Медицина, яка довгий час була в Україні на зразок незасватаної дівки, раптом стала бажаною нареченою, всім необхідною, всіма затребуваною. Здоров’я громадян стало цікавити ледь не усіх політиків різного рівня, що з особливою завзятістю почали розповідати про загрозу життя простого українця. І треба сказати, що в існуванні загрози епідемії невідомої інфекції — тимчасово переконали, паніку створили і заговорили про запровадження надзвичайного стану. Хоча, як кажуть в народі, голий злодія не боїться. Адже за великим рахунком надзвичайний стан в нашій країні самовстановився вже давно через різні недуги суспільства, економіки, політичних процесів, так званої еліти і, звичайно ж, медицини.
Перші голоси про можливість встановлення надзвичайного стану ще 6 листопада пролунали із президентської сторони. Секретар Ради національної безпеки і оборони Раїса Богатирьова переконувала, що, мовляв, така кількість померлих сама за себе говорить і щоб врятувати інших, можливо, потрібен надзвичайний стан. Тим паче, що конституційні підстави є. />
Другою була також президентська людина — його представник в парламенті Ігор Попов, який повідомив, що на засіданні РНБО буде розглянуто можливість запровадження в Україні надзвичайного стану. «У цей понеділок, через 3 дні проводимо нове РНБО. Головне завдання – подивитися, як виконується цей план, подивитися, чи потрібна його корекція. Якщо якісь пункти не виконуються, чому, чим потрібно допомогти: грішми, координацією. Якщо не виходить це – кадровими перестановками», — сказав він.
І зрештою, відгукнувся сам гарант — Віктор Ющенко, який заявив, що підстав для оголошення надзвичайного стану у зв’язку з епідемією грипу немає та додав, що не є прихильником того, «щоб країна завмирала та обмежувала свою життєдіяльність до рівнів, які важко пояснити». Що ж, у Президента все, нібито, як і завжди – він розважливий господар країни, який не прагне зайвого галасу та паніки. Публічно він проти надзвичайного стану, але в той же час саме вустами його підлеглих поширилися думки про запровадження надзвичайного стану та перенесення у зв’язку з цим дати виборів. Як сказав сам Віктор Ющенко, треба «надзвичайно делікатно використовувати кроки обмежень». Ось тут і виглянули вуха таємних бажань. Але, бажання це не тільки у Президента, який прагне довше втриматись на посаді головнокомандувача, а й у його політичних суперників, які ухопились за тему надзвичайного стану з метою покритикувати та продемонструвати — хто, чим в країні живе та в кого які політичні зиски.
Закон «Про правовий режим надзвичайного стану» від 2000 року передбачає, що той може «вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян». Пропозиція щодо введення надзвичайного стану саме у такому випадку, який за статтею 4 закону про надзвичайні ситуації можна класифікувати як такий, що має місце зараз – «виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (…застосування засобів ураження, пандемій …, тощо), які створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення», – має вноситися урядом. Тому не виключено, що запровадження НС могло бути оскаржене юристами БЮТу в разі, якщо це буде розцінено як політично доцільне рішення.
Проте навіть якщо уявити, що існують конституційні підстави для його введення, сумнівно, що парламент погодиться на це. В першу чергу проголосують проти нього дві найбільші фракції – Партія регіонів та БЮТ. Перші — впевнені у своїй перемозі на президентських виборах, а для останніх — будь яке зволікання у зв’язку з економічною кризою тотожне політичній смерті. «Потрібно ґрунтовно з’ясувати ситуацію. Уряд потрібно критикувати, але не спекулювати на непідготовленості до епідемії, не займатись передвиборчим популізмом,» — відбивався народний депутат від БЮТ Степан Купіль. «Слід боротися з пандемією, а не спекулювати на біді» — уїдливо зачепила одразу обох суперників депутат від Партії регіонів Ганна Герман, якій з позиції опозиціонера «а ми вам казали», говорити найлегше.
Тим часом героїчна боротьба за електорат набирає обертів. І в цій ситуації саме політики можуть так «залюбити» народ, що це може перетворитися на трагедію загальнонаціонального масштабу. «Коли ми говоримо про надзвичайний стан, то в мене складається враження, що йде мужик вулицею міста, ми його схопили і намагаємось засунути в реанімацію. Лікар сказав в морг, значить в морг! Політики намагаються залякати один одного, а лякають в результаті нас – простих людей. Ми стаємо заручниками з’ясування стосунків дорослих «дядьків», які про нас давно забули.
А в цей час – молода людина, яка закінчує медичний університет, отримує 800 гривень на місяць. І ми не обговорюємо це як надзвичайний стан. А в нас ці молоді люди скоро закінчаться і я не можу знайти собі наступника…Тому, що всі, хто хоч трішки думає, хто хоче прогодувати свою родину, йде з цієї професії — педіатри вимирають, я к клас. Ось про що треба думати. А ми півгодини говоримо про газ в якому ніхто нічого не розуміє, про політику і спекуляції, яка народу не потрібна. Народу потрібні ті, хто їх лікує і вчить. А ті, хто їх лікує і вчить — живуть у злиднях і сказати нічого не можуть про те, що не збігається з думкою їхнього керівництва». Так ситуацію оцінюють самі медики, думку яких висловив харківський лікар Євген Комаровський, який став відомим завдяки своїй критичній оцінці новколоепідемічної ситуації.
У свою чергу, політичні експерти також не бачать практичної потреби у тому, щоб скористатися підвищенням захворюваності на грип і гострі респіраторні вірусні інфекції для запровадження надзвичайного стану.
Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр» :
“Проблема полягає у тому, що на столі у Ющенка лежить три варіанти повалення уряду Тимошенко. Перший: за рахунок підписання закону про підвищення соціальних стандартів відбувається різка невиплата бюджетникам, пенсіонерам і студентам, бізнес починає масово звільняти людей, оскільки за невиконання закону існує адміністративна і кримінальна відповідальність, що має викликати народний гнів і обернутися проти Тимошенко. Другий: скуповування голосів, розвал коаліції і створення нової, що потягне за собою зміну прем’єра. Третій: знаходиться привід у вигляді або техногенної катастрофи, або якоїсь епідемії, запроваджується надзвичайний стан, адміністративні і політичні функції переходять до РНБО, яка починає продукувати укази, підписані Президентом, які є обов’язковими для виконання. Їх невиконання тягне за собою або зняття з посади, або адміністративне затримання чиновника, який не послухався.
Перша характеристика надзвичайного стану — він різко спрощує політичне, економічне і адміністративне життя країни. Друга — обов’язковість виконання розпоряджень, які йдуть із єдиного центру. У даному разі це буде або виконувач обов’язків прем’єр-міністра, або Президент, який гратиме роль глави уряду. Третя — закриття кордонів, повітряних і наземних, а також зняття низки нормативів, які діють у мирний час. Рішення судів, прокуратур, парламенту після запровадження надзвичайного стану нічого не означатимуть на тлі указів Президента чи глави уряду, якому будуть делеговані ці надзвичайні повноваження. Звичайно, це звужує діяльність демократичних інститутів, вводиться обмеження на ЗМІ, на транспорт, проводяться численні позапланові перевірки, але все відповідно до якогось конкретного рішення.
Чому Президент відмовився запровадити надзвичайний стан, маючи такий формальний привід? Я думаю, у зв’язку з тим, що він хоче мирними заходами, тобто, за рахунок переформатування коаліції, повалити Тимошенко до кінця року.
Чи проголосує парламент у разі ухвалення рішення про надзвичайний стан, залежить від того, якою буде ситуація. Адже депутати теж люди. Якщо хворітиме вся країна і буде піднята істерика до рівня паніки, коли люди не звертають уваги на дію законів, а діють інстинктивним чином, тоді дуже легко можна буде це зробити. Паніка серед народних депутатів – надійний засіб запровадити надзвичайний стан. Їх потрібно буде ввергнути у паніку хоч би на дві години, а потім можна знову відпускати на моря. Але за все потрібно платити – депутатів можуть випустити із України, але назад – не впустити”.
Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
“Епідемія не переломить виборчу кампанію, хоча може вплинути на рейтинги і електоральну ситуацію Тимошенко, Януковича та Ющенка. Навряд чи Президент скористається ситуацією епідемії і введе надзвичайний стан в країні, оскільки сценарій надзвичайного стану не залишить Ющенка Президентом, а тільки на кілька місяців продовжить його перебування на посаді. Кайфу від цього не отримаєш, оскільки це лише продовження сумних очікувань втрати влади”.
Олексій Гарань, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий керівник Школи політичної аналітики:
“Запроваджувати чи не запроваджувати в країні надзвичайний стан слід вирішувати не політизовано, а виходячи з питання безпеки людей. Надзвичайний стан не обов’язково вводити по всій країні, він може бути введений в окремих областях.
Звісно, все буде залежати від того, як буде розвиватися ситуація. Але, не слід поспішати вдаватись до крайніх заходів, краще якщо вибори будуть проведені за графіком. Інакше війна всіх проти всіх буде затягуватись і перешкоджати виходу країни з кризових ситуацій. Запровадження надзвичайного стану могло б зіграти на користь Президента. Це дало б йому можливість протягом певного часу продовжити перебування на посаді і розширювати можливості для маневрування.
Але, в такому розвитку подій не зацікавлена Прем’єр і лідер опозиції. В умовах економічної кризи і взаємного протистояння всередині влади Тимошенко все важче утримувати ситуацію на плаву. Янукович теж не зацікавлений затягувати своє перебування в опозиції, оскільки уже бачить себе переможцем майбутніх виборів. Тобто, більшість парламенту зацікавлена у своєчасному проведенні виборів”.
Володимир Горбач, політичний аналітик:
“Запроваджувати надзвичайний стан сьогодні немає потреби і насправді нікому не потрібно. Немає підстав переводити проблему в юридичну площину і оголошувати надзвичайний стан, оскільки епідемія – це не зовнішня загроза, а одна з внутрішніх проблем, І ситуація не є надзвичайною. Медичних, санітарно-епідеміологічних заходів достатньо, щоб максимально ефективно протидіяти розповсюдженню вірусу. Тому, всі розмови про введення надзвичайного стану – це політичні спекуляції. Якщо окремі політики про це говорять, очевидно, вони думають, що це їм вигідно. Але на мою думку, сьогодні насправді це не вигідно нікому”.