Щовечора, із завмиранням серця або ж меланхолійно дожовуючи вечерю, пересічний громадянин стежить за черговими "політичними актами" з екрану телебачення. Події на цій арені дійсно розвиваються в найкращих традиціях абсурдистських беккетівських п`єс. Проворні медійні продюсери давно зрозуміли, що з політичних баталій, які часто-густо розігруються спеціально для задоволення телеведучих, можна мати неабиякий зиск. Адже ніщо так не задовольняє потреб сьогоднішнього маленького українця в мелодрамі, трагедії, драмі, цирку, абсурді, комедії, як нинішній політикум. І він, політикум, має по праву цим пишатись. Бо більше немає чим.
Слід зазначити, що ці п`єси, при всій широті жанрового діапазону, надто примітивні і не вчитимуть "розумному, доброму, вічному", швидше залишать пустку або роздратування по собі. Але наркоманська людська сутність все одно штовхатиме вас до телевізора в "призначений час".
Нині репертуар на якийсь час визначений — вітчизняні ЗМІ старанно “облизуватимуть” з усіх можливих боків обрання спікером Литвина, несподіванний розворот коаліціади, з сентенціями на кшталт "президент програв", і нереалізовані домовленості БЮТ та ПР. Для медіа це все — "іменини серця"! Тому що рейтинг. В "політсеріалі" змінились головні герої! Терміново, усім, усім, усім!Такого “злого” Плюща ви ще не бачили! Симоненко став “помаранчевим”! Тимошенко “кинула” Януковича!
Традиційно, ніхто не говоритиме про жахливу за своїм цинізмом сутність будь-яких політичних переговорів. (Кого це цікавить? А з чого ми тоді будемо жити?) Говоритиметься загалом: хто і що з того матиме, хто "програв", а хто "переміг" у щурячих перегонах, головним призом у яких є влада. "До чого тут борщ, коли такі справи на кухні", — говорив наш земляк, пан Жванецький. Перефразуючи — до чого тут Україна, коли світить заможне існування до кінця днів тобі і твоїй родині? Погодьтесь, спокуса надто вже велика, аби шукати в собі сили опиратись. Та й навіщо?
Сьогодні всі так живуть, кожен шукає "де глибше", позбувшись, як баласту, будь-яких моральних "забобонів". Так, наче беремо кредит у власного життя, не маючи чим розрахуватись. Виваженість і послідовність, кажете? Хіба що в політичних гаслах, та й там вже спостерігаються певні "нестиковки". Суцільна криза популістського жанру на політсцені: сьогодні вже треба ой як напружитись, аби вигадати щось нове і хоча б віддалено схоже на правду. /> "Сьогодні "Свобода слова", це ж як свято, ти подивись", — каже продавщиця відділу "Кулінарія" своїй колезі, загортаючи рибу у фольгу. "Пішла ти на… ", — відповідає колега. Таки є ще здорові елементи у нашому хворому суспільстві!
З іншого боку, важкий спадок сприйняття влади народом як абсолюту, все ж таки дозволяє цій владі безкарно знущатися над цим же народом в особливо збоченій формі. Адже "все схвачено", всюди "свої" люди. Як, ви ще не "свій"? Тоді ми йдемо до вас! Із хабарем, погрозами, шантажем — асортимент "переконань" класичний. І, власне, однаковий на будь-якому рівні. Тому не варто думати, що ти кращий за якого-небудь корумпованого чиновника, адже сам не гребуєш давати й брати хабарі, мотивуючи це тим, що "держава не створила нормальних умов", а тобі треба "рятувати" бізнес, сім`ю, країну, — потрібне підкреслити. Тож поки що наша влада відзеркалює свій народ, і якщо нам з вами ця країна до одного місця, то політики успішно реалізують, "не словом, а ділом", такий "месидж".
В ідеалі, державна верхівка та представники мас-медіа мають задавати "тон", хоча б виконувати роль тієї "еліти", про відсутність якої точиться стільки розмов. Але, щоб задавати тон, має бути за плечима якийсь пристойний "бекграунд", як зараз говорять, тобто гідні справи, корисні (в масштабах країни!) напрацювання, не кажучи вже про грунтовну освіту і досвід, але, головне, відсутність компромату. Тобто, уважно! не знищений компромат, а саме його відсутність. Для наших "політичних геніїв" це недосяжні висоти. Або судимість стирчить, або земельні махінації виглядають, або інший кримінал "ручкою махає", але найбільш розповсюджене — тотальна брехня і лицемірство: вчора цей добродій був “казлом”, а сьогодні він “бубочка”, тому що мені так вигідно.
Взагалі, будь-які моральні засади це якраз те, що найбільше заважає в політиці, тому народні обранці (ой, як же проситься непристойна рима) давно відмовились і від виваженості, і від послідовності, а заодно від честі й совісті — щоб "двічі не ходити". Як виявилось, у таких політиків є свій діагноз! Щоправда, невтішний: "Моральне божевілля — це психічна хвороба, при якій моральні уявлення втрачають свою силу и перестають бути мотивацією поведінки. При моральному божевіллі людина байдужіє до добра і зла, не втрачаючи, однак, здатності теоретичного, формального їх розмежування. Невиліковно" (Енциклопедичний словник Ф. Павленкова С.-Пб., 1905). До речі, після революції 1917 року, ця сторінка з енциклопедії зникла.