Проповідувати мораль легко, обґрунтовувати її — важко. Ця мудра думка Артура Шопенгауера актуальна і в наші дні, адже „моральність” – поняття аж надто абстрактне, щоб чітко визначити його межі. І якщо особиста моральність – справа кожного з нас, то критерії суспільної моралі викликають чимало дискусій і суперечок, особливо коли йдеться про заборони „антиморальних речей” на телебаченні.
19 січня чималого галасу в пресі наробили так звані „рекомендації” Нацради з питань телебачення і радіомовлення, які забороняють показ низки програм на українських телеканалах. Нагадаю, у немилість потрапили популярний мультсеріал „Сімпсони” на М1, кримінальні програми "Речовий доказ", "Свідок" та "Найвідоміші українські маніяки" на НТН, фільм "Пожирачка чоловіків" ("Студія 1+1"), аналітично-політична програма "Постскриптум" на "ТВ Центр" та розважальне шоу Comedy club (в російській та українській версії) на Новому каналі.
У засобах масової інформації та на інтернет форумах одразу залементували про утиски свободи слова і звинуватили членів Нацради у всіх „цензурних” гріхах, у тому числі й у відсутності в них почуття гумору. Нацрада, у свою чергу, відхрестилася від усіх звинувачень, виправдовуючись тим, що лише виконувала рішення Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі.
Для того, щоб зрозуміти, чому „під роздачу” попали вищезгадані „антиморальні” програми, довелося почитати кілька експертних висновків комісії. Ці рішення, за словами її голови Василя Костицького, базуються на законах „Про захист суспільної моралі”, „Про інформацію”, „Про телебачення і радіомовлення”, а точніше дотримання чи порушення їхніх статей на ТВ.
Зокрема, щодо програми Comedy Club головним закидом стало вживання лайливих слів і жестів. За оцінкою комісії, це суперечить Закону України «Про телебачення і радіомовлення», в якому сказано, що „текстовий супровід не може містити брутальних слів, висловів тощо”. Крім цього, згідно ч. 2 ст. 62 вищеназваного закону „телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва, крім як протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23:00 до 6:00 та на каналах з обмеженим доступом” – пишуть експерти. Але ж на Новому каналі програма виходила після 23:00, тож закон там не порушували.
У той же час „вічний” проект „Дім-2” з не меншою кількістю нецензурних слів (хай і заглушених українською озвучкою) у ранковий час безперешкодно транслюється на каналі ТЕТ. Про „інтелектуальний” бік цієї програми вже писано-переписано, та річ в іншому – жодних питань до „моральності” цього шоу у членів Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі не виникло… Чому ж чиновники помічають вади моральності в одних телепрограмах й ігнорують в інших?
Ще один великий знак запитання (а швидше здивування) пов’язаний із забороною кримінальних програм на НТН. Комісія апелює до Закону „Про захист суспільної моралі”. зокрема до ст. 2, якою „елементи насильства та жорстокості, дозволяються винятково за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством”. Але ж НТН позиціонує себе як нішевий кримінально-детективний канал, і це видається чеснішим, ніж „заховані” сюжети про вбивства й насилля на загальнонаціональних каналах в прайм-тайм. Зокрема, на 1+1, де випуски ТСН часто-густо розпочинаються кримінальними новинами з досить кривавими сюжетами…
Що ж стосується ситуації в цілому навколо заборонених телепередач, то, схоже, проблема, перш за все, полягає в недосконалому законодавстві. Критерії суспільної моралі у вищезгаданих законах прописані іноді так туманно, що це може спокусити декого на розправу з „незручними” телепрограмами чи навіть закрити „непотрібні” канали. Прикриття суспільною мораллю поганих законів може призвести до реанімації цензури, і нині в цьому вбачається найбільша небезпека, особливо напередодні президентських перегонів…
Коли чиновники беруться розв’язувати дуже непрості й делікатні питання культури й суспільної моралі, як правило, це нагадує дії дуже великої істоти з хоботом в посудній лавці. Тому сьогодні таке важливе питання не можна розв’язувати без суспільної дискусії, а тим більше залишати його вирішення на відкуп посадовцям.
Утім, очевидно, що контроль за наповненістю медіапростору має бути, адже іноді, вкотре клацаючи телевізійним пультом, відчуваєш себе заручником поганого смаку й чужого комерційного зиску. Більшість розважальних програм на ТВ зводяться до рівня „Аншлагу” Дубовицької, популярні останнім часом „реаліті-шоу” – до скандальних „Вікон” Нагієва, а численні ток-шоу за участі наших політиків іноді мало чим відрізняються від базарної лайки…
Формування гарного „телесмаку” у глядача все-таки має бути не лише в компетенції нацрад і комісій, а залежати від нашого власного бажання споживати якісну телепродукцію. Адже, як відомо, „якісний” попит породжує „якісну” пропозицію, в тому числі й на медіаринку. /> Майя Заховайко