Політичні партії з префіксом «соц» у назві, які політологи охрестили партіями-невдахами, врешті отримали реальний шанс повернутися у велику політику України. Як відомо, третього вересня керівництво Комуністичної партії України надіслало Соціалістичній партії, Прогресивній соціалістичній партії України, Союзу лівих сил, партії «Справедливість», Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) для вивчення підсумковий документ про створення виборчого блоку лівих сил.
Лідер українських комуністів Петро Симоненко пообіцяв громадськості, що об’єднання, яке буде створене ще у вересні, окрім висунення єдиного кандидата на президентських виборах, також має намір вийти єдиним списком на вибори до місцевих рад, які відбудуться в березні 2010 року. «Після цього ми хочемо створити єдиний блок на наступні вибори до українського парламенту», — відзначив Петро Симоненко. Політик висловив впевненість, що у разі відмови будь-якої з партій увійти до об’єднання лівих сил, це означатиме її політичну смерть. />
З цим погоджуються і політологи. “Неучасть, наприклад, Мороза у виборах у випадку створення лівого блоку може призвести до його повного забуття», — вважає експерт з Центру імені Разумкова Юрій Якименко. Водночас, на його думку, якщо раптом Мороз вирішить балотуватися у президенти сам, йому можуть зашкодити свідчення іншого кандидата на найвищу посаду держави Миколи Мельниченка. Ще один ймовірний кандидат від СПУ Валентина Семенюк-Самсоненко, за прогнозами політологів, не набере більше 1% голосів виборців.
Прогресивна соціалістична партія разом зі своїм одіозним лідером після виборів-2007 остаточно закріпила статус маргінальної. На президентських виборах 2004 року Наталія Вітренко отримала лише 1,53 %, а на президентських виборах-2010 року їй навряд чи світить і 1%.
Василя Волгу — колишнього соратника Олександра Мороза — навряд чи пам’ятає сьогодні пересічний українець: у 2004 році він отримав 0,04% народної підтримки. Не набагато відоміший лідер лівоцентристської партії «Справедливість», екс-міністр освіти 2005–2007 років, колишній депутат від СПУ Станіслав Ніколаєнко. Зовсім незнаним є Юрій Загородній – працівник апарату Кучми, Медведчука та виконкому СДПУо.
Абсолютно очевидним є те, що об’єднання з найбільш стабільною партією країни (цього в комуністів точно не забрати) є найкращим з усіх можливих сценаріїв для політиків, які і в минулому не були особливо успішними. Тому дивними виглядають розмови про те, хто саме міг би представляти ліві сили на виборах. Петро Симоненко і без лівого блоку має реальну можливість суттєво поліпшити свій результат на минулих виборах, а варіанту, за якого комуністи не пройдуть до парламенту, очевидно, доведеться чекати ще дуже довго. До того ж, Симоненко особисто в нещодавньому інтерв’ю авторитетному виданню заявляв, що КПУ збирається «поступово ліквідувати посаду президента», тому немає підстав підозрювати його у спробі «авторизувати посаду лідера лівих». Хоча б тому, що він ним вже є. Єдина користь, яку отримають завдяки союзу лівих сил комуністи – це консолідація виборців, полегшення для них проблеми вибору. Експерти прогнозують, що саме на виборах–2010 та наступних парламентських найбільш проявить себе «прихований електорат з лівими настроями» — а саме ті, хто не афішує в соцопитування своїх симпатій до комуністів.
Чи вистачить в основних лівих гравців політичної волі та здорового глузду поступитися «мильними амбіціями» і подолати внутрішні розбіжності, аби домовитись про взаємовигідний союз та представити єдиного кандидата з програмою, який презентує найкращий соціалістичний світовий досвід, стане зрозумілим вже найближчим часом. Та частина населення, яка отримала житло і освіту завдяки соціалістичному минулому країни і вже перестала бачити різницю між діями БЮТ, Партії регіонів та “Нашої України”, готова дати шанс лівим силам – це напевно. Про це свідчить і досвід північно-східних сусідів, в яких на останніх виборах КПРФ отримала у сумі друге по країні місце, враховуючи стабільно високу популярність прокремлівської партії.