Депопуляція — так коротко можна сказати про те, що відбувається із українським народом. Сьогодні смертність в Україні у два рази перевищує народжуваність. За підрахунками Держкомстату, станом на 1 січня 2007 року чисельність населення України складала 46 млн. 646 тис. осіб. При цьому на 1 січня 2006 року вона становила 46 млн. 929 тис. осіб. Щороку в нашій країні вимирає фактично населення невеликого обласного центру. А ще недавно нас було 48 мільйонів…
Погіршення стану здоров’я “малих та великих” співвітчизників, зростання рівня інвалідності, скорочення тривалості і низька якість життя залишаються найбільш гострими соціальними проблемами. Раптова загибель хлопчика-п’ятикласника на уроці фізкультури, яка сталася 4 листопада у містечку Кам’янка-Бузька на Львівщині — вже четвертий випадок за жовтень-листопад. Ця прикра подія додала ще більшої стурбованості людям, які відповідають за життя юних українців і хоч трохи переймаються майбутнім нації. Що з нашими дітьми? Яким насправді є стан здоров’я надії і майбутнього України? Чи достатній рівень діагностики і лікування вроджених вад та хронічних захворювань, що можуть закінчитися трагідією? Чи відповідає рівень навантаження на дітей у шкільних закладах їхнім фізичним можливостям? І навіть — чи буде наступне покоління українців життєздатним!?
Урядова “швидка допомога” />
Уряд відреагував просто і звично — на наступний день після цієї, нагадаю, четвертої за два місяці трагедії скасував так звані державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України, тобто показники, за якими, зокрема, у школах оцінювали фізичну підготовку дітей. Прем’єр-міністр заборонила дітям бігати кроси і порадила викладачам фізичної підготовки займати їх спортивними іграми. Нормативи, які долало у дитинстві не одне покоління, визнано непосильними для сучасних дітей. Але чи винні саме нормативи, ганжем яких дехто вважає навіть те, що вони були запроваджені в радянські часи?
Перше спільне засідання колегій трьох міністерств — охорони здоров’я, освіти і науки, у справах сім’ї, молоді та спорту, що відбулося 11 листопада, дійшло висновку, що такий стан речей виник через відсутність цілеспрямованих дій та державної програми по зміцненню здоров’я підростаючого покоління.
У своїх доповідях поважні міністерські пани перераховували недоліки кожної із галузей. На першому місті знову опинилася невідповідність спортивних нормативів фізичним можливостям школярів. Виявляється, лише 30% дітей можуть виконати нормативи фізичної підготовки, при цьому тільки 18-24% із них зможуть зробити це без шкоди для власного здоров’я. Хоча, виглядає, що, скоріше, навпаки — фізичні можливості підростаючого покоління перестали відповідати нормативам, адже далі у переліку негативних причин — погіршення стану здоров’я дітей завдяки малорухливому способу життя, нездорове харчування, несвоєчасна диспансерізація, недогляд з боку батьків.
До того ж кожен десятий шкільний заклад не має спортивного залу, а у багатьох до того ж відсутні медичні працівники. Залишає бажати кращого матеріально-технічна база середніх шкіл і спеціальних навчальних закладів, адже дев’яносто п’ять відсотків коштів на їхнє утримання складає фонд заробітної плати, тому купити необхідний спортивний інвентар просто немає за що. Також, вважають міністерські голови, потребує реформування система підготовки вчителів фізкультури: лише 79% з них мають вищу освіту, 12% — середню спеціальну, а 9% не мають її взагалі.
Втім на спільному засіданні колегій не пролунало однієї важливої інформації: чи збільшиться, — з огляду, визнаймо, на катастрофічний стан здоров’я дітей — фінансування педіатричної служби, реформування системи підготовки кадрів для шкільних закладів, запровадження позашкільних занять спортом для дітей? А якщо, дасть бог, збільшиться, то за рахунок яких джерел і коли? Пролунала, між іншим, сором’язлива пропозиція про залучення місцевих бюджетів та меценатів, спонсорської допомоги. Добре було би, якби багаті насправді поділилися із бідними, але… у них — свій світ, в якому все непогано і не віриться, що десь поряд все може бути інакше.
Порятунок потопаючих
Тож, схоже, хворбливість маленьких українців (на тисячу дітлахів у 2007 році зареєстровано 1326,3 захворювань), має цілком очевидну причину — хворе суспільство. Симптоми недугу — байдужість, формальний підхід у багатьох галузях діяльності. Принцип “моя хата з краю” вже дуже боляче б’є по нас самих.
Нерідко держава фінансує існування деяких науково-дослідних інститутів та інших установ, чия діяльність мало відрізняється від “переливання з пустого в порожнє”. Але, напевно, аморально безкінечно витрачати гроші на фінансування псевдореформ, написання псевдодисертацій, проведення псевдодосліджень.
Пропагування здорового способу життя можливе тільки у суспільстві, яке орієнтоване на загальносвітові моральні засади. Ну як пояснити дитині, що брехати, красти, напиватися погано, коли жодна соціальна реклама неспроможна подолати навалу комерційної інформації?
Батьки також повинні більш прискіпливо піклуватися про своїх нащадків, маю на увазі вчасні обстеження, оздоровлення, спільні заняття спортом. Не можна брехати самим собі. Бо страждають, як завжди, невинні і безпомічні — діти,
Тим часом. щодня зранку я з острахом зважую ранець, який мій син — учень третього класу повинен дотягти до школи, і думаю, чи вистачить у нього сил висидіти обов’язкові п’ять уроків. У свої вісім років мої однолітки малювали палички у прописах, а не складали твори, як це повинні робити діти зараз. Навантаження на дитячий організм із року в рік росте. Залишається лише сподіватися, що колись ми таки отямимося і зупинимо негативні тенденції розвитку школи і держави в цілому.