Освіта за кордоном: чи справді всі двері відкриті?

Освіта за кордоном на сьогодні – це омріяна багатьма і така недоступна кожному «розкіш», чи навпаки: відкрита кожному можливість реалізувати себе? Скептики скажуть, що переманюючи до себе «яскравими» назвами університетів та міжнародними статусами, Європа забирає в України останнє, що залишилося – талановиту молодь. Хоча на практиці далеко не кожен студент, навіть найбільш обдарований, після навчання за кордоном, зможе дозволити собі залишитися працювати у місці перебування. Що ж потрібно зробити для того, щоб отримати чи продовжити освіту за кордоном?

По-перше, треба мати диплом державного зразка про здобуття освіти в Україні. Вчитися за кордоном можна як на базі середньої, так і на базі незавершеної та завершеної вищої освіти. Статистика свідчить, що 70% українців, які навчаються за межами батьківщини, здобувають вже другу вищу освіту і лише 30% вирішили їхати за нею одразу після шкільної лави. Експерти запевняють, що на противагу поширеній думці про те, що з українським дипломом робити закордоном нічого, у професорів із університетів зі світовим ім’ям очі, як-то кажуть, не лізуть на лоба, коли їм їх пред”являють. Про Україну вже всі чули і знають її, хіба що не всі наші навчальні заклади достатньо відомі. 

По-друге, слід врахувати той факт, що навчання за кордоном ведеться іноземними мовами і для того, щоб там вчитися, треба володіти англійською, французькою, німецькою чи іншими мовами на рівні вище середнього. Для цього варто ще в Україні провчитися на курсах іноземних мов, деякі з них навіть готують до складання іспитів на отримання міжнародних мовних сертифікатів, як наприклад IELTS, TOEFL, DELF, TCF, TestDaf та інших, котрі є обов’язковими в переліку документів, потрібних для вступу.  /> Наступним кроком повинен стати вибір країни для навчання та навчального закладу. За даними неофіційної статистики, більше 65% абітурієнтів обирають вищу освіту у Великобританії, далі уподобання коливаються – від Чехії, котра манить своєю безплатною освітою, до Австралії та Нової Зеландії. 

Скажімо, у Великобританії навчання триватиме 3 роки (бакалаврат) та іще 1 рік – магістратура. На програму бакалавра приймаються абітурієнти з мінімальним віком 18 років, котрі мають атестат про середню освіту, еквівалентний британському. Український шкільний атестат не підійде, тому після завершення школи наші випускники не можуть одразу вступити до британського навчального закладу – треба рік провчитися у місцевому університеті або пройти курс підготовки в Англії. При цьому рівень володіння іноземною мовою повинен бути високим та підтвердженим сертифікатом IELTS.

До магістратури ж зараховують студентів не молодших 21 року, котрі мають ступінь бакалавра. Цікаво, що тут можна сміливо брати до рук диплом «бакалавра» чи «магістра» рідного українського університету, їх визнають. Вартість навчання на бакалаврських програмах у Великобританії починається від 7 000 британських фунтів на рік (тобто від 89 тисяч гривень). Магістратура на туманному Альбіоні ще дорожча і коштуватиме від 9 000 фунтів на рік (або трохи більше 114 тисяч гривень).

Але Великобританія – це лише найпопулярніший напрямок, куди українці їздять за освітою. Існує також безліч інших: можна обрати освіту у США, Канаді, Австралії чи Новій Зеландії. Приміром, у США вартість року навчання у професійному коледжі починається з 5 000 американських доларів (майже 40 тисяч гривень), після чого можна вступити на два останніх роки навчання до університету, де вартість навчання починається з 15 000 доларів. У Канаді ж університетська освіта обійдеться у 10 000 канадських доларів (78,5 тисяч гривень), у Австралії та Новій Зеландії – 13 000 доларів США (більше 100 тисяч гривень).

Якщо ж, обертаючи глобус, спинити його на Європі, то й тут існує безліч варіантів: освіта у Швейцарії, Німеччині, Франції, Італії, або навіть у балтійських країнах — таких, як Литва, а також і в Туреччині. Але всеодно, освіта вимагатиме значних витрат, котрі далеко не для кожного українця перебувають у реалістичних межах.

От і виходить, що освіта за кордоном начебто і доступна і усі двері відкриті, але чомусь українцям не по кишені. Той, хто шукає і прагне, обов’язково знайде шанс досягти мети. У нашій країні є багато благодійних організацій, котрі займаються фінансуванням освіти дітей. Для того, щоб отримати грант, треба пройти конкурс та довести членам журі те, що саме ти вартий коштів, які у тебе вкладуть. Однією з обов’язкових умов отриманняі гранту може стати пункт, прописаний у контракті – повернення на батьківщину після завершення навчання, як мінімум, на 5 років. Ці благодійні фонди можуть співпрацювати між собою: одні оплачують 40% навчання, інші – ще 60%, і у результаті омріяна освіта стає ближчою.

На практиці абітурієнт може стикнутися й з іншими вимогами: оформлення студентської візи та медичного страхування, а також усіх інших супутніх документів, проблема із вибором вишу та ін. Для цього в Україні створені спеціальні освітні центри, робота яких полягає в тому, щоб допомогти молодій людині зорієнтуватися у величезному перелікуі можливостей, які відкриваються для неї за межами власної країни. Вони стежать за правильністю заповнення документів та термінами їх подачі, бронюють кімнати для тимчасового проживання. Словом, беруть на себе частину метушні, яка спіткає того, хто обрав освіту за кордоном.

Попри те, що як кажуть, «в гостях добре, а вдома сало свіже», освіта за кордоном – це, перш за все, можливість здобуття якісних знань та навичок, які можуть знадобитися потім для застосування на користь своєї Батьківщини. Здобуваючи освіту за кордоном, людина повертається додому із свіжим поглядом на проблеми, що спіткали Україну. І це зовсім не докір вітчизняній системі освіти, просто існує беззаперечна істина: збоку видно краще. 

 

Читайте также по теме