— Добридень, це Перший Український Міжнародний Банк? Я б хотіла дізнатись про вашу систему кредитування. />
— Наразі ми не кредитуємо.
— Добридень, це "Укрсиббанк"? Мене цікавить можливість отримати кредит фізичною особою.
— Ми не кредитуємо.
Банки, в яких були найбезглуздіші з підводних каменів кредитування – стягування комісії в разі дострокового погашення кредиту та дострокове погашення кредиту в разі втрати роботи – сьогодні не кредитують, бо ж криза.
А два-три роки тому вони та їм подібні давали кредити на все, що тільки можна було кредитувати: на нерухомість, автомашини, побутову техніку, на мобільні телефони. Йшли перегони – банки конкурували в наданні якнайвигідніших кредитів, а люди, спокушаючись на яскраві плакати «0% річних», «у нас найвигідніші тарифи» брали кредити, мов навіжені. Звичайно ж, бідний студент, в якого немає інших доходів, окрім стипендії та того, що дають батьки, навряд чи зможе дозволити собі викласти чималу суму за ноутбук або телефон. І тут, наче мана небесна – кредити без довідки про доходи. Тоді надавались кредити за так званими «скоринговими оцінками позичальника» — автоматизованим визначенням кредитоздатності на основі соціально-демографічних характеристик. І нічого, що ці характеристики були далекі від досконалих – банки закривали на це очі…
«Запад нам помог!»
Очі банки закривали, відкриваючи широкі обійми для іноземного капіталу. В 2004 році в Україні почав масово з’являтись іноземний банківський капітал. Іноземці створювали банківські заклади або купляли українські банки, а тим банкам, яких не придбали, давали кредити. Так і з’явились в Україні гроші, які так охоче видавали необачним людям.
В країні з’явилась надлишкова кредитна пропозиція, хоча не відбувалось ніякого якісного розвитку фінансової системи. І тоді б замислитись держ авним структурам та власникам банків над тим, що за останні 30 років 75% кредитних бумів в економіках, що розвивались, супроводжувались банківськими кризами, а 85% — девальвацією національних валют… Згодом надлишкове нарощування маси кредитних грошей викликало різке скорочення пропозиції кредитів і приводило фінансову та банківську систему в той стан, в якому вони зараз.
До того всього гроші на кредити – іноземні, побутова техніка, яку купували в кредит – іноземна, автомашини – іноземні, телефони – іноземні. Зі свого — хіба що нерухомість, але з тією тарифною політикою, газовими конфліктами, які є в нашій державі, у Києві простіше жити в двокімнатній квартирі на лівому березі, аніж у чотирикімнатній у центрі.
Закон: один для всіх чи все для одиниць?
За даними Державної прикордонної служби, з початку року з країни не випустили за кордон 53 українців, які заборгували перед банками. Як кажуть прикордонники, такі дії є правомірними, оскільки законом "Про порядок в’їзду і виїзду громадян України з території України" встановлено обмеження виїзду за кордон громадян, проти яких порушені кримінальні справи, не виконані аліментні чи інші боргові зобов’язання, зокрема не оплачені комунальні послуги, виконання яких встановлено судовим рішенням. Взагалі-то, ця процедура не є новою, оскільки закон чинний ще з 1994 року. Але якщо раніше й були випадки затримання громадян на кордоні, то лише поодинокі, а за останні два роки така практика стала активно впроваджуватись.
Однак тут виникає просте запитання: а чи закон однаково працює проти всіх боржників, незалежно від того, по який бік віконця у банківській установі вони перебувають? Адже йдеться не лише про громадян, які вчасно не сплатили за кредит. Часом, такі люди навіть не знають, що їм робити: з одного боку безробіття, викликане кризою, а з іншого — неможливість зняти з банківського депозиту власні ж гроші. То ж і виходить, що в одному банку — людина боржник, а інший винен самій цій людині, але повертати позичене не поспішає, незважаючи на те, що у позичальника судові виконавці описують майно, відбирають автомобіль, а той житло. Якщо українське суспільство живе за правилом «закон один для всіх», то мають нести відповідальність і ті особи, які не віддають населенню його гроші — які б причини вони для цього не вигадували.
В Міністерстві юстиції не можуть дати відповіді на запитання чи застосовуються санкція заборони виїзду за кордон до банкірів, які мають депозитні заборгованості перед населенням. Натомість там нагадали, що не випускати людей мають право, якщо є відповідні судові постанови, а ткож вустами заступника міністра Леоніда Єфименка порадили звернутися із запитанням до Державної прикордонної служби.
В Державній прикордонній службі також не змогли чітко відповісти на запитання, проте зазначили, що заборону на виїзд з країни на банкіра може накласти і СБУ, і МВС. Мовляв, якщо банкіра шукають, то це компетенція Міністерства внутрішніх сил. Вони дають розпорядження зверху, інформують про це прикордонників, а ті вже виконують відповідне рішення.
Проте, наші правоохоронні органи шукають багатьох, але знаходять переважно кишенькових злодіїв. Скажімо, ще в серпні цього року міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що Генеральна прокуратура за матеріалами МВС порушила кримінальну справу за фактами незаконних дій керівництва банку «Надра» під час видачі у 2008 році кредитів юридичним особам. Тільки в жовтні прокуратура міста Києва порушила кримінальну справу стосовно колишнього голови правління банку «Надра» Ігоря Гіленка за статтею 191 Кримінального Кодексу України (привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим положенням в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб). Люди із такою статтею, як правило, не поспішають зустрітися з равоохоронцями, то ж Гіленка оголосили в розшук. Подейкують, що переховується він в Росії. А якщо так, то чому він, людина, яка привласнила гроші вкладників, змогла без перешкод перетнути державний кордон, а люди з кредитними забов’язаннями не мають цього права? Чи не виходить так, що держава, яку ми утримуємо, захищає не нас від “них”, а шахраїв і пройдисвітів — від нас?
М.Олексевич