Минув />
майже місяць після обрання Президентом
Віктора Януковича, а нова влада все ще
наполегливо зміцнює свої позиції. Глава
держави Віктор Янукович призначає все
нових і нових губернаторів, Прем`єр-міністр
Микола Азаров все звільняє й звільняє
чиновників попереднього уряду. На
тлі "енергійної" команди Віктора
Януковича — опозиція виглядає аж надто
розпорошеною. Вочевидь, фракція “НУ-НС”
дуже вірила, що без неї коаліція не
відбудеться, а фракція БЮТ не очікувала
такої швидкої відставки їх лідера Юлії
Тимошенко. Можливо, якраз низка невдач
та поразок і не дає можливості опозиції
отямитись та розпочати злагоджену
роботу. З іншого боку, саме владі як
нікому потрібна розрізненна опозиція,
тому й готуються чергові зміни до
Регламенту, які дозволять окремим
фракція створювати власний опозиційний
“фронт”. Тим паче до такого кроку вже
готові "юний політик" Арсеній
Яценюк та лідер депутатської групи “За
Україну!” Вячеслав Кириленко. А поки
діють старі правила — опозиційний уряд
ідеологічно очолюваний Юлією Тимошенко
та офіційно Сергієм Соболєвим уже
розпочинає критику нової влади, а наміри
"регіоналів" маргіналізувати
опонентів не досягають особливого
успіху. Адже як би там не було, а за Юлію
Тимошенко проголосували мільйони людей
і переконати їх, що вони “не праві”,
буде дуже і дуже важко. Тому, однозначно
можна сказати, що зараз усі — від влади
до опозиції — перебувають у незручному
становищі, правда, кожен у більшій чи
меншій мірі.
Відділ
кадрів команди Януковича.
Критикувати
нинішній склад уряду та його діяльність
поки рано. Ввважається, що це можна
робити лише після перших ста днів
діяльності новоствореного уряду, які
йому дають на демонстрацію своїх
можливостей та реальних результатів
роботи. А поки залишається тільки мовчки
спостерігати чи то за реформами нової
урядової команди, чи то за поглибленням
економічної кризи. Але те, що зміна
влади в Україні позначилася практично
на усіх сферах суспільно-політичного
життя — очевидно вже зараз.
Як
відомо, Президент Віктор Янукович вже
підписав 11 указів, (Донецька, Херсонська,
Луганська, Миколаївська, Закарпатьська,
Одеська, Запоріжська, київська,
Житомирська, Чернівецька і Хмельницька
області) щодо голів обласних державних
адміністраці і призначив 14. В профільному
комітеті Верховної Ради пояснили, що
кандидатури добирали за квотним
принципом. Значну частину призначень
склали народні депутати від Партії
регіонів.
Так,
новий керівник пристоличного регіону
Анатолій Присяжнюк вважається близьким
до хрещеного батька "РосУкрЕнерго"
Юрія Бойка. Найбільш “яскравий” кадр
— вже колишній мер Харкова Михайло
Добкін тепер керуватиме Харківською
областю. А виконувати його обов”язки
міського голови залишиться не менш
багатозначна місцева постать, відданий
соратник Добкіна — секретар міськради
Геннадій Кернес. Зрозуміло, що після
такого кар”єрного зростання Добкіна
необхідно призначати дострокові вибори
в Харкові.
У
Хмельницькій області губернатором став
Василь Ядуха – керівник обласного штабу
Януковича під час останніх президентських
виборів. Ще одному керівнику виборчого
штабу Януковича — Василю Берташу
дісталась Рівенська область.
Дніпропетровську область очолив —
Олександр Вілкул, керівник штабу
Януковича в Дніпропетровській області
та син голови обласної ради, який,
щоправда, у зв”язку з цим призначенням
попросився у відставку — з етичних
міркувань. Губернатор Донецької областіи
Анатолій Близнюк вважається людиною
близькою безпосередньо до самого
Віктора Януковича. Загалом експерти та
опоненти "регіоналів" сходяться
на думці, що всі призначення є своєрідним
"подарунком за вислугу” біло-блакитним.
Ще
одне гучне призначення відбулося в
Міністерстві освіти та науки. Заступником
Дмитра Табачника став Віктор Івченко
— чоловік Віри Ульянченко, голови ради
партії "Наша Україна".
Вважалося, що це зменшить
потік критики з боку націонал-демократів
на адресу самого міністра, однак
Віра Іванівна заявила, що Табачник все
одно має піти з посади. За її словами,
персональні призначення не змінять її
особистої оцінки особи міністра. "А
позиція полягає в тому, що Табачник має
піти у відставку як одіозний політик,
чиї погляди не сумісні з українською
національною освітою",
— сказала вона. Сам Дмитро
Табачник заявив, що "Івченко збирається
займатися державним інноваційно–інвестиційним
розвитком і з цієї точки зору буде
координувати свою роботу з
високотехнологічними агентствами".
Кілька
днів тому, зрозуміло “за власним
бажанням”, звільнилися голова кримського
парламенту Анатолій Гриценко, а також
голова ради міністрів Криму Віктор
Плакида. „Нафтогаз України ”також
отримав нового керівника. На цю посаду
уряд призначив Євгена Бакуліна. Попередній
очільник компанії Олег Дубина ще на
початку березня звільнився за власним
бажанням. Очевидно, подібних кадрових
змін буде ще немало — у нас це вважається
нормальним результатом змін у владній
вертикалі. Однак урядові зачистки можуть
обернутися і проти самих урядовців.
Так, опозиція обіцяє ініціювати у
Верховній Раді розгляд питань про
відставку міністрів за антиукраїнські
погляди.
Нова
опозиція: одна булава на всіх гетьманів
Минулого
тижня у Юлії Тимошенко, нарешті, сформували
попередній список членів тіньового
уряду, в якому самій Юлії Володимирівні
не знайшлося місця, оскільки вона не є
народним депутатом. У фракції БЮТ були
різні думки з приводу того, чи варто
взагалі гратися в тіньовий уряд.
Наприклад, Роман Зварич запевняв, що
був проти цього кроку, а тому немало
здивувався, коли дізнався, що призначений
міністром тіньового кабінету міністрів.
Так само і деякі представники “НУ-НС”не
були присутні на засіданні фракції БЮТ,
де вирішувалася їх тіньова доля.
Попри
те, що офіційним головою опозиційного
уряду став Сергій Соболєв, ні у кого
немає сумніву, що її ідеологічним
натхненником залишається Юлія Тимошенко.
Для неї самої бути лідером опозиції
значить залишитися на перших ролях в
політиці й на очах у суспільства
продовжувати боротьбу за відвоювання
втраченого електорату й здійснювати
постійний тиск на Віктора Януковича
та його команду. Окрім того, для Юлії
Тимошенко важливо зберегти контроль й
консолідувати навколо своєї особи
депутатів і спонсорів своєї фракції,
які все частіше починають поглядати в
бік регіоналів. Залучення до своєї
опозиції інших сил, зокрема непідконтрольної
їй частини фракції “НУ-НС”, стало б
додатковим чинником, що засвідчив би
тверді позиції "залізної леді"
українського розливу.
Втім,
чи можливе формування єдиної опозиції
в країні? Навряд чи. Згідно з Регламентом
Верховної Ради, опозиція формується
фракціями, а не окремими партіями. Тому,
щоб увійти в офіційну опозицію, потрібно
як мінімум 37 багнетів від “НУ-НС”. Якщо
ж цього не відбудеться, то доведеться
вносити зміни до Регламенту. Про свою
опозиційність й бажання створити власний
тіньовий уряд заявив також Арсеній
Яценюк. Не схильні до чергового альянсу
з Юлією Тимошенко ні Вячеслав Кириленко
із підконтрольною йому групою "За
Україну", ані колишній Президент
Віктор Ющенко, який також зберігає
вплив на частину “НУ-НСу”. У всіх трьох
склалися не дуже приязні відносини із
екс-головою уряду. Окрім того, багато
хто пам’ятає як влітку минулого року
політик, що претендує на роль лідера
опозиції, ледь не здійснила конституційний
переворот у тандемі з Партією регіонів
на чолі з Вікторм Януковичем. Тому
проект "єдина опозиція" виглядає
досить сумнівно.
Така
ситуація вигідна Партії регіонів, втім
ситуація може обернутися і проти неї.
Експерти переконані, що у нас не
двопартійна система, тому кілька
опозицій, це абсолютно нормально і
природно. "Думаю, що вони будуть
доповнювати один одного і будуть
достатньо ефективними, — розмірковує
політолог Михайло Погребінський. — У
Тимошенко є велика фракція в парламенті,
яка може, якщо захоче, займатися справжньою
опозиційною діяльністю. Але це, якщо
будуть саме опонувати, а не піаром
займатися." — додає він.
Власне
вже хід з обранням голови тіньового
уряду депутата Сергія Соболєва
продиктований розумінням Юлії Тимошенко,
що їй краще трохи відійти в тінь, щоб не
заважати консолідації. Якби там не
складалось, а в електоральному сенсі
альтернативи Юлії Тимошенко все одно
немає. Вона залишається практично
головним лідером української опозиції
і можливі успіхи цієї опозиції будуть
пов’язані саме з нею на майбутніх виборах
до місцевих органів влади і на
парламентських виборах у 2012 році, якщо
вони, звичайно, не відбудуться раніше.
Правда,
треба зазначити, що у не надто зручному
становищі опинилася й парламентська
коаліція, про яку вже починають потрохи
забувати. Депутати змушені були піти в
обхід законів через те, що у них не було
іншого вибору, щоб захистити своє місце
у Верховній Раді. Громадяни України не
надто схвально поставилися до таких
вимушених кроків і якщо не скептично,
то дуже стримано оцінюють можливості
нинішньої коаліції дати хороший
результат. Але час покаже, наскільки
вони були правими. Скоріше за все нічого
суттєво не зміниться і тоді знову
знадобиться котрась з новостворених
опозицій.