Що повинно об’єднувати людей, які прийшли до Бога? Людей, які прийшли у церкву помолитись, покаятись, знайти спокій? Вочевидь ця відповідь не повинна бути — приналежність церкви до певного патріархату, особа священика, національність, політичні уподобання… Для будь-якої істинно віруючої людини дорогою, яка веде її до Бога, є тверда віра. Саме тоді духовність стає на той вищий культурно-свідомий щабель, який дозволяє не говорити про матеріальні та громадянські справи церков, а приходити у православний, католицький чи навіть мусульманський храм для спілкування зі своїм Богом. />
Минулого тижня завершилась перша подорож Патріарха Московського і Всія Русі Кирила в Україну з того часу, як він став патріархом у січні. Візит почався 27 липня заявами про російсько-українське братерство, що пролунали в Києві – місті, яке вважається колискою російського православ’я. Кирило приїхав в Україну, щоб помолитися, відвідати святі місця й поговорити з паствою? Принаймні, він всіляко підкреслював аполітичність своєї поїздки й називав її винятково пастирською — такою, яка несе ті ж ідеї та наміри, з якими рік тому сюди приїжджав Алексій II. Але порівнюючи "українські" промови Кирила з виступами Алексія II (під час його візиту до України в липні минулого року), очевидно, що відмінності є і вони істотні. Якщо Алексій II дотримувався рамок суто церковної тематики, то Кирило багато і охоче говорив про взаємини церкви і держави, у тому числі, в історичному аспекті. «Якщо хочете, Київ – це наш спільний Єрусалим, звідси пішла віра православна», – сказав Кирил після молебна, присвяченого святому князю Володимиру. – Молячись тут, ми, спадкоємці Володимирового хрещення, проживаючи в різних країнах, свято бережемо заповідану ним духовну єдність».
Свідомо чи несвідомо, але десятиденний візит глави Російської православної церкви Кирила в Україну, оголив небезпеки, присутні у відносинах між Росією і Україною – двома державами із найбільшим населенням серед країн, що утворилися після розпаду Радянського Союзу. Хтось щиро вірив, хтось убачав символічну руку Кремля у його патріаршій долоні. Він провів у Києві три дні і 10 днів в Україні загалом, але, здавалося, проведи він тут лише три години, і цього вистачило б для наочної демонстрації всієї гами почуттів і відчуттів, які переживає, на жаль, розрізнена, роз’єднана й вельми залежна від політики та політиків держава
Першою політичну мотивацію в приїзді Кирила побачила "конкуруюча фірма" — Українська православна церква Київського патріархату на чолі з колишнім ієрархом РПЦ, відлученим від неї, патріархом Філаретом. "Кирило їде пропагувати політичний проект інтеграції України до Росії", — говориться в обігу Філарета з приводу візиту патріарха.
Уже опісля від`їзду голова Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії єпископ Васильківський Євстратій (Зоря) підсумує, що візит Патріарха Московського і всієї Русі Кирила до України носив чітко виражений політичний характер і переслідував політичні цілі. “Наші попередні оцінки і прогнози практично справдилися… Зараз переважна більшість й аналітиків, і журналістів, і суспільство загалом бачить у візиті Патріарха Кирила, у першу чергу, саме цю політичну складову”, — сказав єпископ Євстратій. Він також відзначив, що цю політичну складову бачать не тільки в Україні, і ті, хто налаштований скептично до московського Патріарха, а й у самій Росії.
Єпископ навів слова диякона Російської православної церкви Андрія Кураєва, одного з неофіційних речників РПЦ, який сказав, що “вплив слова патріарха, його імені, статусу на громадську думку України” повинен буде “відбитися на результатах виборів і на тому, яку політику проводитимуть уповноважені українським народом політики”. “В оточенні Патріарха Кирила існує цілком визначене ставлення до цього візиту як до візиту, який має вплинути в позитивному щодо Московського патріархату ключі на українське суспільство, щоби на виборах українське суспільство проголосувало за тих кандидатів, які вважаються з точки зору Московської патріархії найбільш прийнятними”, — констатував єпископ Євстратій. Ще одним переконливим свідченням прихованого політичного підтексту патріаршого візиту він назвав те, що одразу ж після повернення до Росії, Патріарх Кирило зустрівся з Президентом РФ Дмитром Медведєвим і розповів йому про результати своєї поїздки до України.
Безсумнівно в Патріарха Кирила є свій погляд, окремий від російської влади, на російсько-українські відносини. У цьому сенсі Кирило може запропонувати набагато сильніший хід, адже він володіє незаперечно потужною ідеологією, чого якраз немає в Кремля. Зрештою і сам Патріарх грає велику політичну роль не лише в Україні, але і в Росії, оскільки Росія перебуває в процесі пошуку власної ідентичності, яка не може відбутися без визначення ролі церкви в російській ідентичності і ідея російського світу є складовою частиною цього процесу. Окрім того і в самій Україні влада теж намагається тримати руку на пульсі церковних справ, а церква намагається оцінювати державне життя. На жаль, це ми побачили і в дні приїзду Патріарха Кирила. Перші особи держави знову ділилися своїми міркуваннями з приводу організації життя церкви, влучно або ні говорили про те чи потрібна Україні помісна церква. Відповідно представники церкви досить активно реагували на заяви державних мужів.
Тому і враження від цього візиту двоїсте. З одного боку, ми побачили яскраву, сильну, креативну особу Кирила, яка додасть нове дихання російської православної церкви. Це, поза сумнівом, новий лідер православного світу східної церкви. В зв’язку з цим можна вважати закономірним те піднесення, яке спостерігалося серед українських православних віруючих, їх підтримку Патріарха. Свою платформу він побудував на таких позиціях: об’єднаний православний світ, що виходить за національні кордони, єдність православних народів, нова основа антикризової економіки. Останнє можна обережно визначити, як «новий православний соціалізм».
В той же час Кирило виглядає людиною одночасно і церковною, і світською, і добрим політиком. Він хороший дискутант із застосуванням світської риторики. Також він самолюбивий лідер. Чого коштує його заклик молитися за нього. Чи як розцінювати палкі промови про «потребительский инстинкт» європейського спрямування: “ безудержный потребительский инстинкт, овладевающий сегодня все большим числом людей, на самом деле лишает их обычной радости от приобретения каких-то вещей. Возникает аномальная ситуация, когда человек, поддаваясь рекламе, моде, начинает гнаться за последними моделями мобильных телефонов и автомобилей”. – промовляв Патріарх Кирило поглядаючи на годинник за 30 тисяч євро.
Чи можна повністю вважати візит пастирським, якщо відмову зустрітися з Київським Патріархатом представники УПЦ МП пояснили недостатнім статусом української церкви? «На сьогоднішній день можна зустрічатися тільки з тими, хто представляє собою певну канонічну структуру, – наголосив архиєпископ Білоцерківський і Богуславський. – На жаль, сьогодні Київський Патріархат не має канонічного статусу. Патріарх Філарет є відлученим від православної Церкви і його не визнає весь світ». Виникає запитання : чи годиться духовним лідерам взагалі зважати на статуси один одного у пастирських розмовах про Бога?
Візит Патріарха Кирила продемонстрував і бажання багатьох використати релігійну тему у власних цілях і тут не йдеться тільки про московську сторону. Багато українських політиків ухопились за приїзд, як за соломинку для передвиборчих агітацій, мобілізуючи національне питання, як західного так і східного спрямування. Цей візит продемонстрував, що попри всі заяви Російська церква не може без української, він яскраво засвідчив готовність, як українських, так російських політиків спекулювати на релігійності та почуттях суспільства і зрештою окреслив слабкість віри самого суспільства, готового поставити вище своєї духовності питання ненависті та ворожби до представників протилежного патріархату.
Зрештою, яку настанову може дати структура, залучена (зі своєї волі чи ні) у політику не менше, ніж всілякі партії, громадські організації та об’єднання? Яке ставлення може бути до церкви та до її служителів, якщо в їхніх вчинках тільки й робити, що вбачати суто політичне підґрунтя? Адже простому парафіянинові, істинно віруючому в Бога без за великим рахунком, усе одно, хто має рацію, — Кирило, Філарет, Володимир, Мефодій чи Варфоломей.