"Умру за рубежом или в отчизне, />
с диагнозом не справятся врачи:
я умер от злокачественной жизни,
какую с наслаждением влачил."
(И. Губерман)
Більшість українців, а саме 70.4 %, пов"язує свій майбутній рівень життя з новим Президентом. Це за статистикою, а в неофіційній розмов багато хто з простого люду сподівається, що на час президентської кампанії їхнє життя дйсно покращиться, хоча б тимчасово. І це не зовсім далеко від істини. Щоправда, потреби народу з кожним роком не зростають, а навпаки… Якщо раніше люди вимагали хліба та видовищ, то сьогодні багато хто з потенційних виборців може обійтись одним лише хлібом. А дехто спробує обійтись самою горезвісною гречкою.
Здається, нашому народу чим гірше, тим краще. Ми настільки звикли до низькопробної якості життя, що вже вважаємо це нормою. І лише криза трохи похитнула звичні спроби завуалювати хронічну нестачу грошей. Будинок та автівка в кредит, на який ледве
вистачає відкладених грошей, це не життя, це лише його невдала імітація. Мабуть, саме криза змусила кожного українця переглянути традиційну позицію: "моя хата скраю", зрозуміти, що те, що коїться навкруги, стосується кожного. Сьогодні будь-хто, банкір він чи продавець, може опинитись на вулиці без роботи та звичної надії, що все, що відбувається — на краще. Але ні, ми ще не віримо в це. Мовляв, лихо може статися будь з ким, з сусідом, чи добрим знайомим, але не з нами.
У моїх знайомих викрали автомашину. Вночі, прямо біля будинку. В міліції одразу недвозначно дали зрозуміти, що просто так ніхто її шукати не буде. Тож вони або визнають, що це вони самі імітували крадіжку, або… Щоправда, суму ніхто не називав — чи то з сорому, чи з «професійної етики»… А через кілька днів авто таки відшукали…бандити. Якимось чином, через знайомих знайомих, попрохали, щоб ті повернули за невеличку винагороду. Тож мої знайомі гроші таки заплатили, тільки не міліціонерам…. Проте були дуже щасливі, навіть дякували людям, які спочатку вкрали, а потім "майже задарма" повернули автівку.
Дивуюсь я нашим людям. Дійсно, як казав професор Преображенский: "Разруха не в клозетах, а в головах". Поки ми самі не змінимо ставлення до життя, не змінеться саме життя. Ми звинувачуємо владу, що вони купують всіх і все, але саме попит народжує пропозицію. Ми всі врешті решт продаємось. Різниця лише в ціні. Хтось готовий продати свій голос за пакунок гречки, а хтось за суму з багатьма нулями. І колір стяга тут вже не має жодного значення. Можна з червоним серцем на грудях, ховати за спиною блакитну стрічку.
Ми маємо досить нечесну владу, бо і самі можемо збрехати, навіть собі. Чи варто тоді дорікати Тимошенко та Януковичу, які вже кілька років поспіль доволі послідовно не виконують свої передвиборні обіцянки, хоч би де вони не були: в опозиції чи при владі ? А ми, так само послідовно, ставимо хрестик навпроти їхніх прізвищ. Ми сподіваємось, що прийде новий Президент і одразу ж наше життя зміниться, наче в казці. Але ми самі не готові змінювати своє ставлення до виборів. Обираємо за старим принципом меншого зла, не думаючи про наслідки. Ми віримо, що під час президентської кампанії в нас буде і тепло в квартирах, і гаряча вода. Будуть вивозити сміття, прибирати в під»їздах. Будуть навіть цікавитись нашими проблемами або робитимуть вигляд, що цікавляться. Хоча яке це має значення? Зате зиму якось переживемо. А що далі? А далі обіцяють вибори до Верховної Ради, а значить буде ще гречка, тепло…