«Об’єднатися і допомогти» з таким закликом звернувся нещодавно Президент України Віктор Ющенко до нації. «Об’єднатися не завтра, а сьогодні, заради спільної мети кожного з нас». Чи почула нація його заклик? Нація, яка одного разу, вже єдналась заради змін на краще, заради очікуваного втілення поняття справедливість, нація, яка сьогодні доведена до апатичного сприйняття всього, що відбувається на політичних підмостках та до повної зневіри у те, що колись таки настане очікуване і довгождане «краще життя». />
Шостий місяць Україна в кризі – у світовій, як наголошують можновладці, у кризі, в якій потерпає весь світ, а тому скаржитись, на думку тих же високопосадовців, слід обережно і з розумінням ситуації. Слова Віктора Ющенка про єдність та консолідацію у таких умовах звісно ж, мають сенс, та біда в тім, що всі інститути влади теж частка нації і теж український народ, і для успішного об’єднання необхідна тісна співпраця і влади, і народу, довіра останніх до перших та адекватні дії влади для подолання кризи. Та тут не варто думати про фінансову кризу, яка почалась восени і триває досі: криза і українська політика у роки незалежності стали спорідненими поняттями, як синоніми, як невід”ємні частини одного цілого.
Ірландська мудрість стверджує: якщо корабель розбився, то цього захотіло море. Українське суспільство опинилося перед небезпекою вже тоді, коли обрало собі таке море, тому складається таке враження, що для українців є природнім стан постійних потрясінь, втрат, злиденності та невизначеності — ми звикли в усіх просити і усім підкорятися, ми звикли до того, що нас вважають «третім світом», ми звикли до того, що до нас ставляться як до безрідних, але ми не готові відкинути ці особливості нашої ментальності, що так міцно укорінилися в наших серцях та головах за багато десятків років. Скрізь лунає одне: ми не повинні робити того чи іншого, не повинні панікувати, боятися, тікати перед лицем кризи, тощо. Але ж як тут не запанікуєш, коли немає того, хто готовий взяти на себе місію Мойсея і вивести народ із пустелі рабства, злиднів та занепаду, у цьому і полягає наша особливість — адже ми маємо керманичів, але лідерів не маємо.
Можна запитати в українських керівників, хто такий лідер та що таке влада? Лідер – це, як мінімум, дюдина з високими моральними якостями, принципова, це рішучий і безкомпромісний політик, готовий до реформ, ризиків та здатний жертвувати тим, що називається особистий рейтинг. Чи є серед нашого керівництва люди з подібними рисами – відповідь очевидна. Політики навперебій пропонують рецепти подолання фінансово–економічної кризи в Україні, однак жоден не хоче поділитися порадами зі своїми колегами про те, як здолати кризу совісті. Наприклад, припинити маніпулювати свідомістю, використовуючи кожен свої «фішки»: такі, скажімо, як «двомовність», «НАТО», «Крим», «УПА», «газ» тощо. Просто фантазія політичних технологів настільки широка, що вони щоразу готові вигадувати все нові і нові проблемні точки, не задумуючись над тим, що допомагають вбивати українську націю, поглиблювати розкол в суспільстві. Перед виборами людей завжди розглядають як ресурс, сировину, яку потрібно обробити; це камінь, який потрібно «продовбати» краплинами води, головне не думати при цьому, що кожна краплина може стати останньою.
Залишається лише замислитись чому країна з багатющими ресурсами та можливостями не може здійснити рішучий крок до процвітання, чому до влади ніяк не прийде упевнений політик-патріот та чому поняття “політична еліта”, вжите по відношенню до тих в Україні, хто якимось дивом опинився на її місці, викликає почуття ніяковості?
У чому причина відсутності в Україні якісного політичного менеджменту? З цим запитанням ГолосUA звернувся до доктора політичних наук, професора., завідувача кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України Сергія Телешуна.
— Сергію Олександровичу, кого в Україні можна віднести до тих, хто називається політичною елітою?
Сергій Телешун: Я не є прихильником терміну «еліта», особливо в політиці. Тут доцільніше використати такий термін як політичний або економічний істеблішмент. Чому? По-перше, що стосується політичної еліти, то до традиційної демократії український політикум не дотягує, адже виходячи з світової практики це потребує трьох речей. Перше – організаторських здібностей, тобто, вміння бути висококласним менеджером, друге – мати високі моральні якості і третє – бути ідеологічно системним.
Що ж до економічного істеблішменту, то тут можна згадати колишнього голову СБУ Леоніда Деркача, який казав «Не питайте, де взявся перший мільйон». Свого часу і Голова Верховної Ради Володимир Литвин і колишній віце–прем’єр Микола Азаров стверджували, що не дай Бог переглянути бізнес-історіїї 85 відсотків економічних лідерів і не знайти жодної кримінальної справи. Тому про еліту, яка перекладається, як найкращий, принаймі в Україні, говорити поки не доводиться. Відомий академік Петро Капиця, який створював бомби за сталінських часів, взагалі, відокремив еліту, як поняття біологічне. Таке поняття, на думку вченого, може існувати в тваринному світі, але те, що торкається людей, тягне за собою ряд вимог – професійних та особистих.
— Чому ж в Україні такий неефективний політичний та економічний менеджмент?
Сергій Телешун: Справа в тому, що на три стільці одна людина не може сісти: і на політику і на економіку, і на науку. Біда наших політиків, що вони намагаються сісти на все й одразу, а це неможливо апріорі, бо фахівець передбачає системний підхід до чогось і вміння організувати цей системний підхід. Зробимо відступ: чи закономірно те, що відбувається в Україні? Трагедії тут не бачу, натомість є проблема ротації, селекції тих, хто при владі, тих, хто сьогодні репрезентує українську свідомість. Перефразовуючи відомого дисидента Івана Світличного, якого повторив не менш відомий психіатр Семен Глузман, можу сказати, що для нас сьогодні небезпечні за зовнішнім форматом українськості відсутність змістовної ефективності, тобто, нам потрібна ефективність і перехід від нефункціональної неефективної демократії з галасливим “его” до ефективної, яка приносить зміни на краще — особливо в умовах кризи — яка провокує не на трагедію, а на дію.
— І все ж, в чому джерело українських політичних та економічних невдач, адже після розпаду Радянського Союзу, скажімо, та сама Польща була у значно гірших економічних умовах, але тим не менше сьогодні вона зробила значний крок вперед?
Сергій Телешун: Проблема України у відсутності системи державотворення і, на жаль, в недолугості і неякісній освіті. В нас достатньо низька якість освіти в системі державного управління. Енергія не завжди базується на інтелекті. Ви навели приклад Польщі, яка мала традиції державотворення, незалежно від того, якими вони були соціалістичними, капіталістичними, але вони були, Польща мала розуміння того, що держава Польща вимагає не тільки вождів з месіанським нахилом, а насамперед ефективних менеджерів. Шарль де Голь казав – «Я ненавиджу тих, хто розумніший за мене, але ні я, ні Франція без них не обійдемось». Тобто, проблеми державотворення стояли вище особистого політичного “его”. Нам потрібно навчитись відрізняти політичну борню, від процесів розбудови політичних інститутів”.
— Багато хто переконані, що після помаранчевого перевороту можна було все почати з початку, яка ваша думка?
Сергій Телешун: Я думаю, що тоді не відбулось ніякого соціального вибуху та перевороту. Криза в перекладі з латинської означає потребу змін, зараз може відбутися соціальний вибух, який змете політикум незалежно від його забарвлення разом із електронним забезпеченням. Зверніть увагу — народ починає дратуватися від тих політиків, яких частіше показують по телебаченні. Сьогодні проблема в тому, що вибух помаранчевих подій не викристалізувався в кадрові, програмові зміни та ефективних фахівців, які і повинні були сприяти розвитку демократії. У мене є таке визначення — “нестійкі держави з хаотичною демократією”, що означає, що держави не відповідають реальному визначенню демократії, яка характеризується вільним вибором, альтернативою, наявністю чітких законів і процедур виконання і правом мати вплив на механізм вибору.
— Фінансова криза, яка зараз в Україні може призвести до змін на краще?
Сергій Телешун: Мені, особисто хотілося б, аби був зламаний апарат неефективної демократії, авторитаризм, егоцентризм багатьох політиків, щоб апріорі ми створили те, чого вимагали борці за Україну. У нас був рік слова — коли ми просто проговорили, а необхідно було діяти. Вибори, які відбудуться в 2010 році, повинні зламати в людей віру в царів та ідолів і створили нову ідеологему. В політиці може й нічого не поміняється, але все залежить від нас.
Що ж, схоже, що головну загрозу для влади становлять не обурені громадяни чи середній клас, який найбільше потерпає від недолугої політики наших високопосадовців. Головною загрозою для влади є, в першу чергу, сама влада. Сформована вісь протистояння діє за принципом доміно, намагаючись поховати когось одного з цієї осі, ризикують всі її складові. Не вдаючись в персоналії можна сказати лише одне, що оригінальністю не може похвалитися ніхто. В деякій мірі їх навіть жаль адже вони, фактично стали.заручниками брендів власних імен. Крім того, наші керманичі, поспішаючи вступити в демократичну спільноту та побудувати власну демократію, не помічають, що з такими успіхами незабаром її просто не буде для кого будувати.