25 лютого 2010 року здійснився “страшний сон” приблизно половини українців виборчого віку – Віктор Янукович став Президентом. Справедливості ради треба сказати, що в цей же день закінчився п’ятирічний жах іншої половини країни – президентство Віктора Ющенка. Але звикнути до того, що країною керуватиме людина з репутацією лідера Партії регіонів, буде важко. Втім, якщо нічого не зміниться — маємо попереду п’ять років, звикатимемо потрохи.
До того ж, якщо заспокоїтись та розібратись, поки що нічого страшного не сталося. Завдяки реформаторським зусиллям колишнього Голови Верховної Ради Олександра Мороза та керівника Адміністрації Президента Кучми Віктора Медведчука ця посада в державі стала майже номінальною. І Янукович вже в цьому переконався. Владно стиснути у руках булаву та поспішно сховати до кишені посвідчення голови держави – практично все, що він може зараз. Ну ще перейменувати Секретаріат Ющенка на Адміністрацію його попередника Кучми, урізати собі зарплатню, погодити за поданням Кабінету міністрів кандидатури губернаторів та запропонувати парламенту затвердити міністрів оборони і закордонних справ.
Хоча, може бути, що після того, як нинішній голова МЗС Петро Порошенко зробив все, щоб інавгурація Віктора Януковича за кількістю людей з першої трійки світових держав перевершила урочисту посвяту у Президенти Віктора Ющенка, він має всі шанси зберегти посаду. На це вже, до речі, натякнула і Ганна Герман — відтепер ще й просто заступник голови Адміністрації Президента. Кажуть, що більше повноважень в Президента сьогодні немає, і оскільки Юлія Тимошенко залишати будівлю уряду за власним бажанням не збирається, а перший заступник голови парламенту, регіонал Олександр Лавринович запевнив, що дострокових парламентських виборів не буде, то до створення нової коаліції реальна влада в країні залишається в руках все тієї ж жінки з косою та ще парламенту, у якому політичні сили часто складаються у зовсім несподівані конфігурації.
За таких умов новий гарант Конституції має усі шанси швидко відчути гіркоту своєї перемоги і залишитися повноправним володарем лише Банкової, а його виборці — засумніватися у можливості лідера втілити у життя все, що було обіцяне під час передвиборчої кампанії. />
Дещо заспокоює і те, що свій перший візит 1 березня наш новий Президент здійснить саме до Брюсселя — і тільки потім до Москви. Щоправда, обнадійливість цього факту затьмарюється згадкою про те, чим закінчилися відносини попереднього Президента з державою, до якої він здійснив свій перший візит – Росією. Втім, Європа, здається, не має жодних ілюзій щодо нового Президента України, як і України взагалі.
Безумовно, підстави для якихось розчарувань у перший день Президента Януковича були: і те, що він не знає не тільки деяких літераторів, а й навіть українського Гімну, і те, що його промови були прочитані з папірця не зовсім гладенько, і те, що журналісти, яким регіонали обіцяли свободу від утисків “диктатури Тимошенко”, не були допущені на більшість урочистих заходів, і навіть, те, що ніхто з 12 мільйонів прихильників Януковича (це за даними ЦВК) не приїхав з регіонів до Києва підтримати його у цей святковий день — скрізь президентський кортеж зустрічали напівпорожні київські вулиці.
Проте, якщо згадати день інавгурації Віктора Ющенка, коли близько 300 тисяч людей зібралися у столиці, аби його привітати з перемогою, стає очевидно, що в житті Президента набагато важливішим є день не інавгурації, а день передачі повноважень наступникові. І якщо вже Віктору Януковичу судилося зійти на високу посаду керівника великої держави, то дай Боже, аби найбільшими недоліками його президентства назвали незручності та незграбності у день інавгурації.