяці — буквально на 45%, що є дуже позитивним сигналом для сектору. Мені довелося бути присутнім на річному засіданні Франфурктської біржі, де було визнано успіхи українського АПК. Інтерес іноземних інвесторів до нього є дійсно величезним. Тому я думаю, говорити про те, що аграрний сектор України стане локомотивом, вже пізно. Від дійсно став рушієм економічного зростання нашої країни”, — переконаний Алекс Ліссітса. Він вважає, що за таких умов Україні треба лише створити сприятливі умови для інвестування у наше сільське господарство, а подекуди й змінити “правила гри” для іноземних інвесторів — аби їх не перехопили заінтересовані країни, такі, як Бразилія чи Аргентина.
Дещо іншою є картина українського АПК за оцінкою керівника фермерського господарства з Київщини Василя Коробейка: він наголошує, що поки у трейдерів статки збільшуються, прості селяни їх втрачають. На його думку те, що зараз відбувається у селі, інакше як грабунком і назвати не можна. Сільгоспвиробник отримує лише 25-30% від кінцевої ціни реалізації продукції, 70-75% мають трейдери. У результаті село занепадає. “Тваринництва вже майже не залишилося. Молоко закупляють за 1 гривню 30-40 копійок за літр, а у магазині воно коштує 9-10 гривень. Зерно взагалі нічого не варте — до такого стану збили ціну. 600-700 гривень за тонну, вибачте, але хто це потягне? А солярка? Зараз треба за тонну солярки віддати 10 тонн зерна! Якби не соняшник і ріпак, можна сказати, що село би повністю загинуло”, — наголосив фермер. Однак, підкреслив він, влада цим не дуже переймається, бо має стратегічну мету. “Їхнє завдання – продати землю. Якщо вони доведуть, що селяни не можуть хазяйнувати – їм це вдасться. Тоді хай заходить сюди іноземний інвестор і хазяйнує”, — підкреслив він.
Здавалося б, виходом для селян могло стати пільгове кредитування, про яке неодноразово заявляли представники влади. Зокрема, наприкінці березня міністр АПК Микола Присяжнюк повідомив, що держава сприятиме отриманню селянами кредитів під 18-20%, але віз і нині там. “Це все пусті слова. Для того, щоб банк дав кредит, треба надати високоліквідну заставу. А де вона візьметься у селян? Це лише одиниці, 5-6 господарств у області можуть її дати. А у всіх інших техніці 15-20 років, отримати кредити просто нереально. Я ще до кризи казав, що ми стоїмо над прірвою, нам залишився лише крок”, — переконаний Василь Коробейко..
З відчаю аграрії та дрібні сільські підприємці інколи вдаються до трагічних вчинків. Нещодавно Україну вразила сумна новина про те, що на Дніпропетровщині фермерська сім”я від від відчаю звела рахунки із життям. Подружжя прожило у с. Кудашівці 15 років, дружну родину з двома дітьми у селі поважали. Їхнє підприємство з переробки соняшнику давало роботу більшості селян. Три роки тому підприємці у кредит збудували нову сучасну олійницю. Проте криза зруйнувала бізнес, залишивши майже півмільйона доларів боргу. Своїм вчинком подружжя сподівалося розрубати вузол проблем із позикою. У загиблих залишилося дві доньки – 19 та 30 років. Щоб не повертати борги батьків, їм доведеться відмовитися від прав на все заставлене майно – батьківський будинок, автомобілі та виробництво.
Більш стійкі викручуються всіма можливими шляхами, позичають гроші, де можна, намагаються якимось чином вийти з ситуації — повідомив президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич. “Адже компенсації від держави ніякої немає. Є така програма кредитування фермерських господарств до п’яти років безвідсотково, відповідно до закону про фермерські господарства. Але український Державний фонд вперше у новітній історії України у бюджеті на цей рік не передбачив жодної гривні на кредитування фермерських господарств. Програма зупинена у цьому році повністю”, — сказав він.
На думку представника фермерського руху, влада терміново повинна вжити три основні кроки. “Перше — треба підтримати середній і дрібний бізнес, підприємництво у сільській місцевості, фермера й сільгоспвиробника на місцях. Забезпечити нормальні ціни на молоко, м’ясо, зерно й інше — за рахунок подолання монополії, створення сільськогосподарських кооперативів.
Крок другий — зусилля держави, як інтервента через Аграрний фонд.
Третє — специфічна кредитна політика для аграріїв. Повинна бути виділена кредитна лінія, відпрацьовані схеми з Національним банком. Суть її — у недорогих реальних кредитних ресурсах — до 10%”, — сказав він. Без цього говорити про пожвавлення виробництва безперспективно, — переконаний Іван Томич.
Поки ж те, ким є житель села: “локомотивом” чи, може, й “цапом-відбувайлом”, що годує усю іншу країну — питання риторичне. Розумні люди давно помітили, що з вікна «мерседеса» світ видається дещо іншим, ніж з вікна трактора «Білорусь».