Спостерігаючи за жвавими дідусями й бабусями – іноземними туристами, у спортивних костюмах із фото-, телетехнікою останніх зразків у руках – ми тільки знизуємо плечима: адже різниця між пенсіонером українським і європейським, американським навіть не у зовнішньому вигляді, а в щирих посмішках на обличчі тих, хто має змогу на власну пенсію, без турбот подорожувати світом та робити те, на що не було часу в молодості.
А поки іноземці-пенсіонери надолужують втрачене колись, українські пенсіонери отримують пенсії, які не набагато вищі від прожиткового мінімуму. Втративши сили і здоров’я, вони позбавлені можливості придбати найнеобхідніше, заплатити за лікування, загалом приречені на жалюгідне існування. В Україні пенсіонер став синонімом бідності, незахищеності, представником найбільш уразливого прошарку населення. За статистикою, кожен п’ятий українець є людиною похилого віку. Шоста частина цієї категорії – самотні люди, які залишилися без родин та близьких. Більше половини пенсіонерів потребують допомоги суспільства в повсякденному житті. На жаль, попри постійне невелике підвищення пенсій, становище непрацюючих пенсіонерів залишається вкрай тяжким, зокрема через низький рівнем пенсій порівняно із зарплатою. Якщо в економічно розвинутих країнах розмір пенсії становить приблизно 70% від середнього рівня зарплати, то в Україні він ледве досягає 30%.
Про проблему бідності людей похилого віку наші можновладці особливо полюбляють говорити напередодні виборів. Насправді ж вирішувати її через повномасштабну пенсійну реформу ніхто не поспішає. Найбільш дискусійними у цьому відношенні є хіба що наполегливі наміри збільшити пенсійний вік. Але чи існує альтернатива підвищенню пенсійного віку?
За українським законодавством, право на пенсію за віком мають чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Ці параметри були визначені наприкінці 1920-х років, коли демографічна ситуація була абсолютно іншою. Сьогодні ж співвідношення пенсіонерів і населення працездатного віку таке, що просто не залишає нам вибору. Через цю болючу проблему пройшли всі без винятку країни, які розпочали реформи своїх систем пенсійного забезпечення (від Казахстану й Грузії до Польщі й Угорщини). Тому не за горами той час, коли люди похилого віку вже не будуть навіть отримувати пенсію, а при середньому віці життя українських чоловіків в 62 роки, вони взагалі не встигнуть скористатися правом на заслужений відпочинок.
Тим часом однією з умов, які висунув МВФ для отримання Україною кредиту, є пенсійна реформа, яку наша влада має впровадити до кінця 2009 року. Реформування стосується підвищення пенсійного віку— щороку на шість місяців. Директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна, констатуючи те, що в Україні один із найнижчих рівнів пенсійного віку, вважає недоцільним його підвищувати, принаймні цьогоріч. «У ЄС поширена практика, за якою на пенсію виходять у 65, а то й у 67 років. Але водночас у нас найнижча тривалість життя. На сьогодні тривалість життя чоловіків в Україні 63 роки, жінок— 72. Тобто, якщо жінки ще живуть якийсь час після виходу на пенсію, то чоловіки (нагадую, йдеться про середні показники) ледве-ледве доживають до пенсійного віку. А вийшовши на пенсію, фактично не встигають нею скористатися. Посідаємо перше місце в Європі за смертністю чоловіків працездатного віку. Через цю ситуацію підвищувати пенсійний вік для чоловіків — аморально. Для жінок— можливо»,— вважає експерт. /> Окрім моральної сторони проблеми, існує також економічна. На думку Людмили Шангіної, підвищення пенсійного віку аж ніяк не вирішить економічних проблем— навпаки. «Коли загрожує безробіття, підвищувати пенсійний вік нерозумно й економічно невиправдано, тому що в нас молодь без роботи. Якщо підвищимо пенсійний вік саме цьогоріч, то в нас не лише не побільшає робочих місць, а ще й пенсіонери не звільнятимуть робочі місця»,— каже вона.
Щодо зобов’язань перед МВФ (а Міжнародний валютний фонд має претензії до солідарної пенсійної системи), то, на переконання Людмили Шангіної, вирішувати проблему слід зовсім по-іншому. «Ні МВФ, ані наші економісти, ні наші керівники не хочуть бачити звичайнісінької речі— пенсійні виплати залежать від заробітних плат. За солідарною пенсійною системою пенсія людини, яка нині на пенсії, залежить від моєї заробітної плати. Якщо я отримую мізерну зарплатню, то вихід не в пенсійній реформі, не в підвищенні пенсійного віку, а у встановленні адекватної оплати праці й у виведенні економіки з тіні»,— впевнена експерт.
Підвищувати пенсійний вік потрібно, стверджує вона, але лише тоді, коли збільшиться середня тривалість життя. Попри всі вади цього кроку, до підвищення пенсійного віку можуть таки вдатися, аргументуючи цей крок кризою та діркою в бюджеті. На офіційному рівні про чергову «пенсійну ініціативу» поки що мовчать, однак усе частіше лунають сентенції про те, що пенсіонер, мовляв, не зможе одночасно отримувати в повному обсязі зарплату й пенсію. Людмила Шангіна стверджує, що така ініціатива є і її навіть можуть реалізувати. «Такі ініціативи є, але це, знову ж таки, з розряду ініціатив, спрямованих на те, щоб коштом громадян залатати дірки, які ця держава допускала протягом 17 років свого існування. Держава з будь-якої погляду не має права цього чинити. Але парламент може ухвалити відповідний закон, і я цьому не здивуюся. Бо хіба нині мої конституційні права захищено? Ні. Їх порушують абсолютно всі, до єдиного. І якщо моє право як пенсіонера із 45-річним трудовим стажем порушать, то захистити мене нікому не вдасться, тому що порушить його держава»,— говорить експерт.
Найгірше, якщо пенсійна реформа зведеться лише до підвищення пенсійного віку. Фахівці переконані, що потрібно змінювати всю соціальну систему в Україні, створюючи мотивацію людей до здійснення внесків, що забезпечуватимуть гідну старість, подовження працездатного віку та підтримання здорового способу життя. Про це багато писалося й напрацьовано купу необхідних проектів нормативних документів, але внаслідок популізму політичної еліти майже нічого не було реалізовано.
Нагальна потреба в реформуванні пенсійної системи не означає, що підвищувати пенсійний вік конче необхідно вже з цього чи наступного року. Очевидно, що в умовах економічної кризи робити це взагалі недоречно. Коли відбувається скорочення робочих місць, тримати на роботі людей, що мали б виходити на пенсію, недоцільно. Запускати процес підвищення пенсійного віку потрібно з моменту виходу економіки з кризи та зростання попиту на робочу силу, тобто не раніш як 2011-го чи навіть 2012 року.
Проте підвищувати пенсійний вік все ж необхідно, адже, як зазначалось вище, через цей крок пройшли майже всі розвинені держави. Неформальне підвищення у нас уже відбувається. Чимало молодих пенсіонерів продовжують працювати через надто низькі пенсії. Якщо раніше розпочати підвищення пенсійного віку, то можна буде це розтягнути на довший період. І навпаки — що пізніше розпочнемо, то швидшими темпами треба буде рухатися. Крім того, є світовий досвід так званого гнучкого віку. Тобто людина з якогось віку може вийти на пенсію, але отримуватиме мало. Якщо ж попрацює ще п’ять років, то матиме значно більше.
Нині у нас одні пенсіонери отримують 600–700 гривень, інші — 12–15 тисяч. Держслужбовцям і народним депутатам нараховують 90 відсотків від зарплати. Чи справедливо це? В усіх країнах держслужбовці користуються певними пільгами — для запобігання корупції. Наприклад, у Польщі поліцейський має чимало пільг від держави, але якщо його схоплять на хабарі, то він усе втрачає — зокрема й велику пенсію. Тож у нас у цьому плані сказали ”а”, та не сказали ”бе”. Запровадили пільги, але не обумовили їх каральними заходами. Замість пряника і батога дали два пряники.
В Україні загалом рівень пенсійного забезпечення низький. Інша річ — треба обмежити розмір пенсій, щоб не створювати ще й серед літніх людей такого колосального розшарування. Великі пенсії так само мають бути зароблені, тобто забезпечені відрахуваннями до Пенсійного фонду. Але зараз нічого не робиться, бо будь-які кроки в пенсійній реформі будуть непопулярними. Тому ніхто з політиків в умовах безперервних виборів на це не зважується.
Різниця між чоловіками та жінками.
Демографи, підрахувавши тривалість життя чоловіків та жінок, запропонували зрівняти статі у правах на заслужений відпочинок. Мотивували це тим, що у розвинених країнах середній вік виходу на пенсію 67 років як для чоловіків, так і для жінок. Українські чоловіки, які все-таки досягли пенсійного віку, живуть в середньому ще 14 років, жінки – 23. Це — дискримінація за тривалістюі життя, вважають експерти, та пропонують підвищити пенсійний вік лише для «живучішої» половини українців. Демографи пояснюють, що вони виступають не за те, аби жінки помирали раніше. Навпаки – аби мали більше грошей на життя.
"Якщо буде впроваджена накопичувальна пенсійна система, то жінка за коротший працездатний період просто назбирає менше грошей на своє більш тривале життя", — зазначає спеціаліст з Інституту демографії Олена Палій. Крім того, є ще й психологічний аспект – жінка, яка працює, почувається і сприймається молодшою. Однак, значно обмежують пошуки роботи жінками стан їхнього здоров’я та дефіцит пропозицій, що відповідають фаховому досвіду.
Ще за радянських часів (у 1970-1980-х роках) з огляду на швидке прогресування процесів старіння населення науковці почали порушувати питання щодо необхідності підвищення пенсійного віку, оскільки всі демографічні прогнози показували стале збільшення кількості населення пенсійного віку порівняно з працездатним. Ці дискусії тривають і донині, однак усе частіше науковці сходяться на думці, що насамперед необхідно встановити однакову межу пенсійного віку для жінок і чоловіків, тобто підвищити пенсійний вік жінок до 60 років.
Такий підхід вони обгрунтовують тим, що очікувана тривалість життя при досягненні 60-річного віку у жінок на 5,3 років довша, ніж у чоловіків – відповідно, 19,75 та 14,45 років. За рахунок більш раннього виходу на пенсію тривалість пенсійного періоду життя у жінок на 9,3 років довша порівняно з чоловіками. Вона становить 23,71 роки – це більше, ніж тривалість страхового стажу, необхідна для одержання мінімального розміру пенсії, та більше, ніж у будь-якій європейській країні.
Крім того нижча межа пенсійного віку та менша тривалість стажу зумовлюють менший розмір пенсій у жінок та їхню бідність у старості. Особливо це стало помітно після проведених у 2008 році перерахунків пенсій. Навіть після того, як було здійснено актуалізацію призначених пенсій на нову зарплатну базу та збільшено величину оцінки одного року страхового стажу до 1,2%, середній основний розмір пенсії за віком, обрахований відповідно до тривалості стажу та коефіцієнту заробітної плати, у жінок залишився нижчим за мінімальну пенсію, тоді як у чоловіків він майже вдвічі перебільшив цю соціальну гарантію. Повний розмір пенсії за віком у жінок становив в середньому 662 грн, тобто лише 63,6% аналогічного показника чоловіків (1042 грн). На початок 2007 р. співвідношення розмірів пенсій за віком у жінок і чоловіків було значно вищим (77,4%), оскільки вплив основного розміру пенсії нівелювався розміром мінімальної пенсії. Підвищення величини оцінки одного року стажу до 1,35 у жовтні 2008 року ще більше посилило різницю в розмірах пенсій у жінок і чоловіків, при цьому у жінок основний розмір пенсії так і залишився нижчим за прожитковий мінімум. Вважається, що встановлення однакового пенсійного віку та необхідного страхового стажу сприятиме не лише вирівнюванню розмірів пенсій жінок і чоловіків (їх співвідношення буде адекватним гендерному співвідношенню в оплаті праці – нині середня заробітна плата жінок становить 72,8% аналогічного показника чоловіків), а й загалом – підвищенню доходів пенсіонерів, адже жінки становлять дві третини кількості пенсіонерів.
Думку про необхідність підвищити пенсійний вік саме жінкам поділяє і заступник директора Інституту демографії і соціальних досліджень Національної академії наук України, член-кореспондент Елла Лібанова. “Потреба у такому кроці давно назріла. Мушу розвіяти низку "пенсійних" міфів. Однозначно ясно: урівнювання віку виходу на пенсію дасть жінкам фінансову незалежність. Почну із заробітної плати жінок. Нині вона в Україні становить приблизно 70 відсотків зарплати чоловіків. Середня пенсія жінок становить десь 50 відсотків середньої пенсії чоловіків. Дається взнаки і більша заробітна плата чоловіків, і більша тривалість того періоду, за який нараховується пенсія. Сьогодні ця нерівність компенсується доплатами до прожиткового мінімуму, але із часом чоловіки починають отримувати пенсію, значно вищу за цей рівень, а жінки — ні. Із запровадженням накопичувальної системи гендерна нерівність відчуватиметься ще сильніше, бо значно важливішою стане тривалість періоду, за який нараховуватиметься пенсія. І тоді середня пенсія жінок становитиме 30 відсотків від пенсії чоловіків. Якщо ці цифри когось не вражають, то не знаю, які ще можуть бути аргументи. Це ще раз доводить, що вік виходу на пенсію і жінок, і чоловіків має бути однаковим. — Який досвід інших країн? — У переважній більшості розвинених країн цей вік однаковий».
Поки що, уряд не підтримує ідеї підвищення пенсійного віку в Україні. Принаймі такий висновок можна зробити із заяви голови правління Пенсійного фонду Олексія Зарудного на брифінгу в Кабінеті Міністрів. «Позиція уряду в цьому питанні абсолютно категорична: ми не підвищуватимемо пенсійний вік», — заявив Зарудний. Він пояснив, що питання підвищення пенсійного віку в Україні є несвоєчасним.