Під час першої телефонної розмови за оголошенням «Дипломы!» жінка з приємним голосом повідомила, що документ про магістерську ступінь Національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю “дипломат”, обійдеться мені у 850 доларів США. У другій компанії вартість цієї послуги знизилась до $750, а під час розмови із представником п’ятої компанії, що працювала під гаслом «Освіта! Якісно! Не відрізнити!», я зійшовся на 350 доларах за диплом бакалавра Київського інституту міжнародних відносин, зі строком виготовлення 4 дні після оплати і запевненнями, що документ буде засвідчено печаткою Міносвіти з датою закінчення цього вишу в 1999 році.
В принципі, пропозиція придбати диплом не стала б такою актуальною, якби перед тим я не переглянув «Посібник абітурієнта 2009-2010» та не зробив кілька дзвінків до приймалені вишів, в яких повідомили про середню річну вартість навчання у межах 8-12 тисяч гривень. Причому без будь-яких гарантій отримання диплома та знань. Нахабна альтернативна думка про бюджетну форму навчання у мене чомусь швидко розвіялась, як тільки я згадав про рейтинг “Transparency International”, який взнав рівень корупції в Україні вищим, ніж не лише в «нових незалежних державах», а й загалом у світі. Тож йти проти закону на підробний документ про вищу освіту мені спочатку здалося слушним, але проаналізувавши ситуацію, я швидко змінив думку. Кримінальна відповідальність та ступені захисту, які придумало вітчизняне міністерство освіти — лиша мала частина неприємностей, що очікують людину, яка придбає фальшивий диплом.
Трохи історії />
Підробні дипломи почали цікавити абітурієнтів десь на початку розпаду СРСР. Тоді централізована система радянської освіти розпалась на багато автономних підрозділів, що майже унеможливило перевірку достовірності таких документів. Пік поширення липових освітніх ступенів припав на 90-ті роки. Як зазначили у Міносвіти, в ті роки обсяги торгівлі фальшивими дипломами складали до 15% від всього ринку документів про вищу освіту. Окрім всезагального «бардаку» цьому також сприяла низька якість виготовлення документів: вони були паперові, не мали захисних голограм та водяних знаків.
З початку 2000 року ситуація почала змінюватись у іншому напрямку: Міносвіти запровадило обов’язковий облік всіх документів, які виготовляються фотокомп’ютерним способом — до цієї категорії повною мірою відносились вже пластикові дипломи. Нищівного удару по підпільній кузні псевдобакалаврів та псевдомагістрів держава завдала у лютому 2007 року. Тоді з метою боротьби з підпіллям Міносвіти створило безплатний інтернет-портал, який знаходиться на балансі «Державного центру інформаційно-прикладних технологій» і де кожен бажаючий міг перевірити будь-чий диплом на його достовірність, починаючи від себе особисто (а раптом ти не зареєстрований у державі як освічена людина!), родичів та сусідів, закінчуючи працедавцем та правоохоронними органами. Сьогодні цей ресурс став доволі відвідуваним — у 2008 року там було зареєстровано понад 50 тисяч користувачів, що свідчить про те, що українці почали цікавитись легітимністю своїх дипломів, а працедавець все частіше перевіряє працівників на достовірність освітніх документів.
Для перевірки диплома про освіту треба всього лише зайти на сайт osvita.net і зареєструвавшись там як користувач ресурсу, ввести у окреме поле номер свого диплома. За лічені секунди вам надійде відповідь чи дійсно такий диплом був виданий українським вишем.
Продавці дипломів мають свої аргументи
Спілкуючись із представниками фірм з продажу дипломів та аналізуючи їхні пропозиції чітко виокремлюєш переваги купівлі документів про вищу освіту: по-перше економиш 5 років життя, по-друге, ти не морально травмована злими викладачами людина, по-третє, заощадження понад 80% коштів, по-четверте, підробку майже не можливо вирахувати. Але хотілося б розвіяти позірну привабливість цих тез.
З приводу економії грошей та часу висловився адвокат фірми «Феміда» Анатолій Лепуршин. Він повідомив про статтю 358 Кримінального Кодексу України, яка передбачає за підробку документів обмеження свободи до 2-х років та штраф понад 50 неоподатковуваних мінімумів, тож намагання скоротити час на отримання диплома може виявитись фатальною позначкою у біографії людини «судимийь». Міф про те, що підробку неможливо відрізнити розвіявся ще швидше: дійсно, візуально диплом якісний, проте на даний момент Міністерство освіти робить усе можливе, щоб їхня достовірність перевірялась. Окрім порталу osvita.net можна подати звернення до ВНЗ, від якого протягом доби також можна отримати відповідь. Якщо ви йдете працювати у державну структуру, то перевірка легітимності всіх ваших документів буде першочерговою справою. Отже, якщо ви підробили документ, вам точно не світить робота у жодній з гілок влади, у медицині, правоохоронних органах, науці та Збройних силах.
З цього року Міносвіти вже навіть почало перевіряти дійсність документів про закінчення школи та сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. Результат — справи 17 абітурієнтів вже передані до прокуратури за фактом підробки документів. До речі, забудьте про другу вищу освіту, про яку також обіцяють підпільники. Якщо перевіряються шкільні документи, то не думайте що до вишу, який вказаний у дипломі не буде направлений запит (з 2008 це обов’язкова процедура). Тож позбавляючись можливості побути студентом тричі подумайте й зважте усі за й проти.
За словами начальника відділу моніторингу вищої освіти Департаменту вищої освіти Міністерства освіти та науки Микола Фоменка, у західних країнах система моніторингу легітимності дипломів вже настільки вдосконалена, що якщо роботодавець знаходить у працівника підроблений документ про освіту — окрім суспільної догани, його прізвище заносять до окремого списку і воно блокується у реєстрі роботодавців. “Це — крах кар’єри. Уявіть: вам 40 чи 50 років і тут докопалися, що ви все життя жили у брехні” — наголосив Микола Фоменко.
Звісно, наша система контролю підробки документів, ще далека від західної, проте ризики, при купівлі дипломів роблять цю справу доволі небезпечною. І якщо прокуратура щомісячно подає до Міністерства освіти близько 10 запитів по посадовцях, то можна лише уявляти скільки сотень звичайних людей можуть зруйнувати все подальше життя, зробивши лише один ризикований крок.