Справу з викрадення архівних документів з Державного історичного архіву у Львові досі не розкрито, а винні не названі, хоча представники правоохоронних органів двічі повідомляли про її завершення.
"Львівська архівна справа", яка набула широкого розголосу у 2004 році, до 2009 спокійно "cпочила в бозі". Було зібрано 17 томів кримінальної справи, сьогодні відомо тільки те, що дві справи закрито, а дві переведено з Києва до Львова. У гучному скандалі тоді фігурували екс-віце-прем’єр, член Партії регіонів Дмитро Табачник та його однопартієць, екс-міністр Анатолій Толстоухов. Свідчити в справі мав і колишній прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Як запевнив у жовтні 2005 року начальник Управління МВС України у Львівській області генерал-майор міліції Віталій Максимов, усіх “високопосадовців у Києві допитали, проведені слідчі дії, очні ставки, обшуки”. За його словами, колишні урядовці й надалі мали б фігурувати у справі як свідки. Але, за цей період пана Максимова було звільнено з посади, а деякі справи, як зазначалося вище, взагалі закрито.
Нагадаємо, у 2002-2003 роках у Центральному державному історичному архіві у Львові було здійснено масове викрадення історичних документів, що, за оцінками експертів, становлять неабияку духовну вартість для країни. Зокрема, це — автографи класиків української літератури й науки, пергаментні грамоти 16-18 століть, польські метричні книги 17 століття, документи єврейської громади в Галичині, документи з історії української церкви, матеріали про революцію 1848 року і польське повстання 1863 року, карти й атласи 18 століття, фотографії часів Визвольних змагань українського народу 1918-1920 років. Фахівці стверджують, що попередня приблизна вартість частини вкраденого за антикварними цінами становить понад 6 мільйонів євро.
Віце-президент Товариства шанувальників Львова, колишній співробітник львівського архіву Іван Сварник називає це гуманітарною катастрофою: "Викрадено величезний масив документів, комплекси документів, наприклад католицькі метричні книги, які дозволяли вивчати погано досліджені речі в Україні, це давало б можливість вивчити історію цілих пластів населення України, про які мало що відомо. Це обкрадання пам`яті цілого народу. Цілеспрямовано цікавились фотоматеріалами, всі фотоальбоми в архіві почищені. Є речі, які дуже цікаві для українців, наприклад автографи видатних діячів, фотографії — вони можуть бути цікавими для українців як в Україні, так і, скажімо, в Канаді. Можна продати автограф Куліша заможному колекціонеру, який нічого не чув про крадіжку. Як нам повідомили представники МВС України, дві справи закриті, а дві передані до Львова. Загалом скільки справ існує навіть точно сказати важко, бо вони всі об`єднані в том "львівська архівна справа". Цікаво, що міністр МВС Юрій Луценко під час візиту до Львова у 2006 році зазначав, що справу завершено і передано до суду, але яку саме і до якого суду — невідомо. Зазначу, що втрати в архіві завжди були, але таких масових, об`ємних, хронологічно широких крадіжок не було ще ніколи, щоб було і 16 і 20 століття".
Слідство у цій справі безрезультатно ведеться з грудня 2004 року. Вчені, письменники, митці, церковні діячі, представники громадських організацій неодноразово зверталися до центральних органів влади з проханням провести об`єктивне розслідування справи для встановлення злодіїв, замовників та іхніх покровителів. Однак, незважаючи на депутатські запити й виступи у Верховній Раді, зрушень у справі не відбулося. Кандидат історичних наук, співробітник Архіографічного інституту Ярослав Федорчук переконаний, що на прикладі львіської архівної справи створено небезпечний прецедент, за який до сьогоднішнього дня ніхто не поніс покарання: "Ми надсилали листи-звернення до відповідних органів, до Кабміну, до Секретаріату, але відповідь надійшла лише від СБУ, що, мовляв, ми про вашу справу пам`ятаємо і робота ведеться. Факт у тому, що на сьогодні наша культурна спадщина є заручником політичної кон`юктури і в цьому наша біда.
“Колись судові томи львівської архівної справи стануть колосальним матеріалом для вивчення історії культурних втрат України, — вважає Іван Сварник, — Скажімо працівники архіву винні як мінімум у службовій недбалості. Вже під час слідства з`ясувалося, що, наприклад, сховища, де зберігаються документи не опечатувались, було таке, що печатки зникали, а охоронці зауважували, що хтось лазив по полицях, втім, начальство не зважало на такі сигнали. Будь-хто міг сісти й чергувати, нікому не спадало на думку, що можна виносити архівні справи, тому можна було рюкзак не плечі і неси собі. Це старий монастир, лабіринти, полиці, сховища, крадіжка могла статись лише за сприянням представників адміністрації, адже стороння людина не може знати, де це все лежить. Коло людей, які мали доступ до архівних фондів було обмеженим, втім, правоохоронні органи кілька років шукали причетних до крадіжки”. />
Тим часом, директору Центрального архіву у Львові Діані Пельц у 2005 році, у розпал слідства, пов`язанного з масштабного крадіжкою у підпорякованій їй структурі, присвоїли звання “Заслуженого працівника культури” за збереження і популяризацію культурних цінностей.
Пані Пельц повідомила Голосу, що запиту до слідчих органів щодо стану справи про викрадення документів не надсилала. Але розповіла, що за даними розшуку документів, кількість справ, що були заявлені як зниклі, зменшилася на 120 одиниць зберігання: "Ми проводили повторну перевірку наявності справ працівниками усіх відділів і виявилося, що було значно перебільшено список відсутніх документів. З різних технічних причин список наявних справ завжди змінюється, і це не обов`язково кримінал: буває, що справа в справу покладена, покладена не на своє місце, а в інший фонд, який не пройшов перевіряння наявності, справу могли передати до бібліотеки, а потім повернути, потрапила в лабораторію, а там випадково підшили дві справи в одну, тобто у нас є над чим працювати, а проводити розслідування це не наша справа. В архіві вже була крадіжка у 1993 році, коли пропали пергаментні генеалогічні таблиці 16, 17, 18 століття великого розміру, художньо оформлені і ту справу також не розкрито. А щодо крадіжки 2002 року, то правоохоронні органи повернули нам 1000 аркушів у 2005-2006 роках, з яких ми сформували близько 54 справ”.
Щодо недбалої охорони, директор львівського архіву спростувала слова пана Сварника, що, мовляв, складай у рюкзак і винось. Такого просто не може бути, каже пані Пельц: “У нас працює державна служба охорони позавідомча, у нас сидить міліціонер, діє система перепусток, працюють відокамери, тобто все відбувається як слід”.
До того ж, Діана Пельц не схильна перебільшувати і значення викрадених документів: “Мені як керівнику установи, де я пропрацювала 29 років, дорогий кожен документ, адже він кожен в одному примірнику, це дуже болісно, але назвати це катастрофою — перебільшення”
У громадських слуханнях, за участю високопосадовців, які були присвячені, зокрема, і львівській архівній справі, пані Пельц участі не брала, мотивуючи це тим, що її не запрошували.