Світовій практиці відомі різні варіанти взаємовідносин між такими державними установами, як Центральний банк та уряд певної країни. Залежно від регіону та рівня розвитку країни, уряд більшою чи меншою мірою може впливати на політику Центрального банку та його практичну діяльність. На думку експерта Центру бюджетних програм Ігора Шпака, існує основний критерій у відносинах між центральними банками та урядами. Це — гарантована незалежність та автономність в ухваленні тих рішень, які стосуються мандату монетарних регуляторів. А саме — проведення грошово-кредитної політики. За його словами, це визначальна риса відосин між виконавчою владою та монетарною владою в більшості розвинених економік світу». />
Варто зазначити, що Центральний банк може не належати державі, проте він все одно зберігає функції державного органу. Прикладом цього є Федеральна резервна система Сполучених Штатів Америки. До неї входять Рада керівників, яка призначається Президентом США, Федеральний комітет з відкритого ринку, 12 регіональних Федеральних резервних банків, приватні банки та консультаційні ради. Федеральна резервна система об’єднує риси як незалежної юридичної особи, так і державної установи. Повноваження Федерального резерву чітко прописані в законодавстві та полягають в регулюванні банківських установ, керуванні грошовою емісією та забезпеченні стабільності банківської системи.
Як зауважив експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Віталій Кравчук, Федеральний резерв зобов`язаний слідувати політиці, яку задає Президент США та економічний блок уряду. На практиці це полягає в продуктивному узгодженні напрямків політики з урядом. За його словами, в США Федеральна резервна система та уряд більш-менш співпрацюють. Незалежність Федеральної резервної системи існує в двох вимірах — юридичному і фактичному. З юридичної сторони, члени ради Федерального резерву призначаються на термін 11-14 років. Таким чином, якщо їх призначили, то можуть звільнити лише за наявності істотних підстав. Цим гарантується незалежність Центрального банку з юридичної точки зору. На практиці співпраця з урядом є абсолютно нормальною. Тобто, з одного боку, є взаємопорозуміння, а з іншого банку гарантована незалежність.
Дещо інша ситуація спостерігається на території Євросоюзу, де створений Євробанк. Йому делеговані функції проведення спільної для всіх країн Євросоюзу монетарної політики. Зокрема, Євробанк встановлює облікову ставку. Всі ключові питання вирішують Дирекція та Рада керівників Євробанку. Проте, як стверджує Ігор Шпак, фінансову систему кожної з держав контролює вона сама. Функція регулювання банківської та фінансової систем залишилась у країн-членів ЄС. Скажімо, іспанський фінансовий регулятор узгоджує функціонування іспанських банків та інших небанківських установ. Тобто, проведення єдиної монетарної політики делеговано всіма членами ЄС в Євробанку, в той час як регулятивні функції нагляду за фінансовою системою залишені на національних рівнях.
На думку Віталія Кравчука, розвинені країни відзначаються незалежністю своїх Центральних банків від контролю з боку уряду. Підлеглість виконавчій гілці влади зустрічається в менш розвинених країнах, а також в Китаї, де діє система державного планового регулювання. хожої думки дотримується Ігор Шпак. На його переконанням, найбільш вдалий формат співпраці між урядом та Центральним банком – це консультації. Уряди західних країн постійно перебувають в консультаціях з банками, щоб узгодити важливі питання фіскальної та монетарної політики, оскільки це сосуди, які взаємосполучаються. Притік ліквідності або її вилучення з однієї системи, відповідно, одразу означає і зміну інших систем. Через це дані інституції перебувають в постійних консультаціях. Скажімо, якщо взяти мемуари колишнього голови Федеральної резервної системи Алана Грінспена, можна прочитати кілька сторінок про понеділкові ланчі з міністрами фінансів, яких було чимало на його віку. Під час ланчу обговорювали ключові питання взаємодії фіскальної та монетарної політики. Звичайно, консультації набагато глибші та системніші, однак прикладом це може слугувати,- вважає експерт.
Безумовно, питання стосунків між урядом та Національним банком набуває надзвичайної ваги в умовах України. Адже, за висловом Ігора Шпака, «в 2008-2009 роках ми спостерігаємо ерозію автономії та незалежності Національного банку України». На думку експерта, останні вимоги, які засвідчені в законі про державний бюджет України, є потужним ударом по незалежності Центрального банку. Зокрема, це стосується статей 84 та 86, які вимагають від Національного банку погодження з урядом питання рефінансування банків, а також вимога до Національного банку безвідмовно викуповувати урядові облігації за їх номінальною вартістю.
На думку економічного експерта, колишнього заступника голови НБУ Ярослава Солтиса, відносини Національного банку та уряду повинні бути рівноправними. Уряд не повинен втручатись в діяльність Нацбанку, і по закону він не має права втручатись. Так само і Нацбанк ніколи не втручався і не втручається в діяльність уряду. Проте, уряд може звернутись до Нацбанку, щоб він через якісь комерційні банки посприяв своїми ресурсами надання кредитів на якісь проблемні питання.
У той же час, як підкреслив Віталій Кравчук, в нормальному бюджеті все, що має зробити Нацбанк — це переказувати перевищення доходів над видатками до бюджету. Тому до появи у ньому певних норм жодних питань не виникало. Експерт зазначив, що в законі про бюджет є абсолютно не пов`язані ні з яким бюджетом норми, якими було внесено зміни в закон про Нацбанк. Цими змінами передбачено, що Нацбанк проводить рефінансування в порядку, узгодженому з Кабінетом міністрів. Така норма є фактично безпрецедентною в міжнародному досвіді. По суті, практичним наслідком було те, що поки уряд не дасть добро на порядок затвердження Нацбанком, він не може проводити рефінансування. В критичних умовах це доволі радикальний крок.
Як вважає Віталій Кравчук, для врегулювання всіх конфліктів між Кабінетом міністрів України та Національним банком потрібно чітко розмежувати їх повноваження. Основна зміна, яка має відбутися — більш чітко на законодавчому рівні означити повноваження. Та яким би незалежним не був Центральний банк, він повинен співпрацювати з урядом, аби дії одного не суперечили діям іншого. У нас же налагодженої робочої взаємодії немає. Другий момент – це те, що у нас не розподілено чітко сфери відповідальності уряду на Нацбанку. Теоретично, Нацбанк відповідає за інфляцію та валютний курс, а за решту відповідає уряд. Та на практиці відповідальність цих сторін розмивається, — наголосив Віталій Кравчук.
Проте, залишається відкритим питання, які засоби впливу можна застосувати до Нацбанку, якщо його дії є неправомірними. На думку директора економічних програм центру ім. Разумкова Василя Юрчишина, якщо Центральний банк не справляється, Президент має вжити заходів, які є актуальними та необхідними. Зокрема, прийняти кадрові рішення та звільнити голову Нацбанку. Інакше, якщо всі будуть втручатися і призначати своїх висуванців, то в кращому випадку це ні до чого доброго не приведе.
Однак, якщо Президент підтримує дії НБУ, жодним іншим чином вплинути на ситуацію не можна, — вважає Василь Юрчишин. За його словами, інструменту імпічменту Президента немає. Тому прямо безпосередньо щось зробити в цьому контексті можливостей немає.