В Києві відбулась концерт-презентація альбому «Культпросвет» білоруського гурту «Ляпис Трубецкой». Колектив має майже 20-річну історію і біля 20-ти записаних дисків. Але музиканти «Ляписа» називають останню платівку третьою в своїй дискографії після альбомів «Капитал» і «Манифест».
— Є група, яку ми разом з друзями називаємо «Ляпіс-98» (1998-ий – рік успіху на всьому пострадянському просторі альбому «Ты кинула», що його самі творці характеризували, як «жлоб-рок» — прим. ред.), — розповідає лідер гурту Сергій Міхалок. — Ця група, яка бере участь у ретро-ностальгічних вечірках за великі гроші, тобто для небідної інтелігенції. А є група «Ляпис Трубецкой». Ці групи, в принципі, досить відрізняються і зовні, і за змістом. Тому у групи «Ляпис Трубецкой» — це третій альбом. У нас зараз епоха Відродження, тому що все, що було до цього, в принципі, ми публічно відкидаємо і не раз говорили про те, що ми вважаємо це шлаком. Все, що потрапило в сучасний поп-культурний іконостас, усе, що дихає минулим хаосом 1990-х. І ми вважаємо, що ми повинні — і не тільки ми, а й багато наших колег — це знищувати. Тому ми не дуже розуміємо ці дискотеки 90-х, дискотеки 80-х, коли з аналів історії дістають скелети модних колись, але спитих артистів, співачок, яких намагаються за допомогою косметологів та наркологів привести себе до тями і вийти на сцену. Мені здається, що це якесь досить серйозне сексуально-психологічне відхилення і з боку артистів — і з боку тих, хто на це дивиться.
Тому ми готові виконувати якісь свої старі пісні. Ми не будемо лицемірити, зараз важкий час і щоб бути незалежним, потрібне якесь досить стабільне джерело доходу. А все, що стосується нашої публічної діяльності, — це стосується лише нашого нинішнього обличчя, як багато хто говорить — іміджу.
— Тобто повернення до старого не відбудеться?
— Так. Тому що, незважаючи на те, що багато пісень досі користуються народною славою, їх співають в караоке-барах, у людей це на слуху, багато пісень вивели нас на вершини мейнстрімових хіт-парадів, загалом, для нас це досить гіркий і, напевно, ганебний досвід. На даний момент група «Ляпіс Трубецькой» грає саме ту музику, яка нам близька як меломанам, як музикантам. Тобто ми не лицеміримо, ми отримуємо задоволення від того, що ми виконуємо на сьогодні.
Якщо чесно, для нас ті пісні не мають, висловлюючись науковою мовою, післязвуччя. Тобто ми самі не одержуємо ніякого задоволення від їх виконання. Ви знаєте, якщо не лукавити, історія «Ляпис-98» в Україні мала продовження, в Росії вона давно розвіялася. Це нам допомогло стартувати. Тобто багато хто з наших шанувальників у Росії взагалі не знає нашої колишньої творчості, це 90% молодих людей, які приходять на концерти. В Україні ж були ці бурлескний проекти, як «Саша і Сірожа», які були близькі до персонажів «Ляписа Трубецкого». Тут же свого часу повеселився Ілля Митько, ведучий каналу «М1», «Леприконси», ось ця вся шансон-гівно естрада, яку ми оспівували, ось цей маргінальний кураж, він тут сильний. Тому в Україні, звичайно, поки що менше людей, яким ця історія видалася більш значущою.
Для мене найголовніше — щільний гастрольний графік. Я можу говорити про регалії, але до премій заангажованих міжсобойчиків у мене досить стійка недовіра. Коли показують експертів на кшталт Сергія Звєрєва … Якщо про творчу та людську життєдіяльність будуть судити тусовки, то до чого ми докотимося? Музики в світі для людей, які нею цікавляться, дуже мало — десь 5%. Вся інша музика — музика для людей, для яких вона просто тло. Тому навколо засилля радіо «Шансон». Я вітаю це як субкультуру – Шарль Азнавур, — але те, що відбувається у нас, — це просто дикий жах. «Ляпис Трубецкой» перестав бути стійким буржуазним колективчиком, який обслуговує відкриття нових казино, корпоративчики. З цим матеріалом нас перестали запрошувати на свята міста, але ми, в принципі, задоволені. У нас є робота і ми співаємо те, що нам хочеться.
— Звідки взялась так претензійна назва «Культпросвет»?
— Почнемо з того, що ми разом з нашими мінськими друзями — художниками, музикантами, поетами свого часу створили творче об’єднання «Діти сонця». Це своєрідна культурологічна гра. Тобто, ми говоримо про те, що нами рухають досить позитивні, гуманістичні, миролюбні ідеї у творчості, але ми не хочемо мислити в рамках бізнес-проектів. Тобто, нам не цікавий маркетинг, нам не цікаве об’єднання за якимись юридичними та бізнес шаблонами. Нас об’єднують творчі пориви до вільного і незалежного самовираження. Тому ми весь час намагаємося створити навколо себе певне ігрове, культурне, творче біополе. «Культпросвет», напевно, більше за все своєю візуальною та ідеологічною концепцією, нагадує концепцію російського футуризму — з Бурлюком, Маяковським, Хлєбниковим. Пафос епатажу цих поетів з кастетами в кишені — їхня революційність, така перманентна бунтарська основа у поведінці, взагалі їхній погляд на життя як якийсь творчий перформанс ми використовували в своїх задумах і у вираженні своїх ідей. Нас цікавить мистецтво, спрямоване у майбутнє, нас цікавить повернення корисного в сферу розважального, нас цікавить лозунговість, плакатність в деяких наших образах, але нас ще цікавить відверте хуліганство. На обкладинці диску я в образі Маяковського, який був розтиражований у пострадянський час. Людина ця була досить неординарна, але мені подобається, що незважаючи на свої людські слабкості і зайвий романтизм, за допомогою літератури, за допомогою свого творчого дару він зміг залишити після себе саме такий образ — дуже потужного поета-хулігана, людини, яка своїм власним життєвим досвідом повернула віру в те, що особистісний літературний досвід може з людини зі слабкостями створити сучасну людину-героя. Взагалі, мені здається, що Маяковський повертає поняття «маскульт», повертає культурну основу цього поняття. У наш час «маскульт» асоціюється з вульгарністю і низькопробністю. Але є ще Пітер Гебріел, Девід Боуї — це теж «маскульт», але це не низькопробно і не вульгарно. />
— Вже другий свій альбом ви викладаєте в інтернеті для безплатного скачування, цього разу під гаслом «Не давай буржуям на чай – «Культпросвет» бесплатно качай». А як же матеріальна винагорода за працю?
— Ми заробляємо на концертах. Все, що пов’язане з авторськими правами — все серйозна містифікація. Такі поважні люди, як Тімоті Лірі, Пітер Гебріел давно говорили, що все вільне, прогресивне і неспляче людство кинеться свого часу в Інтернет, тому що це єдине місце, де думка, завдяки неймовірній швидкості і масштабу, набуває планетарної матеріалізації.
Навіщо нам вести переговори? Навіщо мені вислуховувати докори з приводу неформату нашої платівки? Навіщо мені радитися з людьми, на що робити ставку? Ми свого часу наробили купу помилок через те, що всі ці маркетологи і колишні музиканти-невдахи і недоучки з музичних корпорацій поставили хрест на наших сміливих творчих ідеях. Ми просто прибираємо зайве. Ми записали альбом — через тиждень люди його вже слухають. У цьому плані у нас з’являється творчий кураж. Якщо цей альбом заслуговує на увагу, люди приходять на концерти, тоді ми отримуємо свою матеріальну винагороду. Взагалі, я вважаю, що в сучасному світі слово «успіх» має неправильне трактування. Усі вважають, що це кількість показів по телевізору, якась фантомність існування в якомусь квазі-світі. Ми — ансамбль, який щоденною працею заробляє собі на життя. Неважливо, скільки ми будемо коштувати. У того, у кого є щільний гастрольний графік, той і успішний.
-За що так не любите попсу?
— Мені не подобається самовдоволення і самозамилування, мені не подобається нарцисизм і егоцентризм сучасних поп-персонажів. До поп-персонажів я відношу будь-яких публічних персон. Якщо я бачу пихатих політиків, які захоплено милуються собою, якщо я бачу надутих рок-зірок, які корчать із себе сучасних месій, якщо я бачу співачок, які відчувають благодать Господню і місію дарувати світу себе, то у мене це викликає в кращому випадку роздратування.
Те, чим ми займаємося — це сатира. Пиха і самовдоволення сучасного світу і цієї уявної цивілізації і довела нас до сумних наслідків — вискочки і люди без сумління правлять нашим світом. А коли навколо хаос, ходити зі стразами в дупі й знімати кліпи з пантерами і з перепаленими в солярії тілами — це нерозумно і вульгарно. І при цьому вони говорять про те, що вони буквально купаються в любові народу. Це брехня.
Професія артиста знівельована. Це ознака вульгарності, постійного купання в шампанському, веселощів і радості. Від «нехрін робити» вони катаються на ковзанах, стрибають на батуті, б’ються гумовими фалосами… Це вже смішно. Мені здається, потрібно зробити зоопарк, посадити їх всіх туди. Принаймні, потрібно захистити від них дітей.
Здорове неприйняття умов цивілізації — це теж один з наших творчих двигунів. «Сміхом викриваємо норови». Нам це подобається. Але при цьому ми не забуваємо про найголовніші речі. У нас вистачає самоіронії. Ми намагаємося вчасно і собі ляпаси роздавати. Світ прекрасний у своєму різноманітті і в своїй недосконалості. Я проти того, коли музикант говорить: «Я хотів своїм мистецтвом зробити світ хоч трохи кращим». Дурень. Світ прекрасний і він був прекрасний мільйони років тому. Ми можемо сподіватися тільки на те, що своєю творчістю ми зробимо хоч одну людину кращою, щоб він зрозумів, що пора вставати з дивана, а не чекати месії у вигляді політиків чи нового патріарха.
— Політикою цікавитесь, на вибори підете?
Я використовую свій обов’язок нікого не вибирати. Я не вірю в громадянські інститути, які можуть змінити моє життя на краще. У цьому плані я егоцентрист. Я концентруюся на собі, я хочу створити навколо себе чіткий позитив. Я не вірю в суспільний прогрес — я вірю у прогрес особистості.