Щоразу в очікуванні новорічних свят, ми намагаємося зазирнути у майбутнє: робимо прогнози, намагаємося передбачити, яким буде наступаючий рік, що він нам принесе. Та часом, давно забуте минуле, виявляється не менш цікавим, ніж сучасне. Отже, спробуємо разом пригадати деякі особливості святкування новорічно-різдвяних свят киянами…
Ще за часів Російської імперії, коли провінційно-патріархальний Київ називали третьою столицею Російської держави, кияни суттєво відрізнялися у святкових вподобаннях від жителів інших столиць. Особливо це відчувалося під час зимових свят, коли європейські традиції чудово поєднувалися з народними або, як тоді казали, — „малоросійськими”: смачними, щедрими й гостинними. Кияни відзначали не лише Різдво і Новий рік, а й усі три куті, свято Василя і Маланки та Водохреще. До речі, щодо святкових днів – до революції вони мали навіть більше спільного з європейськими, оскільки за старим літочисленням, спочатку в Київ приходило Різдво, а вже потім – Новий рік. Втім, кияни, не дуже розділяли ці свята, хоча, треба визнати, що свято Різдва Христового все ж таки було більш популярним та улюбленим, ніж свято Нового року.
Звичай зустрічати першу різдвяну зірку в родинному колі залишався для киян незмінним впродовж багатьох століть. А от Новий рік був більш наближеним до європейських правил: обов’язково потрібно було зробити кілька візитів – до знайомих, друзів, родичів, начальства або хоча б послати їм свої візитівки зі святковими побажаннями. Така традиція протрималася в Києві майже до 1928 р., коли влада скасувала новорічні та різдвяні свята, як явище буржуазне. />
Ще до святків у заможних київських домах наряджалися ялинки, міські благочинні організації і товариства розпочинали „святковий марафон” зі збору коштів, а для простих міщан ці дні були пов’язані із суцільними клопотами та біганиною по магазинах у пошуках подарунків та різноманітних наїдків для святкового застілля. Словом, київські господині та куховарки переймалися переважно тим, як і на чому зекономити гроші. Приміром, де знайти гуску жирнішу і дешевшу (1,5 руб.), качку побільше (70 — 80 коп.), а ще свіжої форелі та стерляді (15-20 коп. за 1 фунт), осетрини (30-35 коп.), свинини (12 — 20 коп.), дичини (40-70 коп.), французького брі чи італійського пармезану (40-90 коп.). А більш заможна публіка поспішала придбати ще й святкові делікатеси : парну ікру, знамените київське сухе варення і цукати, швейцарський шоколад і цукерки, кримський чи астраханський виноград, ананаси у банках, та замовити тістечка і святкові торти у престижного швейцарського кондитера Семадені, який мав кілька кондитерських на центральних вулицях Києва.
У київських магазинах розпочиналися „святкові дешеві розпродажі”: розміри знижок коливалися від 10 до 70%, а рекламні оголошення в газетах пропонували киянам дарувати на свята одяг, книги і посуд. На Хрещатику, який на рубежі ХІХ – ХХ ст.. називали “вулицею 100 модних магазині”в, торгівля припинялася далеко за північ. Простодушні кияни, яких підприємливі торговці заманювали у свої крамниці, купували цілі гори подарунків – адже потрібно було обдарувати не лише близьких, а й куховарку з гувернанткою, лакея та двірника, які вже з самого ранку після всенощної поспішали за „святковими бонусами”. Як писали тодішні сатирики, в магазинах до свят навіть з’являлися спеціальні товари „для подарунків” за смішними цінами, але без особливого призначення. Зазвичай, під час різдвяних та новорічних розпродажів продавався чи не увесь товар, що лежав на полицях цілий рік. За словами києвознавця Анатолія Макарова, подарунки кияни полюбляли купувати в магазинах купців-іноземців, віддаючи перевагу, передусім, товарам європейської якості. Одним із найдорожчих товарів в київських магазинах були дитячі іграшки та ялинкові прикраси зі скла, які привозились, переважно, з-за кордону. У „Київських губернських відомостях”якось писали: „Ми навіть чули, що у знаменитого нашого кондитера Розминтальського ледь вистачило солодощів для дитячих ялинок, а Кордес, який виписав іграшки з Петербурга, розпродав їх усі за два-три дні”.
За словами іншого київського історика Олександра Анісімова, надзвичайно затребуваним товаром під Різдвяні та Новорічні свята були листівки. Найпопулярнішими вважалися листівки із зображенням першої різдвяної зірки, розкішної гарно вбраної ялинки, зимового пейзажу та з обов’язковим надписом: „З Новим роком!” або „З Різдвом Христовим!” Ходовими були і фото листівки із зображеннями київських святинь : Михайлівського Золотоверхого, Володимирського чи Успенського собору Києво-Печерської лаври з універсальним надписом: ”Вітаємо!” Але напередодні свят ціни на всі листівки піднімалися в 2-3 рази: зазвичай, чорно-біла листівка коштувала 5 коп., кольорова – 10 коп., а у свята їхня ціна доходила до 30-40 коп. за листівку. Проте, це не дуже засмучувало пересічного киянина, адже він знав, що виручені таким чином кошти використовуватимуться на благочинні справи”. До речі, традиція робити благодійні подарунки малозабезпеченим верствам населенням і організовувати ялинки з’явилася ще в дореволюційному Києві. Благодійні ялинки влаштовувалися в дитячих притулках, пансіонах, гімназіях, училищах на благодійні пожертви від балів, маскарадів, передсвяткових розпродажів, тощо.
Київська публіка відзначала зимові свята із особливим шиком і розмахом. У центрі Києва, прикрашеному електричними гірляндами та яскраво освітленими святковими вітринами магазинів, було чимало місць, де можна було „на людей подивитися і себе показати”. Зокрема, на Хрещатику, навпроти Міської думи (приблизно на тому ж самому місці де і тепер) встановлювали величезну живу ялину, навколо якої влаштовувалися народні гуляння з балаганами, феєрверками та вуличними артистами. Подібні масові гуляння стали модними в Києві ще з другої половини ХІХ ст. А саме, якщо вірити старим архівам, ще з 1859 року під час свят на Хрещатицькій площі (нині майдан Незалежності) стояли дві каруселі і три балагани з фокусами, силомірами, маріонетками та гойдалками, а також рундуки з пряниками, цукерками та іншими солодощами. А от продавати горілку на масових гуляннях суворо заборонялося, одначе п’яних все одно вистачало. Кмітливі кияни спершу заходили в шинок, а потім прямували на площуза розвагами.
Крім центральної площі міста, масові розваги влаштовувалися на пустирі між Софією та Михайлівським Золотоверхим, а іноді між Сінною площею та вулицею Обсерваторною, на Троїцькій площі (поблизу сучасного Театру оперети) або на Контрактовій площі. І розваг, як стверджують знавці київської давнини, було значно більше, ніж тепер. Приміром, на зимові свята на площах створювали цілі „потішні” містечка, де крім артистів, виступали клоуни, гімнасти, дресировані звірі, встановлювалися вертепи і балагани, які вмішували до сотні глядачів. Жартівливі надписи відрізнялися певною дотепністю: „В хоть”, „Ви хоть”, „Тіатр Марій Анеток” і т.ін. Щоправда, іноді глядачі залишалися розчарованими запропонованими розвагами. Приміром, газета „Києвлянін” писала, як власник одного з балаганів, зібравши з глядачів чималі гроші за „оригінальну мандрівку навколо світу”, обводив наївних киян навколо табурета, на якому стояла палаюча свіча”.
Наприкінці ХІХ ст. масові гуляння киянам дещо набридли і „потішні” містечка переїхали на робітничі околиці, зокрема Деміївку і Шулявку, а міщани стали віддавати перевагу театрам, циркам і “вокзалам” (розважальним закладам за європейським зразком, які були названі ім’ям англійки Джейн Вокс, котра вперше відкрила в Лондоні павільйон, де відбувалися концерти, вистави і банкети для вибраної публіки). Зазвичай, вишукана київська публіка веселилася на балах і маскарадах в залах Купецького і Дворянського зібрання, а більш демократична — в кафе з зимовим садом „ Шато де флер”. Новорічні маскаради з „дощем з конфетті”, конкурсами краси, особливими святковими програмами і „серпантином квітів та метеликів” влаштовували й інші розважальні заклади міста. Ціни в середньому були невисокими: 1 руб. — для дорослих і 50 коп. — для дітей (з обов’язковим солодким подарунком). Сценарій дитячих свят був стандартним: пісня хором, виступ балалаєчників, святковий марш, хоровод навколо ялинки, танці та ігри.
Існували й новорічні vip-вечірки, які влаштовували елітні клуби: „ Дворянський”, „Купецький”, два „Військових”, „Німецький ферейн”, Прикажчиків”, „Велосипедистів”, “Інженерів” тощо. Аби сторонній людині потрапити на свято в який-небудь клуб, потрібно було мати або рекомендацію одного з членів клубу, або придбати квиток. Організатори цих свят щороку проявляли неабияку винахідливість: павільйони, де вони влаштовувалися оформлялися у вигляді фантастичних кораблів, величезних снігових гір з печерами-гротами і навіть пивних діжок.
А от найбільш популярними новорічними заходами серед простих киян були різдвяні ярмарки з обов’язковими лотереями-аллегрі, дитячими „електричними ялинками” і карнавалами-маскарадами, на які сходилася надзвичайно різнобарвна публіка. Традиційно такий ярмарок влаштовувався в залі засідань Київської думи.
Особливу увагу під час Різдвяних і Новорічних свят міська влада приділяла порядку в місті. Головний київський поліцмейстер у своєму традиційному розпорядженні в останню неділю перед Різдвом (як виняток) дозволяв передсвяткову торгівлю і видавав спеціальний наказ про „особливий нагляд за якістю та санітарним станом” продуктів, що постачалися на київські базари в ці дні. Під час свят торгівля в місті була суворо заборонена, тому свій вільний час кияни присвячували дружнім візитам та зустрічам гостей. Крім того, уряд попереджав пересічних жителів міста про небезпеку „святкових крадіжок”, покладаючи на двірників не лише виконувати передсвяткове прибирання фасадів, рекламних вивісок та дворів, але й „усіляко допомагати поліції”. У разі недотримання цього наказу, а також у разі крадіжки та злочини у своїх „підвідомчих будинках” двірники притягувалися до суворої відповідальності.
А для всіх місцевих чиновників Новий рік у дореволюційному Києві був „часом великих очікувань”, оскільки саме в перший день Нового року, за словами відомого київського історика-архівіста Михайла Кальницького, оголошувалися накази про нагороди, звільнення та призначення на різні посади. Як співалося в одній новорічній пісеньці, надзвичайно популярній в Києві років сто тому, не всім Новий рік приносить одне й те ж: а „ кому — чин, кому – блин”.
Проте, незважаючи на це, кияни традиційно раділи зимовим святам і святкували впродовж кількох тижнів. Отже, не будемо порушувати цю чудову традицію і зустрінемо новорічно-різдвяні свята по-справжньому, по – київськи!