(Текстовий варіант програми “Далі буде”, яка прозвучала 17 вересня в ефірі “Радіо Ера ФМ” — партнера інформаційної агенції “ГолосUA”). />
Світлана Орловська: мої вітання усім слухачам “Радіо Ера ФМ”, в ефірі програма „Далі буде”. Перед мікрофоном Світлана Орловська. Гість у студії — лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко. Петро Миколайович, доброго дня.
Петро Симоненко: Доброго дня.
Світлана Орловська: Тема розмови, яку ми пропонуємо для обговорення сьогодні в програмі – вугільна галузь України, про яку чимало говорять, на якій піаряться і намагаються заробити політичні дивіденди. Маємо навіть ухвалений парламентом закон про підвищення престижності шахтарської праці. Натомість цифри говорять самі за себе. Зі 160 вугільних підприємств, підпорядкованих Міністерству вугільної промисловості України, тільки 30 відповідають нормативним вимогам промислової безпеки. За останні 10 років загальний травматизм виріс майже в три рази, смертельний — в два. За вісім місяців поточного року на шахтах України загинули 112 шахтарів. І для того, щоб ситуація стала ще більш промовистою, пригадаємо поточний 2009 рік: чим запам`ятаються гірникам ці 9 місяців престижної шахтарської праці. Далі Тетяна Якубович.
Тетяна Якубович: „Станом на восьму годину було відомо, що загинуло 8 гірників. Вибух метано-повітряної суміші”. Такі повідомлення Держгірпромнагляду вже стали традиційними. Лише за 2009 рік на шахтах України сталося 10 аварій і 4 з них закінчилися людськими жертвами. Перша людина у 2009-му загинула вже в кінці січня на шахті із промовистою назвою „Надія”. Гірник потрапив під обвал. Масштабна аварія сталася 4 травня на шахті „Новодзержинська”. Там стався обвал порід покрівлі і 9 гірників виявилися заваленими у штреку на 500-метровій глибині. Пошуки тоді тривали більше тижня і врятувати вдалося лише трьох. Восьмого червня на шахті імені Скочинського стався вибух на понад кілометровій глибині. Живими на поверхню тоді не вийшли 12 людей. І нарешті ще одна трагедія з жертвами сталася у переддень Дня Незалежності. На шахті імені Кірова загинули 8 гірників. „Работает следственная комиссия, которая снимает все данные с датчиков со всей аппаратуры. Она даст оценку. Что произошло в этот момент с аппаратурой я вам сейчас сказать не могу. Этот процесс начался”, — висновки, про які сказав заступник міністра Юрій Грядущий зробили, але де-факто можна сказати, що, як і у всіх попередніх випадках, за аварію ніхто не відповів. Хіба що можна назвати відповідальністю штраф у 900 грн. сумарно для дев’яти посадовців шахти. Щоразу після великих трагедій державний комітет гірничого нагляду оголошує про чергову хвилю перевірки шахт: якщо обвалюється покрівля, перевіряють кріплення; якщо вибухає метан, перевіряють системи газового контролю і т. д.. Перевірки відбуваються, однак проходить кілька місяців — і ми чуємо повідомлення про вибух чергової української шахти.
Заступник голови Держгірпромнагляду Олег Громижак, каже, що комітет просто не встигає за всіма стежити: “Мы сейчас направили по усилению надзора и введения особого режима со стороны именно инженерно-технических работников шахт. Если наших работников на шахте 250 человек ежесуточно отрабатывает, то на угольных предприятиях инженерно-технических работников в сотни раз больше. Ежесменно находятся с 5-6-ю шахтерами горный мастер или старший инженерно-технический работник”.
Попри все позиція уряду — нарощувати обсяги видобутку вугілля. Посприяла такій постановці питання перманентна газова криза. З точки зору Юлії Тимошенко, вугілля має стати повноцінним замінником російського чи будь-якого іншого газу: “Наша стратегія, наша стратегічна енергетична концепція України говорить про те, що ми не маємо права скорочувати видобуток вугілля, ми не маємо права зупинятися на тому рівні, який є. А ми плануємо суттєве збільшення за 100 млн. тон видобутку річного до кінця року, я підкреслюю”.
Хоча у світі частка використання вугілля, як і газу поступово зменшується за рахунок сектору альтернативних джерел, в Україні майже ніхто з політиків не дозволяє собі говорити, що вугільне виробництво потрібно потихеньку згортати. Підрахунки лідера опозиції Віктора Януковича точно такі ж, як і у Юлії Тимошенко: “Когда-то Украина достигала 226 млн. тонн. добычи угля. Сейчас мы скотились уже ниже 60-ти млн. тонн. А для нормального топливного баланса, для развития экономики добыча угля в Украине должна быть не менее, мы считали, 102 млн. тонн.”.
Мінвуглепром стверджує, що процес модернізації шахт триває і під час економічної кризи. Віктор Полтавець: “Активно идет работа над инвестпроектами по схемам зеленых инвестиций, предусмотренных механизмами Киотского протокола. На сегодня разработано 10 инвестиционных проектов по реконструкции систем диозации шахт, утилизации шахтного метана, реконструкции обогатительных фабрик и другие”.
У 2009 році на українських шахтах почали встановлювати нові системи безпеки УТАС виробництва Дніпропетровського заводу ім. Петровського і розробки Макіївського науково-дослідного інституту безпеки робіт у гірничій галузі. Фахівці кажуть, що ці системи -прорив навіть у світовому масштабі. Ними, як обіцяють в уряді, мають обладнати всі так звані газові шахти. У цьому році апаратуру встановили на 22-х копальнях. Процес, принаймні почато — результат побачимо".
Світлана Орловська: Петре Миколайовичу, давайте розглянемо ситуацію, чому деградує вугільна галузь? Яка основна причина проблем у вугільній галузі? Адже з державного бюджету дотується ця галузь, вона фактично живе на державних дотаціях. Що взагалі відбувається?
Петро Симоненко: Можна було б коротко сказати: там, де торкаються тієї чи іншої сфери руки олігархів, там і знищується та чи інша сфера. Коли ми говоримо те, що деградує, коли Україна деградує. У нас народ України деградує. У нас сьогодні деградують базові галузі промисловості, які складали якраз економічну міцність нашої держави і вони зробили те, що Україна на початку розбудови незалежності була знана у всьому світі, входячи в десятку наймогутніших і найрозвиненіших країн. Тому, коли ми говоримо про вугільну галузь промисловості, то вона, як кажуть, у краплині відзеркалює все те, що відбувається в державі. Знаходячись при владі, олігархи в першу чергу, як тимчасові люди у владі, використовують тільки для того, щоб за короткий час збагатитися чи захопити нове чи закріпити те, що вкрали і пооформлювати документи на це все, а не займаються перспективою розвитку держави. Вісімнадцять років незалежності вони призвели до того, що всі ми опинилися з вами на дні незалежності (не день, а на дно). На дно незалежності ми впали з вами. І коли говорять зараз про вугільну галузь промисловості, то торкнулися найболючішої проблеми — це життя людей. І справді гірники кожного дня опускаються у шахту, як то кажуть, як на фронті в атаку піднімаються. Але що робить влада, аби він насправді живим залишився і ніколи не страждали сім’ї і багато чого іншого, щоб не відбувалося. Стихія безладу, стихія безвідповідальності в нас сьогодні. Стихія алчності і намагання сьогодні заробити на цьому. Подивіться, не випадково було сказано, що не всі шахти підпорядковані Міністерству вугільної промисловості. Як це? А що в нас вже є приватні шахти? На якій підставі у нас 50 шахт сьогодні не підпорядковані Міністерству вугільної промисловості? Чому це відбувається? Там же сьогодні вигода тільки така, економічна — ось скоріше і більше видобутку вугілля забезпечити незалежності від того, якою ціною це дістається. А потім правила техніки безпеки не виконують, тому й страждають люди. Тобто, є багатії, які все роблять для того, щоб з шахти витягнути собі статки, а є люди прості, які гинуть і залишаються там навічно, у тій же шахті. У нас сьогодні й шахт немає, а є ті самі нори, копанки. Ми забуваємо про те, де повинні виконуватися закони. У нас є копанки, в яких точно так гинуть і там не захищаються сьогодні життя.
Світлана Орловська: Це ми так загально окреслили ситуацію, але якщо говорити конкретно, було ухвалено закон про престижність шахтарської праці. Але це лише закон, він лише на папері. Він не працює. Комуністи також голосували за цей закон і ви також перебуваєте у парламенті. Звичайно, вас не так багато, щоб ви могли повністю вирішувати в усіх напрямках. Але от що зробила Комуністична партія України для того, щоб от приміром у вугільній галузі покращилася ситуація? Що планує зробити? За ці всі роки ви були присутні в парламенті.
Петро Симоненко: За усі ці роки, так? Я хотів би нагадати, що саме донецьке угрупування, не буду казати яке, воно сьогодні олігархічне угрупування, раніше іншого за змістом. Але донецьке угрупування в 95-му році нанесло перший і шалений удар на знищення вугільної галузі промисловості. Саме тоді донецьке угрупування все зробило, аби держава припинила фінансування, тобто дотування вугільної галузі промисловості. Фракція Компартії два роки билася з цим угрупуванням і з Кучмою, щоб повернути державну фінансову підтримку розвитку вугільної галузі промисловості. По-друге, ми намагалися всі ці роки, якраз щоб щорічно державний бюджет виділяв належну кількість грошей, але ми були безсилі в тій частині, що якраз вже на цих грошових мішках, на цих грошових потоках знаходилися люди, які їх використовували не для того, щоб розвивалася вугільна галузь промисловості, а для того, щоб її знищувати, а вони самі багатіють. От дивна річ. Вугільна промисловість знищується, а якраз кількість олігархів у цих регіонах зростає. Зрозуміло, що таке знищення відбувається за рахунок одних, коли інші багатіють. Вугільна галузь промисловості — це єдина сьогодні справді джерело забезпечення енергетичної безпеки нашої держави. Там практично сьогодні 97% енергоносіїв в Україні. 97% із 100%. Що відкинути цю, так би мовити складову енергетичної безпеки чи навпаки її розвивати?
Світлана Орловська: Але на сьогодні, мені здається, це така діра державного бюджету. А якраз не основа енергетичної безпеки України. На бюджетні дотації гроші йдуть, модернізації не відбувається, шахтарі гинуть, перші за травматизмом у світі Україна.
Петро Симоненко: Я думаю, ми повинні 17 січня змінити ситуацію. Треба все зробити, аби далі не були при владі представники олігархічних угрупувань. Тоді у нас буде справді державницький підхід до всього, що відбувається у нас в державі. А так ми сьогодні намагаємось якимось тезами, які правдиві і вони мають рацію, але ми не говоримо в комплексі з вами. Тому я хотів би, щоб ми професійно говорили. По-перше, ми повинні визнати, що вугільна галузь — це єдине джерело енергетичної безпеки України. Це джерело і можливість для того, щоб розвивалась вугільна галузь промисловості, розвивалась хімічна галузь промисловості, це дуже потужне джерело соціальних питань, тобто це вугілля для наших же громадян, які хату обігріють.
Світлана Орловська: І ще не будемо забувати про екологічний стан в цих районах?
Петро Симоненко: Екологічний стан — це складова того, якою є державна політика: чи це політика інтересів олігархів — тоді ніколи, щоб ви не говорили. Бо я знаю, як мене знімали в Донбасі з роботи і говорили про екологію. Казали, що страшна екологія, а сьогодні вона ще гірша. І ті, хто закликав знімати з роботи, вони все роблять, щоб цієї екології не було. Я ще раз хочу повернутися до того, що ми, ті, хто знаходиться при владі, по-перше, повинні зрозуміти, що вугільна галузь промисловості — це мільйони наших громадян України, це розвиток населених пунктів, освіти, розвиток машинобудівної галузі, енергетичної. А тепер будемо робити висновки з того, що відбувається. Чи можна було надалі розвивати вугільну галузь промисловості?
Я сам — гірничий інженер. Відвідуючи Донбас, проїжджав повз свій інститут — його знищили. Що сьогодні відбувається на заводі ім. Кірова в Горлівці, що відбувається на Краснолуцькому машзаводі, що відбувається на краматорських заводах? Коли ми про це говоритимемо, зрозуміємо, що вугільна галузь — це не тільки вугілля, це інтелект, наукові розробки.
Світлана Орловська: Побутує думка, що основні запаси вугілля, зокрема, у Донецькому регіоні, були вичерпали ще за радянських часів. І зараз розуміємо, як кажуть фахівці, що шахти, глибиною більше 1000 м… Є проблеми з технічним забезпеченням, безпекою. Ви знаєте, Петре Миколайовичу, як фахівець, що закрити шахту коштує великих грошей, а також відкрити шахту — це час і гроші. Тобто, якась безвихід у нас з вугільною галуззю. Чи можна, наприклад, підняти вугільну за рік?
Петро Симоненко: За рік зрозуміло, що не піднімемо, але за кілька років це можливо, хоча б стабілізувати ситуацію і не поширювати негативні тенденції. Але я хочу знову повернутися до того, з чого ми повинні починати розмову. По-перше, якщо говорити про запаси, які розвідані, то 117 млрд. тонн вугілля в України є сьогодні, а це на 500 років можливо забезпечити енергетичну безпеку. Але ті, хто говорить про закриття шахт, нехай візьметься за економіку. Розвідано запасів газу на 29 років вцілому у світі, а нафти — на 52 роки. 1000 куб. м. газу — це рівно 1,5 тонни вугілля. Давайте з вами порахуємо для держави: якщо по $200/тис. куб. м. — це 1600 грн. за сьогоднішнім курсом. А якщо відпускна ціна 1,5 тонни вугілля 600 грн. — це 900 грн. за 1,5 тонни. Так що вигідніше? Треба розум мати і відповідальність державну мати! Тому якщо сьогодні перекладати відповідальність тільки на атомну енергетику і сподіватися, що тільки це замінить вугілля, так ні — а нас багато чого пов’язано з металургійною галуззю.
Світлана Орловська: Це ми говоримо про коксівне вугілля. Але сьогодні наскільки у нас скоротився експорт, наскільки потерпає металургійна промисловість, якщо дивитися з цього боку? Я погоджуюся з Вашими розрахунками, але сьогодні практичні всі «заграють» перед нашими гірниками і говорять, що це може бути замінено вугіллям російським чи іншим імпортованим. Проте ситуація не змінюється.
Петро Симоненко: Ми не повинні дивитися, що стоїть шахта, яка сама собі вугілля видобуває. Там є люди, там є проблеми, тому я хочу наголосити — не можна так ставитися до цього. Щороку ми будувати по 30-35 шахт. За роки незалежності жодної шахти не побудували. Протягом 1981-1990 р.р ввели житла для гірників 9 млн. кв.м. Щороку гірники купували 18 тис. автомобілів. Подумайте, які соціальні пласти ми підіймаємо.
Світлана Орловська: Петре Миколайовичу, ви згадали, як були на Донбасі — про кадровий голод. Не зважаючи на закон про підвищення престижності шахтарської праці, це залишається там головною проблемою. Експерти також зазначають, що розвиток вугільної галузі міг зрушити з місця, але для цього потрібно встановити паритетність цін, збалансувати видобуток і вжиток, експорт. Також говорять, що сьогодні імпортувати вугілля вигідніше, ніж експортувати. Як вирішити цю проблему?
Петро Симоненко: Якщо є імпорт, значить потреба у вугіллі також є. Якщо говорити про кадровий потенціал, то у 2000 році у нас працювало 235 тис. гірників, а сьогодні — 150 тис. гірників. Професійна підготовка нижча, молодь не завжди йде у цю галузь. Але коли ми говоримо про ситуацію у вугільній галузі промисловості, кажемо, що вигідно, а що ні, у мене немає ніяких питань. Держава повинна сьогодні загальні правила гри забезпечити! Якщо держава виділяє гроші, давайте встановимо тверді ціни на вугілля. Тоді ті, хто отримує це вугілля на теплових електростанціях, будуть мати ціни на електроенергію. Малий і середній бізнес буде переконаний, що ціна на енергоносії три роки буде стабільною. Купівельна спроможність зростатиме. Хіба це не державна політика повинна бути? А у нас поцарював трохи, вкрав потихеньку і втік помаленьку. Це не політики, це хабарники сидять при владі.
Світлана Орловська: Минулого року галузь була профінансована на 5,860 млн. грн. Чи йдуть ці кошти за призначенням? І чи було б їх достатньо?
Петро Симоненко: Цих коштів не було б достатньо для вугільної галузі, тут в три рази треба більше. Тому фракція КПУ веде щорічну роботу у напрямку збільшення державної підтримки. Але тут МВФ вимагає відмовитися від дотування як села, так і вугільної галузі, виникає проблема інтересів команд, що приходять до влади. Ми повинні зрозуміти, що державна підтримка — це не підтримка кишень олігархів, як вони її використовують. Це підтримка галузі, яка вимагає, щоб ми мали програму, а не просто керувалися балачками. Уряди змінюються і у кожного своє бачення.
Світлана Орловська: Нагадаю, триває програма “Далі буде”, гість сьогодні — Петро Симоненко, лідер Комуністичної партії України. Тема програми — вугільна галузь, її проблеми та перспективи. Ми спробуємо зрозуміти чи є перспективи у вітчизняної вугільної галузі, і за яких умов. Перед тим, як почути Вашу думку, Петре Миколайовичу, послухаємо, що з цього приводу думають керівники двох різних гірничих профспілок, які представляють дві різні політичні сили. Їх розпитувала Тетяна Якубович.
Тетяна Якубович: “Однією з центральних тем для експертної дискусії про вугільну галузь є тема приватизації шахт — потрібно, не потрібно, і до яких наслідків це призведе. Якщо говорити про оснащення шахт, то ситуація на приватних краща, ніж на державних, але аварійність вища. Причина — матеріальна зацікавленість шахтарів самим порушувати техніку безпеки, заради більшого видобутку.
Говорить голова незалежної профспілки гірників, “бютівець” Михайло Волинець: “На приватих шахтах умови праці кращі, з кількох причин. Перше, кращі шахти були забрані, потім приватизовані, якщо в Україні десь приблизно 160 шахт, а приватних 23, то у той же час 50% шахтарів, які гинуть в українських шахтах, це все-таки на приватних шахтах. Чому там, де краща організація праці, оснащення новітньою технікою, гинуть люди? Тому що там вище експлуатація і порушується технологія. Де можна видобувати, згідно з паспортом ведення гірничих робіт 1000-1500 тон на добу, з окремих ла видобувається до 5 тисяч. Якщо за кордоном гине людина, то власник не може відкупитися всім майном.”
Кор.: Отже, все впирається у контроль. Навесні уряд обмежив кількість перевірок на приватних шахтах, до однієї на рік. Волинець каже, цього недостатньо. А припинилися б аварії після того, як хоча б один посадовець за свою недбалість сів до в’язниці? Є ще один дискусійний момент у темі: потрібно, чи не потрібно закривати небезпечні шахти? Тобто ті, де шари залягають дуже глибоко. З непопулярним твердженням про потребу закрити такі копальні погоджується навіть член команди Тимошенко Михайло Волинець. Ці шахти, крім того, що небезпечні, ще й нерентабельні. Прем’єр обіцяє у наступному році мільярд гривень на модернізацію шахт. Плюс ще півтора мільярди до кінця цього року. Утім, щоб ці речі впровадити в життя, потрібно, принаймні, проголосувати за зміни до бюджету у Верховній Раді. У голови іншої шахтарської профспілки, депутата від Партії регіонів Віктора Турманова сумніви, що обіцяні “золоті ріки” потечуть у вугільну галузь. Принаймні, обіцяне на цей рік, досі не надійшло.
Віктор Турманов: “Премьер сказала, что надо выполнять это, но меня беспокоит Министерство финансов, оно корректирует все эти бюджетные программы. А корректировки никакой не должно быть. Посмотрим, какой бюджет будет выставлять Кабинет министров. Это деньги, которые на будущий год предлагаются, а сейчас ситуация такова, что было обещано со стороны Премьер-министра миллиард шестсот миллионов — миллиард должен пойти до конца года на выплату зарплаты, 400 миллионов на техническое перевооружение. На сегодня, насколько я знаю, пока этих денег не поступило. Чтобы эти деньги выделялись угольной отрасли, их надо внести в бюджет этого года обязательно”.
Кор.: У Мінвуглепромі все ж більшою мірою роблять ставку на роздержавлення шахт. Приватні інвестори можуть врятувати ситуацію, кажуть деякі експерти. Втім, принаймні, у 2009 році про тему приватизації шахт довелося забути. Як і в усіх інших галузях, тут покупців немає”.
Світлана Орловська: Поговоримо про перспективи приватизації українських шахт. На нашій електронній скриньці вже є запитання. Більш політичного характеру, потім я зачитаю. Але щодо того, що експерти кажуть, що саме приватні інвестори можуть врятувати ситуацію у вугільному секторі України?
Петро Симоненко: Знаете, я хотел бы увидеть експертов, которые показали бы мне ответ на вопрос, которым они дурачили голову с 1991 года. Говорили, что приватизация — это эффективный собственник. 2009 год, эффективных собственников нет, а приватизировано 90% собственности. Я хочу услышать ответ на этот вопрос, когда “на поверхности” получали заводы и фабрики. Но при этом, посмотрите: выгоняли людей с работы, сократили, у нас же было 27 миллионов рабочих мест. Сегодня 10 миллионов работает только в Украине. Если говорили о том, что уровень зарплаты, другие социальные вопросы будут решаться — ничего не решают. Поэтому, когда мы говорим об угольной промышленности, мы должны понимать, что это — стратегическая отрасль, для нас с вами. Поэтому, не случайно Волынец заявил, что приватизированы только рентабельные шахты, а их единицы. А остальные 200 куда денем? Их надо закрыть тогда, судя из логики этих, так называемых, экспертов. Его бы отправить туда, чтоб он там пожил, в этой среде, посмотрел, куда семье уехать из шахтерсокого поселка. Тогда я бы посмотрел на этого эксперта. А то в Киеве, на асфальте, интересно рассуждать по таким вопросам. Далее. Когда мы говорим о развитии угольной промышленности, посмотрите, никто не говорит о том, что сделано государством, чобы получить ответ на вопрос, перспективна угольная промышленность или нет. Я еще раз хочу подчеркнуть: науку практически уничтожили, уровень кадровой подготовки — профтехучилища закрыли, социальную инфраструктуру не развивают, то есть, не создают условий для того, чтобы оценка шахтерского труда была такой, как положено. Я хочу, чтобы понимали меня радиослушатели: 10 лет работы в шахте — это 50% потерянного здоровья. Поэтому, не случайно был высокий уровень оплаты труда. Но меня больше беспокоит, что ни Волынец, ни Турманов не говорит об этом, что средний уровень зароботной платы на шахтах сегодня — 3 тысячи гривен. Давайте ответим на вопрос, за 3 тысячи гривен что можно сегодня сделать для семьи? Прокормить семью? Почему не говорят, куда подевались пионерские лагеря, зоны отдыха, санаторно-курортное лечение? Почему шахтеры не получают сегодня государственной поддержки? Я знаю, в Донецке то же происходит, когда профилактории сбрасывают с балланса предприятий, а шахтеру где проходить профосмотры и лечение? Никто об этом не думает. Поэтому я еще раз хочу подчеркнуть: угольную промышленность я готов далее обсуждать, экономику, политику развития ее, надо развивать. Только надо прекратить болтать об этом, а надо говорить конкретно, что мы делаем, исходя из возможностей государства.
Світлана Орловська: Давайте змоделюємо ситуацію: Ви при владі, стали Президентом. Що Ви робите, крок за кроком, для вугільної промисловості?
Петро Симоненко: Безусловно, сразу же был бы поставлен вопрос о полном объеме финансирования угольной промышленности. Вы зададите вопрос, а деньги? Понятно, что я вернусь к тому, что предлагали. 30% бюджета государства — это монополия на водку и на табак. Почему 10-15 человек сегодня пользуются всем этим, себе в карманы растаскивают то, что должно пойти горнякам? Это серьезное подспорье. Далее, вопросы банковской политики. В банках сегодня мафия работает, возглавляет ее лично Президент Ющенко. 30% и более кредитные ставки. Извините, это надо быть семи пядей во лбу, чтобы этого не видеть и не навести порядок, чтобы не было у нас “священной коровы”, банков, к которым нельзя прикасаться. Почему? Потому, что те, кто владеет шахтами, они и банками этими же владеют. У них все это взаимосвязано. Они — мои коллеги в парламенте и это мы должны понимать. Далее, ели мы говорим о том, что надо сделать, и как наводить порядок, то надо разобраться сегодня и с налоговой политикой. Надо разобраться с ценнообразованием на машиностроительный комплекс, потому, что у нас миллионы платят за проходческие и добычные комплексы там, где надо было бы разобраться, в чей карман эти миллионы идут. Да, я обращусь, конечно же, к специалистам, и у нас есть известные люди, тот же Николай Сафонович Сургай, тот же товарищ Янко, да и нынешний министр угольной промышленности всю жизнь отдал углю. Другое дело, что его заставляет делать, Виктора Ивановича Полтавца… И таких специалистов у нас достаточно, тех, которые считали за честь жизнь свою отдать угольной промышленности. Поэтому я еще раз подчеркиваю, что меры, которые надо предпринять, лежат на поверхности и их достаточно, чтобы дать толчок развитию угольной промышленности.
Світлана Орловська: У бюджеті — 2010 на підтримку вугільної галузі виділяється більше 20 мільярдів гривень. Я не буду перераховувати статті видатків, але для того, щоб вони були надані, що цей механізм запрацював, необхідно ухвалити бюджет на 2010 рік. Уже зараз стає все більш зрозуміло, що цей бюджет не буде ухвалений. Навіть Прем’єр заявляла про те, що вона не особливо сподівається на його ухвалення, все буде працювати за відповідними постановами. Петре Миколайовичу, торкнемося політики.
Петро Симоненко: Можна я скажу по этим 20 миллиардам и бюджету?
Світлана Орловська: Прошу.
Петро Симоненко: Я хотел, чтобы все понимали, можно тут и 40 миллиардов нарисовать. Будут ли выделены или нет? А другой вопрос заключается в том, какова государтвенная политика в области цен, чтобы эти 20 миллиардов были значительно больше, чем 5, которые есть сегодня? А ее никакой нет. Эти 20 миллиардов — по сути, инфляционная составляющая, откуда и деньги берутся и индекс роста цен в промышленности все это просто съест. Реально горняки не получат увеличения, потому что никто не контролирует ценовую политику в государстве. И это крупнейший фактор, о котором надо сегодня говорить откровенно. Поэтому то, что происходит в Верховной Раде, примут или нет, как они примут, когда там — плановые разборки сегодня перед президентскими выборами.
Світлана Орловська: А як Ви будете працювати, з цими колегами у парламенті?
Петро Симоненко: Мы вынуждены, потому что считаемся с волей наших избирателей, фальсифицирована она, или нет, но она зафиксирована в документе Центральной избирательной комиссии. Поэтому наши усилия направлены на то, чтобы по-настоящему защитить сегодня шахтерский труд. Знаете, что у меня вызывает удивление: когда я отстаивал реально закон о престижности шахтерского труда, чтобы реально поддержать угольную отрасль, популистски принимали его. Например, проблема, связанная с обучением и подготовкой будущих специальностей, исходя из того, что выводятся из эксплуатации шахты. Отработало шахтное поле — и выводятся. В данной ситуации этого ничего не делается. Поэтому, мы работаем в Верховной Раде, чобы заставить один и другой клан, в конце концов, опуститься на грешную землю.
Світлана Орловська: Я перепрошую, а хто працює у Верховній Раді?
Петро Симоненко: А что мы с Вами не понимаем, что кроме фракции Компартии, это 27 человек, все остальные представляют интересы крупного капитала. О ком мы сегодня говорим? Мы не говорим о шахте по той простой причине, что там сидит не тот, который думает о трудовом коллективе шахты, а тот, кто думает о собственном кармане.
Світлана Орловська: Петре Миколайовичу, запитання з електронної скриньки, воно політичне: “Коммунистическую партию Украины называют “партизанским отрядом Юлии Тимошенко”, вы голосуете с Тимошенко, вы объединились с лучшими друзьями Тимошенко — эсдеками. На секретном заседании Кабмина Тимошенко запретила критиковать все объединения, кроме Януковича. Скажите, пожалуйста, честно, вели ли Вы переговоры с Тимошенко по поводу создания левого блока? Це запитання від Олександра.
Петро Симоненко: Честнее не могу сказать, Саша, никогда не вел и вести на эту тему не буду. А в отношении того, что происходит. Вот этот миф специально запускают для того, чтобы допустить реализацию плана по одурачиванию вас, Александр. Сегодня технология следующая: технология “многоголового дракона” . Вам предложили несколько голов — либо это Ющенко, либо Янукович, либо Тимошенко, либо Яценюк, а брюхо у него одно. Они между собой грызуться, один смеется, другой байки расказывает, третий песни поет, а в итоге какую бы вы голову не короновали во время выборов, будете кормить одно и то же брюхо. И в этом брюхе многое уже исчезло. Оно ненасытное и алчное сегодня. Вы должны не забывать, Александр, почему эти технологии сегодня появляются, потому что объединение левоцентристских сил привело к тому, что меняется повестка дня выборов. Сейчас пока олигархи между собой делят власть. И никого из них в оппозиции друг друга нет, потому, что они в оппозиции к креслу. Кандидатура Ющенко, Тимошенко, Януковича, Яценюка — это технические кандидаты. За них — крупный капитал уже заплатил. Причем все они кладут в корзину независимо, является ли он сторонником их партии, или нет. За них заплачено, поэтому они — технические кандидаты, изначально никто из них самостоятельно не будет работать.
Світлана Орловська: А тепер повертаючись до вугільної промисловості, у нас запитання Сергія з міста Червонограда. “Збільшуючи дотації на вугілля, ми знижуємо його вартість. Маючи дешеве вугілля, металургія має рентабельність 60-120%. Металургія в Україні — приватна власність. Висновок: збільшуючи дотації на вугілля, ми збільшимо доходи кількох мільярдерів і вони осідають в офшорах”.
Петро Симоненко: Сергей, уважаемый, хочу вам сказать, что как раз политика Компартии отличается тем, что мы думаем о простом труженнике. Если мы говорим о том, что буде застабилизирована ситуация в угольной промышленности, и это снизит затраты в металлургии, то, безусловно, мы будем жостко контролировать ценовую политику. И тот же металл, который сегодня на внутреннем рынке дороже, нежели на внешнем, никогда не позволим, чтобы это было. На нашем рынке наш украинский металл должен быть значительно дешевле, и таким образом дадим работу машиностроительным предприятиям. Самое главное, Сергей, понятно, что нынешняя власть, у которой лишь интересы крупного капиталла, не будет реализовывать то, что я предлагаю. За сверхприбыли будут платить сверхналоги. Так, как во всем мире делается. Поэтому вас не должна пугать их прибыль, они сразу же это все вернут в государтвенную казну. Так будет поставлен вопрос, при том, что мы политически обеспечим выполнение той программы, о которой я вам говорю.
Світлана Орловська: І конкретне запитання — чи потрібно закривати все-таки небезпечні шахти? Що б Ви робили?
Петро Симоненко: Я бы так ответил на вопрос — что сделано, чтобы там были защищены люди, то есть правила техники безопастности соблюдались? Если, конечно, очень сложные горно-геологические условия и постоянные обвалы кровли, это влечет за собой колоссальные поледствия. Если это внезапные выбросы газа и пыли, это действительно колоссальные трагедии разыгрываются. Горно-геологические работы надо проводить до этого, для того, чтобы исключить подобные выбросы. Но я хотел бы Вам еще одну статистику привести: когда мы говорим о том, что делаем по упреждению несчастных случаев, стихия разыгралась, должны понимать: у нас в 2000 году 2334 км была проходка, а сейчас, в 2009 году — только 539 км. Мы не работаем на опережение, не исследуем горно-геологиеские условия по пласту. А нагрузка на выработки остается прежней. Это и приводит к колоссальным последствиям. Хочу подчеркнуть: в каждом конкретном случае не просто говорить об этом, во-первых должно быть инженерное решение, экономически обсчитанное и решающее главный вопрос — жизнь человека должна быть вне опастности.
Світлана Орловська: Петре Миколайовичу, давайте спробуємо змоделювати ситуацію: в Англії, коли почалося закриття шахт, створювалися робочі місця для гірників. Чи можливо в Україні, якщо серйозно зайнятися цією проблемою, замислитися над тим, щоб перепрофілювати цілий донецький регіон?
Петро Симоненко: Для меня этот вопрос не является новым. Я этим занимался, когда возглавлял область, когда был вторым секретарем обкома партии.
Світлана Орловська: А зараз?
Петро Симоненко: Это Вы тогда отвечаете на вопрос, что этой власти доверять нельзя. Она не думает о перспективе. Мы постоянно думали об этом. Мы открывали заводы, это касалось машиностроения, химии, легкой промышленности, сферы обслуживания, мы создавали эти рабочие места и Вы правильно ставите вопрос. Мы создавали новые рабочие места и в угольной промышленности, обслуживали дополнительным транспортом, чтобы высококвалфицированные рабочие могли работать на вновь открывающихся шахтах. Поэтому для меня тут ничего нового нет, мы этим делом занимались и готовы сегодня заниматься. Другое дело, что в нынешних политических реалиях, о которых мы с Вами говорим, представители власти не хотят заниматься.
Світлана Орловська: У нас залишилася хвилина до кінця ефіру, Петре Миколайовичу, повернемося до імпорту. Чи варто нам обмежувати імпорт вугілля в Україні, щоб не знищувати власну вугільну галузь?
Петро Симоненко: Мы должны учесть, что это на подшихтовку, в основном, коксующихся углей. Те, кто захватил металлургическую отрасль, захватили и рудники, и коксохимию, они и играют на этом. Завозя из России, они заставляют и наших сразу понижать цены, и многое другое. То есть, это — обычные разборки, это не государственная политика. Это разборки тех, кто зарабатывает сегодня на колоссальном по напряженности труде шахтеров.
Світлана Орловська: На цьому ми ставимо три крапки у нашій програмі, нагадаю, сьогодні гостем був Петро Симоненко, лідер Комуністичної партії України.
Петро Симоненко: Дякую всім, хто був разом з нами.