П.Симоненко: «Простому украинскому гражданину — украинский газ, олигархам — росийский». (ч.2)

size="2">                        

size="2"> (Продолжение. Начало тут).

Анна Штепура: Петре Миколайовичу, давайте ще повернемося трохи до газового питання. Як ви вважаєте, чому газові переговори все ніяк не дійдуть кінця? Що заважає російській стороні погодитися на підписання більш зниженої ціни на газ для України, як ви вважаєте?

Петро Симоненко: Розумієте, коли ми так ставимо запитання, я хотів би, щоб ми розуміли, чому ми маємо право саме так ставити питання? Чи ми маємо взагалі так ставити питання? Перше, якщо  Україна вийшла на Бессарабку, це називається ринком, а на Бессарабку з нас же ніхто не приходить і не бере молоток у руки й не б’є того продавця, який стоїть із м’ясом і молоком, ціна на яке вас не задовольняє. Ви ж не говорите, що ти такий-сякий, чому ж ти мені дешевше не продаєш? Якщо у нас є проблеми, і ми не згодні з тим, яку  ціну Росія просить, я поки в загальному кажу, то, чому ви в Росію їдете, давайте тоді їдьте на Лондонську біржу, їдьте на Нью-Йоркську біржу й купуйте там газ і нафту. У нас є вибір, ми ж у ринкових відносинах знаходимося, тоді давайте купувати там. Можливо, там і дешевше буде, я ж не знаю, як сторгуються на Нью-Йоркській біржі.

Можливо, у нас є танкери, якими ми будемо завозити нафту, можливо, ми відрами газ будемо носити з Норвегії. Я кажу про це для того, щоб ми врешті-решт зрозуміли, якщо ми виходимо на ринок, то ми маємо виходити зі своєю пропозицією, щоб це було взаємовигідно. Немає у нас можливості купити й заплатити Росії таку ціну за газ, тоді давайте розвиватимемо власну вугільну промисловість, розвиваймо альтернативні джерела електроенергії тієї самої. Давайте тут будемо робити щось. А так у нас усе в занепаді. В занепаді вугільна галузь, в занепаді сьогодні видобуток власного газу, нафти, нафтопереробка, якщо б їй не допомагати іншим капіталом, узагалі давно вже була б знищена. Але це загальні підходи, коли ми говоримо про ринкову економіку.

А тепер стосовно того, що Україна та Росія могли б зробити. По-перше, я глибоко переконаний, що сьогодні, їдучи на переговори, треба було б українській стороні чітко заявити, що ось ми готові до такої співпраці. Таку співпрацю ми бачимо на такий-то термін, і ми пропонуємо зі свого боку для цієї співпраці ось такі матеріальні ресурси. Тоді було б зрозуміло, про що ми ведемо розмову. А так ми чомусь питаємо про ціну на газ, коли цей газ належить суверенній державі Російській Федерації.

Я ще раз хочу підкреслити, шановні, я переконаний, що ідею газотранспортного консорціуму треба було вирішувати ще десять років  тому, коли ми, комуністи, вперше підняли це питання, коли ми відверто говорили, що не можна далі шукати шляхи до співпраці, коли ми спекулюємо, а не пропонуємо у ринкових умовах.

По-друге, я ще раз наголошую, і це моя позиція, що та сама «РосУкрЕнерго», які сиділи на газовій трубі, їх треба терміново все поприбирати, і партнером, а в даному випадку від імені держави, повинна бути структура «Нафтогаз», яка й має бути партнером того самого «Газпрому» з російського боку. 

Далі. Я переконаний, що коли Росії буде зрозуміло, що це на довгу перспективу Україна гарантує в тому числі й транзит російського газу в Європу, то буде зрозуміло, що Росії це вигідно й Росія тоді буде дешевше продавати газ для нашої країни. Я переконаний, що Російська Федерація тоді обов’язково зніме питання щодо «Південного потоку», а те що «Північний» уже побудували, це для нас із вами дзвіночок, який ми повинні були б самі в Україні почути. Бо на 60 мільярдів кубічних метрів газу будемо тепер менше транспортувати. Ось і порахуйте, скільки тепер Україна втратить від транзиту того ж самого газу.

Я переконаний, що ось такі підходи дадуть можливість зняти цю проблему на довгі роки вперед. 

Анна Штепура: Петре Миколайовичу, ви говорили про певну газову формулу, яку ви пропонуєте. Ви почали про неї говорити. Чи можете більш детально розповісти, що це за формула?

Петро Симоненко: Я ще раз хочу повернутися до формули, яку ми пропонуємо щодо тієї самої ціни на газ. Я, у першу чергу, мав на увазі, що всередині України відбувається. Я не випадково сказав, що український газ — для українських громадян, тоді наші громадяни будуть отримувати газ для побутових потреб по двісті гривень за тисячу кубічних метрів. Розділили на вісім — це по 25 доларів за тисячу кубічних метрів. Сьогодні українським громадянам українські олігархи нав’язують практично газ по 416 доларів за тисячу кубічних метрів. Тоді у нас той самий балон газу, який привозять і реалізують селянам, не 350-400 гривень буде коштувати.

Коли я говорив про нову формулу, що український газ для українців, то я й другу частину чітко сказав, що тоді російський газ — для українських олігархів. І тоді одразу стане зрозуміло, що вони повинні будуть змінити свої підходи, знаходячись при владі, у відносинах з Російською Федерацією і сприятимуть укладанню договорів, які будуть взаємовигідними і для України, і для Росії за тією формулою, про яку я сказав. Перше — баланс енергетичних можливостей в Україні. Далі, обрахування необхідних обсягів газу, які ми повинні закуповувати з Росії. Далі, якими міждержавними угодами та структурами ми можемо це забезпечити.

І я пропоную, щоб терміново було прийнято рішення щодо міждержавного консорціуму. Причому з українського боку — це має бути державна власність, і з російського боку — «Газпром». Але з боку нашої держави має брати участь державна власність. І другий чи третій уже крок — переглянути сьогодні те, що у власності однієї людини знаходиться понад сімдесят процентів облгазів. Треба повернути облгази терміново під державний контроль.

Анна Штепура: Скажіть, будь ласка, а чи вистачить газу власного видобутку України для українських громадян? Скільки взагалі його зараз на території нашої країни видобувається?

Петро Симоненко: У нас видобувається 20-21 мільярд кубічних метрів газу — цього вистачить. Дехто там намагається на український газ перекласти й те, що для транспортування газу по всіх транзитних трубопроводах треба шість мільярдів кубічних метрів газу. Перепрошую, але ці шість мільярдів, давайте будемо точними, беруть з російського газу ці шість мільярдів. Тобто я ще раз підтверджую, що двадцять мільярдів кубічних метрів газу, які видобуваються в Україні, вистачить для власних потреб.

І для того, щоб у нас не було сумнівів, я не випадково сказав, що давно треба було вже перевести певну частину котелень на тверде паливо, на те ж саме вугілля. Економіка така. Беремо, якщо така ціна — 416 доларів за тисячу кубічних метрів, множимо на вісім, у нас виходить, нехай буде три тисячі гривень для простоти розрахунків. Три тисячі гривень за тисячу кубічних метрів. Для того щоб тепло мати таке саме, яке виходить після спалення тисячі кубічних метрів газу, нам потрібно використати півтори тонни вугілля. Півтори тонни вугілля, якщо сьогодні купляти, то це і сімсот гривень, і вісімсот, і дев’ятсот гривень за тонну вугілля, тоді порахуйте, це становитиме 1300-1400 гривень потрібно витратити для того, щоб мати таке саме тепло.

Так ось тепер давайте і порівняємо. 1400 гривень і три тисячі гривень — що вигідніше для нас? 1400 гривень. Так чому ж тоді не використовувати власне вугілля для того, щоб перевести на тверде паливо ті самі котельні?

Анна Штепура: Петре Миколайовичу, ви почали говорити про антикризову програму. А газове питання там якось закладене взагалі?

Петро Симоненко: Безумовно, воно починається з того, що ми повертаємо під державний контроль усі свердловини газові. З цього воно починається, й далі таке повернення у державну власність для того, щоб ми розуміли, які обсяги нам газу нам потрібні будуть на ті самі базові галузі економіки. Тобто націоналізація базових галузей промисловості. Цей термін «націоналізація» треба сьогодні вживати й стосовно вугільної галузі промисловості. Бо, як ви знаєте, наступного року намагаються продати й усі шахти. А якщо, скажімо, хтось шахту не купить, чому, шановні, по цій проблемі я все ж таки привертаю увагу до газу, збираються по одній гривні продавати шахти. У нас усього п’ять-десять шахт, які працюють рентабельно, а з рештою — більше сотні — що будемо робити? За гривню продаватимемо?

Так я сам гірничий інженер і трохи розуміюся на цих питаннях, і я хотів би, щоб ті, хто сьогодні намагається переконати нас у необхідності таких кроків, трохи подумали, що далі буде в Україні з тими населеними пунктами, в яких у нас живуть сотні тисяч громадян нашої країни.

Анна Штепура: Дякую. Давайте перейдемо до запитань журналістів. Прошу, ваше питання.

Ірина Носальська, інформагентство «ГолосUA»: Петре Миколайовичу, є багато ініціатив Компартії з соціальних питань, економічних, і зараз програма розроблена спеціалістами, є конкретні пропозиції. Скажіть, будь ласка, Компартія є членом коаліції у Верховній Раді, чи важко запроваджувати ці ініціативи в урядові програми і чи можете ви впливати на них? Чи чують вас у більшості?

Петро Симоненко: Принципове питання, і справді на нього треба так само відкрито давати відповідь, як і розуміти все те, що відбувається у Верховній Раді.  Верховна Рада — це частина нашого життя, на жаль. Але прикута вся увага до Верховної Ради, бо громадяни України, в тому числі й представники засобів масової інформації сподіваються, що з прийняттям того чи іншого рішення у парламенті, одразу щось зміниться в Україні. Та ні, такого не відбувається. І, на жаль, Верховна Рада, як ви розумієте, перетворилася не в орган народної влади, а практично, як я вже казав, в  такий собі комітет по задоволенню потреб потужного капіталу.

Стосовно нашої позиції. Ми враховували, що якщо об’єднається потужний капітал, який постійно між собою веде боротьбу за владу, і об’єднається той капітал, який обслуговує інтереси Заходу та національний капітал, то у нас постраждає український капітал. Це аксіома. І я можу багато вам наводити прикладів, до чого призводить ось таке об’єднання, це вибухівка й дуже небезпечна для нас. Тому, перше, ми зайняли позицію — не допустити об’єднання національного капіталу та того капіталу, який працює на закордонні інтереси. Це перше.

По-друге, використати нашу невеличку кількість голосів у Верховній Раді, а у нас там 26 усього депутатів, для того, щоб, по-перше, не допустити знищення тих досягнень, які є в українського народу; по-друге, загальмувати ті процеси, які нав’язуються ззовні, і представники капіталу, маючи повноваження народних депутатів «протягують» їх через Верховну Раду; і третє — запропонувати свої. Зрозуміло, що в першу чергу ми використовуємо можливість запропонувати свої пропозиції. Ми дуже часто пропонуємо свої заходи, але вони не знаходять підтримки, ще раз хочу підкреслити, виходячи з того, що інтереси капіталу переважають у позиції народних депутатів над інтересами своїх виборців і державними в цілому. Тому нам важко провадити ці рішення.

Подивіться, ось типова ситуація. Комітет, який очолює начебто представник так званої опозиції з питань свободи слова. Наші пропозиції та ініціатива — заборонити рекламу тютюну. Всі ж розуміють, що це треба зробити. Верховна Рада підтримала, прийняла рішення, а комітет гальмує, не випускає це рішення для підписання. Це одна проблема.

Інша проблема. Я вносив від нашої фракції пропозиції — в умовах кризи запропонувати, щоб кредити видавалися максимум під три-п’ять процентів. Тоді реальний сектор економіки буде мати обігові кошти. Сьогодні, як ви знаєте, кредити видають під двадцять процентів, й навіть більше є, «нічні», скажімо, за шістдесят уже сягають, це страшне щось робиться у державі. Треба наводити порядок. Начебто сидять представники, які мають потужні підприємства у власності, а голосують проти. Чому? А тому, що представники капіталу сьогодні не тільки підприємства мають у власності, а й той самий банк. В умовах кризи, коли виробництво падає, коли не дає йому можливості приносити йому надприбутки, він використовує для збагачення банк. Спочатку кредити повидавали ті ж самі за умовами попередніх років, а сьогодні квартири забирають, автомобілі забирають у людей. Забирають цілі підприємства, доводять до банкрутства їх і таке інше.

Тому я відверто вам кажу, що наші пропозиції, які ми вносимо, які спрямовані на покращення умов і ситуації в нашій державі, на жаль, не підтримуються. Але ми й надалі будемо показувати суспільству, що пропонує Компартія, і як ми бачимо вирішення тих проблем, які хвилюють наших людей.

Припустимо, ми запропонували монополію на реалізацію тих же самих тютюнових і горілчаних виробів. Усі ж добре розуміють, історію добре знають, що за Петра І у царській Росії це казенне було виробництво. Тобто державне, і все було під державним контролем. Якщо тільки повернути в державну монополію горілку та тютюн, то у нас до тридцяти процентів одразу збільшаться надходження до державного бюджету. Чому це не робиться? Шановні, а тому, що літр спирту дає шістсот процентів прибутку. Так раніше, за радянської влади, ці 600 процентів прибутку йшли у державний бюджет, а сьогодні за так званої демократичної влади та розвитку України ці шістсот процентів ідуть у кишеню конкретного олігарха й виводяться в офшори, а не на розвиток нашої держави. Тому, і я це продемонстрував, чому вони не підтримують ці наші пропозиції.

Стосовно газу я вже наводив приклади. Тому важко працювати, відверто кажу. Ми використовуємо всі можливості для того, щоб показати, хто чим займається і які інтереси обстоює. Але головне сьогодні — не допустити, щоб ці капітали об’єдналися. Бо коли об’єднаються представники оцих гілок потужного капіталу, це буде страшне.

І я ще раз хочу підкреслити особливість нашої позиції. Вона якраз починалася з того, що коли ми прийняли перше рішення вступати в коаліцію з Партією регіонів, це було для того, щоб прибрати від влади «помаранчеву» команду. Треба було зняти ті дуже серйозні негативні явища, які на той час мали місце.

Анна Штепура: Дякую. Ще запитання, будь ласка, шановні колеги.

Валерий Газин, «Київський вісник»: Если можно, два коротких вопроса по ситуации с выборами, которая была в России. Может ли у нас получиться такой же результат на парламентских выборах, который получила в России КПРФ — в два раза увеличили? И еще. После выборов Геннадий Зюганов говорил, что на российском телеканале РТР ему предоставили возможность максимально изложить программу Компартии и высказать все, что он хотел, он даже поблагодарил руководство канала. Был ли такой случай в Украине, чтобы Петру Николаевичу Симоненко на каком-либо телеканале предоставили возможность аналогично выступить, раскрыть программу и сказать все, что он хочет?

Петр Симоненко: Спасибо большое. Хочу обратить ваше внимание на тот факт, что в Российской Федерации каждый четвертый проголосовал в поддержку коммунистов. Каждый четвертый, уважаемые товарищи, проголосовал! Речь идет о том, что полностью сбывается прогноз Компартии Украины, который мы сделали на съезде Компартии в июне этого года. Происходит полевение общества в целом. Такие же процессы в Европе, такие процессы в мире происходят.

Еще раз хочу напомнить, что та же акция «Захвати Уолл-Стрит!» сопровождалась исполнением «Интернационала» и естественно с требованиями восстановить принципы справедливости, как вы знаете, 99 против одного. То есть, против одного процента тех, кто уже обнаглели, зажирели, и которые, естественно, так цинично пытаются использовать эту беду для своего личного обогащения.

Поэтому не случаен этот процесс и общество начинает понимать, что такое капиталистические отношения и что такое социалистический путь развития. Что такое капитализм — когда ты горбатишься, гнешь спину, а за тебя то, что ты производишь, перераспределяют другие себе в карман кладут. И что такое социалистическая система при всех тех недочетах, которые были у нас в истории, — когда семьдесят процентов государственного бюджета в советское время составляли общественные фонды потребления. Вот откуда. Та же самая нефть использовалась в интересах простых граждан и газ — в интересах простых граждан. Вот откуда бесплатные квартиры, бесплатная медицина, бесплатное образование. Вот откуда дешевый хлеб и многое другое. Вот в чем разница.

Потому что там производили рабочие, они же были во власти, они понимали, что нужно в первую очередь сделать и делили этот бюджет в интересах рабочих. Сегодня рабочим пообещали, обманули, цяцянками годують, як кажуть у нас в Україні, а после того, как приходят в парламент, забывают об избирателях и, естественно, используют власть только в своих интересах.  

Поэтому это закономерный процесс, и я рад тому, что наших товарищей из КПРФ поддержали. Я убежден, что это будет иметь место и у нас в Украине. Позиция Компартии Украины за все эти годы была открытой, честной и принципиальной. Кое-кто не понимал нашу тактику, кое-кто пытался, прислушиваясь к голосу различной желтой прессы, без глубокого анализа воспринимать на веру то, о чем говорилось в этих изданиях, выражающих интересы капитала. Кое-кто не отдает себе отчет, что и чем грозит сегодня использование капитала, украинского капитала, использование национализма и профашистских молодежных организаций для того, чтобы задушить голос протестующих, которые не хотят такой политики впредь.

Поэтому мы все это понимаем. И наша тактика, и политическая практика как в парламенте, так и вне парламента на это направлена. И вы являетесь очевидцами. Пожалуйста, наша тактика, направленная на то, чтобы защитить трудовые коллективы по возврату заработной платы, только за год реализации нашей программы «Работа. Зарплата. Защита» более шестисот миллионов гривен помогли вернуть рабочим. Сегодня мы активно ведем борьбу за то, чтобы тарифы не повышали — это как деятельность наших непосредственно депутатов в местных советах, так и акции и кампании, которые мы проводим «Контроль. Порядок. Справедливость». Мы обходим каждую семью, мы советуемся с ними, как наши депутаты должны вести себя в местных советах, мы им предлагаем нашу политику, что не более десяти процентов от дохода семьи должны платить за жилищно-коммунальные услуги. Ведь вы, здесь присутствующие, послушайте вот нашу позицию, — не больше десяти процентов, переложите на свой бюджет. Разве вы откажетесь от этого? Нет, не откажетесь, конечно.

Разве вы откажетесь от нашей позиции, если мы говорим о сегодняшней практике, которую мы предлагаем в антикризисной программе тоже, — вернуть право государства на те же самые аптеки? Разве это было бы не благом сегодня для наших граждан — контроль над лекарственными препаратами и гуманная ценовая политика относительно лекарственных средств? Правильная позиция. Я считаю, что в данной ситуации, и наша программа это тоже предусматривает, — повышение роли профсоюзов в части того, что сегодня нужно и профсоюзам свое слово сказать. И та база, которая еще есть у профсоюзов (культурные учреждения, спортивные учреждения), должна использоваться бесплатно для рабочих этих предприятий, для их детей и способствовать развитию нашего общества.

В отношении телевидения и предложений Зюганова. Я бы хотел здесь обратить внимание на другую деталь. Понятно, что нас тоже не приглашают. И вы видите, когда я даже прихожу иногда на те или иные каналы, пытаются дать второстепенную роль: или вопрос задать, или где-то «пять копеек вставить». Почему с нами не хотят вести дискуссию по этой антикризисной программе? По той массе программ, которые мы предлагали. Потому что им нечего сказать, что они предлагают народу Украины. Им нечего сегодня предложить в качестве подтверждения, что они сделали, чтобы народ Украины сегодня жил лучше. Вот почему с нами никто не спорит, вот почему нас никто не приводит и не приглашают на эти различные шоу, а тем более на отдельные передачи. С нами не хотят вести дискуссию о том, какая система экономических взаимоотношений выгоднее для народа Украины.

Вот поэтому когда Зюганов в рамках программы, а там особенность, что он в рамках закона принимал участие в эфире, и когда должна была быть представлена «Единая Россия», она не пришла на эту дискуссию, потому что не о чем было говорить крупному капиталу по вопросам, что изменилось.

И последнее. В качестве аргумента вопрос. Как вы думаете, когда было сложнее работать, начиная с 1917 года по 1930 год в Украине? Или с 1990 года по 2011-й? Вот как вы считаете, когда было сложнее работать? Так вот за те годы, за десять лет было построено девять тысяч заводов по всей великой советской стране, а у нас ничего не построено. Тогда безграмотность ликвидировали! Открыли школы, открыли высшие учебные заведения, открыли все то, что естественно способствовало реализации вот именно человека и его возможностей.

Поэтому в этом вопрос я готов сегодня поддержать любую инициативу, с кем угодно вести дискуссию. Только я хотел бы предложить вести ее действительно профессионально, опираясь на конкретные цифры, предлагая конкретные действия, а не общим трепом политическим, который у нас, к сожалению, присутствует на экранах телевидения.

Вы знаете, я вот все время, когда нахожусь на этих политических ток-шоу, хочу задать один и тот же вопрос, я воспользуюсь сейчас вашей аудиторией. Давайте мы проведем исследования, кто бы ни был на ток-шоу или, допустим, в нашей аудитории. Кто сегодня поддерживает олигархов? Не поднимают руки. Кто верит олигархам сегодня? Не поднимают руки. Чего тогда на этих шоу кривые сходятся, когда олигархи стоят возле микрофона? Почему?

Поэтому, уважаемые журналисты, у нас с вами действительно очень много работы впереди для того, чтобы все это не только объяснить, но самое главное — показать человеку, как выйти из этой ситуации. Наша программа дает ответ на вопрос: кто, как, в чьих интересах будет действовать для того, чтобы изменить ситуацию в Украине. 

Анна Штепура: Дякую. Будуть ще запитання? Будь ласка.

Максим Піган, тижневик «2000»: Петре Миколайовичу, скажіть будь ласка, з урахуванням того, про що ви сказали, що блокуються ініціативи КПУ в Верховній Раді, які все ж таки головні досягнення партії в поточному році? Дякую.

Петро Симоненко: Я б не говорив про досягнення, але це певні результати нашої діяльності. Давайте будемо говорити, що супроводжувало наше життя, в першу чергу, у Верховній Раді цього року. Я узагальнив би це таким висновком: що 2011 рік — це широким фронтом наступ на всі соціальні права наших громадян. Це пенсійна реформа. Ми її відтягували своєю позицією як могли, але, на жаль, об’єднався потужний капітал і прийняв це рішення. А понад рік ми все робили для того, щоб заблокувати прийняття цієї пенсійної реформи.

Ми до сьогоднішнього дня ще втримуємо ситуацію з прийняттям Трудового кодексу. Бо Трудовий кодекс, це, у першу чергу, знову ж таки захист інтересів роботодавця, а не профспілок і простих наших трударів.

Далі, це проблема з Житловим кодексом. Ми поки що утримуємо позицію і не допускаємо прийняття цього Житлового кодексу. Ми розуміємо з вами, що з його прийняттям буде остаточно втрачена всяка надія на те, що певні соціально незахищені верстви нашого населення будуть отримувати підтримку з боку держави.

Це і проблема ринку землі. Так, ми тримали позицію практично весь 2011 рік поки наприкінці року, і ви знаєте, на минулому тижні було прийнято рішення у першому читанні щодо ринку землі. Ми категорично проти цього розпродажу землі, бо ринок землі — це знищення, в першу чергу, фермерства в нашій країні, і це означає, шалений удар по проблемі продовольчої безпеки України.

Тому, якщо говорити про певні досягнення, то зрозуміло, що нам удавалося прийняти деякі рішення щодо підтримки державою тих чи інших категорій громадян, чи це ветерани Великої Вітчизняної війни, чи ветерани праці. Але у зв’язку з тим, що держава, тобто урядовці відмовляються виконувати ці закони, зрозуміло, що люди не отримують те, що є позитивним у нашій діяльності. Тому я все ж таки кажу про те, що не характеризую це як наші здобутки, про те, що ось така наша принципова позиція, в умовах дуже обмеженої кількості народних депутатів-комуністів усе ж таки досягаємо певних результатів.

Анна Штепура: Петре Миколайовичу, якщо повернутися до вашої антикризової програми, скажіть, чому ви вважаєте, що вона дійсно буде діяти в Україні? Ми бачимо, що у нас є безліч програм, запропонованих урядом, які не діють в нашій країні. Чому саме ваша програма буде допомагати українцям?

Петро Симоненко: Тому що наша програма відповідає на питання головне — в чиїх інтересах вона зроблена. Вона зроблена в інтересах простих людей. Друге, вона зроблена для того, щоб зростав економічний потенціал нашої держави й ми справді були економічно незалежною країною. Й третє, коли ми будемо мати такий потужний потенціал людської підтримки та економічного базису потужного, зрозуміло, що питання політичного суверенітету не буде стояти на порядку денному. Ось тому наша програма корінним чином відрізняється від тих програм, які пропонуються урядовцями.

Чим відрізняється, я вже говорив. Урядові програми всі написані під диктовку Міжнародного валютного фонду. Про складові я теж сказав — це прибрати державу, яка повинна регулювати, контролювати та планувати, взагалі від контролю й перетворити державні органи управління на нічного сторожа тих заводів і фабрик, які сьогодні приХватизовані потужним капіталом. По-друге, це суцільна приватизація, а ми знаємо, до чого це призводить. І, по-третє, це вільний ринок. Відкрили двері — що хоче кожен, те і робить. А держава практично відсторонена від контролю за рівнем життя наших громадян.

Тому я ще раз хочу підкреслити, що ми запропонували для громадян України певні заходи, ми запропонували конкретні механізми, як це все треба зробити, ми, зрозуміло, об’єднуємо сьогодні як наш внутрішній досвід, так і зовнішній досвід для цього. Я переконаний, що якраз це і дає відповідь на питання, чому наша програма повинна мати право на життя, і повинна бути реалізована.

Анна Штепура: Дякую. Шановні журналісти, якщо в когось ще є запитання, будь ласка, в робочому порядку. Ми будемо завершувати, у нас, на жаль, вичерпався час. Дякую за увагу.