65-та річниця визволення України від фашистських загарбників — один з небагатьох після Дня Перемоги приводів, коли в нашій державі згадують про людей, чий Подвиг є неоціненним. Про них згадують і Президент, і уряд, і парламент, і представники різноманітних ветеранських організацій. Тоді як у будні ані можновладцям, ані простим громадянам немає діла до вже старих та хворих людей. Їх не пропускають без черг у громадських місцях, не поступаються місцем в транспорті, не приймають у високих кабінетах.
Водночас, за словами голови ради організацій ветеранів України депутата, представника фракції Компартії Петра Цибенка, в Україні на законодавчому рівні про ветеранів намагаються дбати. “В Україні створена одна з найбільш досконалих законодавчих баз з точки зору соціального захисту ветеранів. Повірьте, я знаю ситуацію у наших найближчих сусідів.
З цим можна погодитись, бо сьогодні ветерани, інваліди війни та особи прирівняні до них мають передбачене законом право на щомісячні та одноразові щорічні надбавки до пенсій у розмірі від 50 до 500 гривень, можливість на безплатне забезпечення ліками, медичний огляд та допомогу, право на першочергове поліпшення житлових умов при наданні житла у будинках державного житлового фонду, на звільнення від оплати послуг за оформлення документів на право власності на квартиру при її приватизації, безплатний капітальний ремонт житлових будинків та квартир, позачергове користування всіма видами послуг зв’язку, позачергове і безплатне встановлення домашніх телефонів, на безплатний проїзд один раз на рік залізничним транспортом, на безплатне користування міським транспортом і поїздами приміського сполучення тощо. Втім, зрозуміло, що більшість цих пільг існує тільки на папері і скористатися ними наші ветерани не можуть. Та й погодьтеся, більшості з них не так вже й багато треба. Однак часто навіть найскромніші потреби залишаються нездійсненними. Скажімо, іноді ветеранам відмовляють на перевезення в маршрутках або після тригодинного вистоювання у чергах в аптеках їм не вистачає безплатних ліків. “Нам зараз ліки не дають — зовсім! Вже три місяці ми не отримуємо безкоштовних ліків, хоча в мене і діабет, і поранення… Але приходиш у аптеку і там потрібно простояти три години, а дійдеш до прилавку — нічого немає, з порожніми руками йдеш додому… Це головне, що потрібно для ветеранів війни та інвалідів”, — скаржиться вісімдесятилітня ветеран війни Емілія Зіброва. Вона каже, що заміна права на безплатні ліки грошима вже давно обіцяна урядом, але і досі не виконана. Водночас, за її словами, ветерани не скаржаться на розмір пенсій, бо не лише матеріальне їх турбує. “Головне, щоб не забували нас! Нашій молоді не говорять про те, щоб памятали, що таке ветеран війни, який пройшов всю війну, чи пропрацював, чи кров здавав. Це теж свого часу було не солодко… Але, якщо зізнатися є члени партій, які не забувають своїх ветеранів і вітають на День перемоги…”
День визволення України від фашистів, за словами ветеранів, для них не щаслива, а радше сумна дата, бо згадується скільки втратили вони на цій війні. Тож було б добре, щоб і влада, та й кожен пересічний громадянин намагалися зробити так, аби кожний їхній день був сповнений увагою та вдячністю нащадків, бо ж не хлібом єдиними живе ветеран.