Якщо раптом ви абсолютно байдужі до джазу і бажаєте знайти відповідь, чому у нього до самозречення захохані розумні, цікаві, інтелегетні, словом, непересічні особистості — вам слід потрапити на концерт польського піаніста Лєшека Можджера. Ваше невігластво як рукою зніме і з того часу ви говоритимете про джаз з таємничою посмішкою і належним піїтетом. Щоправда, приїзд цього музиканта в Україну трапляється поки що приблизно раз на десять років — такий вже попит, це ж вам не Басков чи Кобзон. З іншого боку, якщо ви частий гість за кордоном і навіть буваєте на різних континентах — обов`яково впімаєте там Лєшека з його фанатичним ставленням до фортепіано і фантастичною любов`ю до музичних імпровізацій. У пресі про нього пишуть, що він один з найкращих польських джазових музикантів, піаніст світового класу, безстрашний дослідник, самобутній творець, котрий висловлюється власною, оригінальною музичною мовою.
Коротка біографічна довідка свідчить: народився Лєшек Можджер 23 березня 1971 року у Ґданську, грати на фортепіано почав у п’ятирічному віці, пройшовши всі щаблі освіти. 1996 року, отримав диплом Ґданської Музичної Академії. Джазом Лєшек зацікавився у старших класах школи, грав у ансамблі кларнетиста Еміля Ковальського, а перша репетиція з ансамблем Miłość («Кохання») відбулась у день двадцятиріччя Лєшека. 1993 року на Jazz Juniors Можджер отримав індивідуальну відзнаку — це була перша крапля, котра переросла у зливу музичних нагород. Сьогодні це піаніст із світовим ім`ям, який прославив свою країну далеко за її межами. Кульмінаційним моментом польської джазової музики музичною спільнотою був названий концерт в Карнегі Холл у Нью-Йорку, де Лєшек Можджер виступив разом з Адамом Маковичем. Музикант побував з концертами майже в усіх країнах світу: США, Канаді, Бразилії, Уругваї та в Аргентині і Чилі (де на кількох концертах були присутні п’ятнадцять тисяч глядачів). У червні 2004 року сольний альбомом Лєшека Можджера "Piano", набув статусу двічі платинового диску.
У рамках святкування десятиріччя Польського інституту Лєшек Можджер приїхав до Києва, де виступив двічі: у ресторані "Свінг" та у Національній Філармонії України. Кажуть, кожен його виступ це сюрприз — ніколи не знаєш, якими саме мелодіями роз`ятрить душу цей піаніст. І справді: ні тобі програмок, ні назв, ні натяків, лише витончені філігранною майстерністю фортепіанні вихиляси, включно із звуками, які ти ніколи від фортепіано не чув… Вся справа в таких пластмасових і залізних пристроях, які маестро використовує, аби наповнити простір мелодіями абсолютно космічними. У розмові ж відомий піаніст дуже стриманий і уважний.
— Лєшек, чому для тебе таким важливим є саме власне вираження, саме імпровізація? Чого тобі, приміром, не вистачало у музиці Шопена, наприклад?
— Імпровізація це виконання в данному моменті, тому тут процес виконання і, одночасно, створення нової музики поєднані дуже тісно. Це моє внутрішнє, првдиве. А у Шопена дійсно не вистачало джазу. До того ж, якби він жив у двадцять першому столітті, я переконаний, він обов`язково грав би джаз, тому що саме джаз дає змогу розкритись музиканту повністю.
— Ти дуже багато подорожуєш, граєш на різних інструментах, хоча це завжди фортепіано. Як тобі український інструмент? Чи часто виходиш на біс, приміром, як у Києві?
— Я дійсно поїздив дуже багато, не був хіба що тільки в Африці. Щодо українського інструменту, то в мене таке враження, що він приготований для грання з оркестром — дуже сильний, потужний, налаштований на загальну гру. На біс виходжу часто, але зазвичай я намагаюся грати трохи менше, ніж очікує публіка для того, щоб люди прийшли на мій наступний концерт.
— Діапазон твоїх композиторських пошуків вражає — і кіно, і театр, і опера… Ти без кінця в цьому процесі? Що найбільш захоплює?
— Моє життя дуже приємне і радісне і зараз набагато легше, ніж було колись. Я постійно дуже багато пишу, я пишу для хору, для рокових груп, дуже багато записую на папері і… сподіваюсь, що колись мені це вибачать (посміхається). Я пишу дуже багато речей контрастових, важко сказати, що мене більше цікавить, я співпрацюю зараз з британськими роковими музикантами, а також роблю сакральну музику для хору, я працю в абсолютно контраверсійних стилях і не можу сказати що мене більше цікавить.
— Назви основні чинники, які впливають на успіх концерту.
— Важливі мій настрій, публіка та інструмент.
— Якби ти був художником, у якому стилі працював би і портрети яких музикантів написав?
— У якому стилі? На коли це потрібно і скільки це коштує? (сміється). Малював би портрети польських музикантів — я їх дуже добре знаю. Музиканти і художники мають дуже багато спільного між собою, вони пов`язані, але музиканти заздрять художникам, а художники музикантам. Я не знаю чому це так, але це так.
— Чому ти обрав саме джаз, коли навчався у консерваторії? Герман Гессе писав, що джаз — це музика інстинктів.. Ти згоден?
— Напевно, можна з цим погодитись. Коли граєш джаз, головним є твої спрямовані думки, твої емоції, це той момент на сцені, коли музикант вже не думає. Обрав джаз тому що кожен джазмен має своє ім`я і своє звучання і я хотів бути неповторним. Я думаю, що кожен прагне досконалості, у мене ще багато залишилось попереду, адже пізнання невичерпне і я рухаюсь у напрямку подальшого вдосконалення.
— Ти грав разом з видатними музикантами, чим це було для тебе в першу чергу — нагодою навчитися чогось, чи віддати і зазвучати по-новому? Хто з них тебе вразив найбільше?
— Моя свідомість розширилася і я певний, що ми даємо одне одному дуже багато. А коли я починав, я хотів максимально взяти для себе, максимально навчитися. Сьогодні я вже на тому етапі, що готовий більше віддавати, я розумію, що це зворотній процес. Найсильніший концерт, який я чув, це був концерт Артура Блайза — він справив на мене надзвичайне враження. Але зараз в цілому світі відбуваються дуже цікаві виступи, концерти і кожна людина бере для себе в певний момент те, чого вона найбільше потребує. Напевно, на той момент я потребував саме того, що давав Блайз.
— Ти записав понад сорок музичних дисків. Який з них улюблений?
— У мене немає улюблених дисків, кожен з них я награвав з величезною працею, тому кожен важливий. До речі, диск з імпровізаціями Шопена зроблений на замовлення, я цього не приховую.
— Розкажи про свою співпрацю з представниками хіп-хопу, рокової та поп-музики? Тобі це було цікаво?
— Для мене це перш за все зустріч з новою, цікавою людиною. Стиль тут немає значення, це так, ніби я роблю музичні вправи. Ці експеременти для мене були дуже цікавими, втім, як і саме життя..
— Наскільки важливим для тебе є емоційний зв`язок з публікою, аби слухачі були на "одій хвилі" з тобою? Чи може такий дисонанс зіпсувати концерт для тебе?
Скажу, що від публіки дуже багато залежить, але те, що відбувається в моїй голові не завжди співзвучне тому, що відбувається з публікою і тому я нічого не можу сказати на тему своїх концертів. Я, напевно, найменше знаю свої концерти. Я тільки знаю чи мені добре гралося чи ні, але це нічого не означає.. Мені важко сказати. /> От на концерті у вашій філармонії мені завалось, що я був дуже далеко від публіки, але з реакції залу я зрозумів, що напевно контакт був добрий, просто мені сказали, що місце, де стоїть фортепіано найкраще для звучання. Зазвичай мій інструмент поруч з слухачами і мені так подобається більше.
— Тобі не заважає гучна слава?
— Якби мені щось перешкоджало в житті, я був би нерозумною людиною. Я все намагаюся використати для власного розвитку.
— Як думаєш, ким би ти став, якби не був музикантом?
Таксистом був би ( відповідає дуже швидко і впевнено).