Для багатьох українців автомобіль вже давно став не стільки засобом пересування, як засобом демонстрації соціального статусу. За останні роки темпи продажу „залізних коней” постійно зростали, в результаті чого за підсумками 2008 року Україна посіла сьоме місце в Європі за обсягами їх реалізації. Так, минулого року українці купили понад 620 тисяч автомобілів, що на 15% більше автівок, ніж у 2007. Така активність на вітчизняному авторинку, як відомо, була пов’язана із доступністю кредитів для населення та здешевленням мита при ввезені до України іномарок з 25% до 10% після приєднання до СОТ.
Проте вже цього року утримання автомобіля може стати для „маленького українця” дорогим задоволенням, і не лише через кризу. 25 грудня 2008 року Верховна Рада ухвалила зміни до деяких законів з питань оподаткування. Зокрема, згідно з новою редакцією закону про податок з власників транспортних засобів з 10 січня 2009 року передбачалося збільшити збір із власників транспортних засобів у 2,5 – 10 разів, залежно від об’єму двигуна авто. Уряду конче потрібні джерела наповнення бюджету, тому там не особливо замислювалися над обґрунтованістю й доцільністю такого рішення.
Логіка, закладена депутатами в основу підвищення транспортного збору, була досить простою, якщо не сказати примітивною – чим більший об’єм двигуна – тим, виходить, розкішніший автомобіль — ну, і тим більше потрібно платити. Стосовно українських парламентарів все зрозуміло – вони звикли їздити на новеньких мерседесах і лексусах з шестилітровими двигунами, які й справді є розкішними. Однак хіба можна назвати розкішним старий “Шевроле” 1992 року випуску з двигуном 5,7 літра чи радянську “Волгу”?!
Крім того, напевно, потрібно було врахувати природу транспортного збору. Як відомо, він відноситься до категорії місцевих податків, кошти від якого йдуть на відновлення та підтримку дорожньої інфраструктури. Теоретично, – це податок з користувачів доріг. Натомість, в українській версії цей збір став це податком на об’єм двигуна, незалежно від того чи їздить авто по дорогах, чи ні. За такою логікою його можна було стягувати з урахуванням кількості фар, розміру коліс чи місткості багажника.
Такий законодавчий „шедевр”, ухвалений депутатами нашвидкуруч, не міг не викликати резонансу в суспільстві. Вже 14 січня автомобілісти, об’єднані в 52 автоклуби по всій Україні, виступили з акцією протесту та вимогами до уряду й парламенту скасувати його. Віце-президент Асоціації Міжнародних автоперевізників України Леонід Докіль переконаний, що в період фінансової кризи, робити такі різкі зміни в законодавстві недоцільно. „Три роки тому підвищили транспортний збір на вантажні автомобілі й це викликало банкрутство багатьох підприємств. Можна лише уявити, які катастрофічні наслідки завдасть нове підвищення цього збору. Переглядати цю ставку потрібно після кризи, а не зараз, бо будь-який додатковий тиск на бізнес сьогодні викличе лише проблеми”, — сказав він.
„Громадська ініціатива, проведена Українською радою автомобілістів, була організована стихійно й не мала зв’язку з жодною політичною силою”, — запевнив член автоклубу „OffRoad Master”, який входить до Української ради автомобілістів, Борис Райхлер. — Закон про транспортний збір, проголосований парламентом наприкінці минулого року, фактично ухвалювався депутатами, які точно не знали, за що вони голосують. Згідно з ним за мою стареньку машину Ford Scorpio 1990 року випуску я маю сплачувати 1800 гривень на рік. Ця сума абсолютно не адекватна, особливо в період кризи”, — вважає автолюбитель.
Учасники ще однієї акції протесту автомобілістів запропонували як альтернативу такому транспортному збору — підвищити акциз на пальне, включивши в нього транспортний збір, як це заведено в багатьох країнах — таким чином збір відображав б реальний рівень експлуатації автомобілів. У такому разі кожен водій буде сплачувати податок на будівництво й розвиток доріг під час заправки. Хто більше заправляється – той більше їздить – той більше використовує дороги – той більше сплачує.
Після зустрічі представників автомобілістів з урядовцями 6 лютого Кабмін таки пішов на деякі поступки протестувальникам. Прем”єр-міністр Юлія Тимошенко запевняла, що уряд при внесенні відповідного законопроекту на розгляд парламенту в грудні 2008 року мав на меті збільшити транспортний збір для власників дорогих машин, які є предметом розкошу. „Але, на жаль, після роботи в профільних комітетах Верховної Ради депутати з голосу за незрозумілих обставин понавносили в цей законопроект стільки змін і доповнень, і стільки абсолютно непрорахованих пропозицій, що на виході вийшов закон, який ущемлює інтереси малих і середніх підприємців, середнього класу і навіть найбідніших людей”, — пояснила вона. „Необхідно розробити такий законопроект, який усе поставить на свої місця, як це планував уряд. Йдеться про збільшення податку для власників транспортних засобів, особливо дорогих і престижних машин, щоб це не стосувалося середнього класу, бідних людей”, — заявила Юлія Тимошенко.
Паралельно з Прем’єр-міністром виправляти законодавчі „помилки” кинулися і в Комітеті Верховної Ради з питань податкової та митної політики. На його засіданні 6 лютого було підтримано ініціативу народних депутатів України Адама Мартинюка та Миколи Катеринчука про скасування існуючих норм транспортного збору й доручено депутатам відпрацювати документ, яким буде передбачено відповідні зміни до державного бюджету. Після засідання Комісії Микола Катеринчук прокоментував свою позицію так: „Включення податку з власників транспортних засобів у ціну пального мені видається слушною ідеєю потрібно лише відпрацювати механізм її реалізації. Адже тут важливо врахувати пільгові категорії автовласників: інваліди, „чорнобильці”, ветерани війни, сільгоспвиробники та ін. Саме така рекомендація буде озвучена нашим комітетом Мінфіну. Я вважаю, що в цьому руслі і варто розв‘язати проблему багаторазового підвищення ставок транспортного збору та врешті-решт зняти соціальне напруження”. Наразі переговори (круглі столи, наради і т.д.) між владою й автомобілістами тривають… Чим закінчиться ця епопея ми дізнаємося, можливо, вже під час наступного пленарного засідання парламенту.
Щоправда, є в цієї історії, і так би мовити, зворотній бік медалі, який не пов’язаний з цінами на пальне, транспортним збором і т. ін. Це – наша ментальність, яка, на жаль чи на щастя, не залежить від голосування в парламенті або резолюцій уряду. Адже важко уявити середньостатистичного українця, який з легкістю погодиться проміняти поїздки на власному авто на щоденні „подорожі” в громадському транспорті чи на велосипеді. А в Європі цим не гребують навіть високопосадовці, бо там вже давно зрозуміли – вихід з економічної кризи й покращення екології багато в чому залежить від масової відмови населення користуватися «залізними кіньми». Більше того, в деяких столицях високорозвинутих країн – Копенгагені чи Стокгольмі, приміром, в’їзд в центральну частину міста дозволений лише громадському транспорту, велосипедистам і таксі. Звичайно, європейці йшли до цього не один день, але все ж дійшли…
Поки ж апеляції до європейського досвіду щодо точного (мало не до секунд) руху громадського транспорту чи наявності зручних велосипедних доріжок і чистого повітря не надто надихають українських автолюбителів. Не готова багато з них і до заміни позашляховиків, які катастрофічно забруднюють повітря, на більш економічні «малолітражні» автівки, адже це означатиме втрату сумнівної можливості продемонструвати свій статус. До того ж поки що ні в столиці, ні в інших мегаполісах країни владою не створено належних умов для велосипедистів чи безперебійного руху громадського транспорту. І чиновники явно не поспішають розв’язувати ці проблеми, що вже переросли в загрозу транспортного колапсу для окремих міст України.