Питання депутатського імунітету знову стало причиною збурення у парламенті. Насправді, для європейського парламентаризму — скасування цього привілею є нормою, чітко прописаною в конституціях усіх демократичних країн. І там це не спосіб хизування, демонстративної напіввідмови перед виборами, маніпулювання громадською свідомістю, а звичайне урівнювання високопосадовців з простими людьми, їхня готовність у разі чого відповідати перед законом без поблажок та винятків. Зрештою депутатський імунітет є і у більшості демократичних країн світу — в США, Італії, наприклад. Проте, скажімо, в Італії він діє в сенсі ставлення до парламентарія як політика — в парламенті він має право висловлювати свої думки, але десь на весіллі чи хрестинах імунітетом не користується. У нас же депутатська недоторканність практикується в сенсі вседозволеності. />
Спектакль, який щоразу повторюється у Верховній Раді зі скасуванням чи нескасуванням недоторканості, більше нагадує піар перед черговими виборами, переконана більшість експертів. Насправді проблема дуже серйозна. Трагедія України в тому, що у нас люди у вищих ешелонах влади стають повністю недосяжними для закону і не відповідають за свої дії. Ця безвідповідальність призвела до сьогоденних реалій. А тим часом нам пропонують чергову виставу у Верховній Раді, коли депутати нібито відмовляються від депутатської недоторканості, наперед знаючи, що чинності це рішення у кращому разі набуде лише через рік. Тож схоже, що депутати Верховної Ради нинішнього скликання так і залишаться недоторканими.
Про скасування цього привілею говорили багато. У 2004 році нинішній Президент Віктор Ющенко та його політична сила «НУ-НС» йшли на вибори з обіцянкою зняти з себе депутатську недоторканість у разі перемоги. Правда, за 4 наступні роки про обіцянку мовчали. Голова уряду Юлія Тимошенко також заявляла про це перед парламентськими виборами. Партія Регіонів, взагалі, ще місяць назад переконувала, що скасовувати депутатську недоторканість не потрібно. А тут знову загадали всі.
Верховна Рада проголосувала за те, щоб до Конституційного суду був поданий законопроект, розроблений Партією регіонів. При цьому депутати відмовилися підтримати законопроект, раніше розроблений БЮТ і "Нашою Україною — Народною самообороною" і вже підтриманий Верховною Радою, а також позитивно оцінений Конституційним Судом. Таким чином, у випадку, якщо б депутати проголосували за нього, він мав би всі шанси набути чинності вже в лютому 2010 року. Проте цього не сталося, не дивлячись на деклароване всіма фракціями бажання позбутися депутатської недоторканості. Представники більшості упевнені, що таким чином "регіонали" просто гальмують розв»зання питання.
Вся інтрига навколо цього питання в самій сесійній залі зводилася до того – в якому саме вигляді зніматимуть недоторканність: чи тільки з народних депутатів України, чи з депутатів, суддів і Президента. Зараз порушити кримінальну справу або затримати депутата не можна без згоди Верховної Ради. А притягнути до відповідальності главу держави можна лише в порядку імпічменту. Автори законопроектів пропонували ці норми замінити іншими: тепер у разі вчинення дій, які мають ознаки злочину — проти згаданих осіб може порушуватися кримінальна справа без будь-яких обмежень. Але заарештувати цих осіб можна лише тоді, коли буде доведена їхня провина і винесений обвинувачувальний вирок. Автори альтернативного законопроекту вважали, що ці зміни зроблять главу держави беззахисним перед будь-яким суддею. І запропонували — обмежити лише депутатський імунітет.
Утім було очевидно, що реальне зняття депутатської недоторканності не потрібне ні Партії регіонів, ні БЮТ, який у контексті «артеківського» скандалу нібито на цьому наполягав. Регіонали вимагали ухвалити саме їхній законопроект, знаючи, що перед набуттям чинності йому належить пройти тривалу процедуру. І звинувачували «тимошенківців» у тому, що ті навмисне порушили цю «небезпечну» тему, аби змусити Партію регіонів заблокувати трибуну, адже раніше «біло-блакитна» фракція наполягала на пріоритетному розгляді в другому читанні закону про підвищення соціальних стандартів. «Але ми добровільно погодилися спершу говорити про недоторканність, аби тільки Верховна Рада працювала», — хвалився поміркованістю регіоналів один із керівників їх фракції Олександр Єфремов. В опозиції натякали, що БЮТ понад усе прагне не допустити голосування за підвищення соціальних виплат.
Що насправді означало голосування?
Провести новий закон про «зняття» недоторканності – це так само непросто і довго, як заарештувати депутата, якщо керуватися ним. Законопроект під редакцією прихильників Януковича робить рівними перед арештом депутатів та Президента. Глава держави потерпів найбільше. Громіздку та тривалу процедуру імпічменту регіонали замінили судовим рішенням. Таким чином главу держави щотижня можна арештовувати. « Мене не цікавить прізвище, але якщо я голосую за Президента, то я не можу перетворювати його в ганчірку. Принаймні той закон передбачає саме таке. Ми затягаємо Президента по судах і він буде те і робити що їздити по судах. Він гарант Конституції і він повинен мати від маразму захист від хворих людей.» — пояснював журналістам, народний депутат України від фракції «НУ-НС» Анатолій Матвієнко.
А тим часом, якщо розібратися, і сьогодні не існує жодних проблем з тим, щоб зняти недоторканність з нардепа, якщо таке подання внесла Генпрокуратура. Верховна Рада практично завжди давала на це свою згоду. Згідно із ухваленим законопроектом, депутати перестають бути недоторканними нібито. Тобто, щодо них може проводитися слідство. Але, як сказав перший віце-спікер Олександр Лавринович, є «свої нюанси із запобіжним заходом». Цим же законопроектом передбачається, що недоторканність з депутата можна зняти тільки після набуття чинності обвинувальним висновку суду. Можна порахувати скільки часу триватиме суд, але для чого? Можна просто сказати, для чіткості – роками! Тобто, замість недоторканності депутати одержують новий ступінь імунітету.
У фракції Компартії України давно наполягали на необхідності зняти з себе недоторканість і навіть висловили готовність підтримати законопроект, якщо Конституційний суд дасть позитивний висновок. Водночас, як наголосив депутат від КПУ Спиридон Кілінкаров, «зняття недоторканності – це конституційна норма. Звичайно, напередодні виборів депутати можуть проголосувати за це рішення. Напевно, потрібно було ставити питання про зняття недоторканності з усіх, зокрема, з суддів і Президента. Але потрібно задуматися і над тим, як депутатам вести свою професійну діяльність. У нашій корумпованій країні будь-яку людину, яка говорить правду, можна без проблем посадити за грати. Згідно із законодавством України проти будь-якого народного депутата може бути порушено кримінальну справу. Я не пам’ятаю жодного випадку, щоб Верховна Рада не зняла з депутата недоторканність, якщо були представлені докази його провини. Якби ми жили в ідеальних умовах, у демократичній, правовій державі, знімати недоторканність можна було б без проблем.» — підсумував він.
З політиком погоджується і політолог Андрій Єрмолаєв, який виступає за те, щоб депутати мали недоторканість, але в розумних межах. « Питання в іншому: право на захист його політичної діяльності, доступу до інформації з правом відстоювати соціальні та інколи конфліктні ситуації. Це повинно бути відображено в Конституції. За десять років політичної боротьби між президентом, виконавчою владою та парламентарями це питання стало спекулятивним. Більше того, ставлячи такі питання, шельмується весь парламент, як елемент політичної системи, що ховає за собою злочинців.».
Очевидно, що зняття недоторканості потрібно провадити разом з пакетом інших реформ, зокрема судової гілки влади, силових структур та генеральної прокуратури. Також необхідно збалансувати систему місцевого самоврядування, забезпечити контроль на місцях і унеможливити ті порушення, через які виникають скандали сьогодні. Власне на основі цього вирішувати проблеми депутатської недоторканості. Від того, що зараз знімуть депутатську недоторканість інші питання не вирішуються. Адже спочатку варто завершити системну реформу політичних сил.
А поки від прийнятого рішення ніхто не постраждав. Але і не виграв. Так дискредитується парламентаризм в цілому, яким прикривається проблема об’єднання парламентарів для прийняття законів і домовленостей. Дискредитується парламент, який продукує закони і визначає стратегію розвитку держави.