Сім’я наразі переживає нелегкі часи. Кожен шостий шлюб в Україні закінчується розлученням – такі невтішні дані Державного комітету статистики. Окрім того, невпинно зростає кількість дітей, позбавлених батьківського піклування. Наслідки кризи родини в Україні можуть виявитися гіршими, аніж будь-які економічні негаразди.
Те, що економічна скрута негативно впливає на гаманці, ніхто не заперечує. Проте чомусь викликає подив правдивість того, що через кризу дедалі більше починають розпадатися цілі родини. А дивного тут, на жаль, нічого немає. За прогнозами Державного центру зайнятості, рівень безробіття у 2009 році сягне 9%. Проте вже зараз деякі соціологи підрахували, що ще пару місяців тому мало не щодня в Україні звільняли 5-7 тис. працівників — серед яких, мабуть, більшість має сім’ю, яку потрібно забезпечувати.
І тут починається: навіть якщо ти поки не усвідомлюєш, що звільнення з роботи означає, що родина фактично втрачає суттєвий доход, тобі, зрештою, на це обов’язково вкажуть. Загалом, психологічний аспект впливу фінансово-економічної кризи на таке соціальне утворення як родина полягає в тому, що людина, яка відчуває фінансовий дискомфорт (а простіше – нестачу грошей), а до того ж мало не щодня отримує на роботі певну порцію стресу, через відсутність задоволення потреби у самореалізації, стає нервовою, дратівливою, їй важко порозумітися з близькими людьми. Додайте до цього дилему «куди поділися гроші і де їх заробити», актуальну і для мирного, «некризового» часу, — ось вам і привід для родинного конфлікту.
Окрім того, невтішною виглядає статистика, яка свідчить, що майже 85% українських громадян вважають себе бідними, а 63% вбачають регулярну загрозу кризи для себе і своєї сім’ї. Як відомо, така суб’єктивна бідність набагато небезпечніша за об’єктивну (наприклад, цей фактор безпосередньо впливає на якість та ефективність роботи), а якщо приплюсувати до цього ще й життя у постійному страхові перед економічними небезпеками – невесела виходить картина нинішнього стану українського соціуму.
Натомість спеціалісти стверджують: економічна криза – далеко не основний фактор, який наразі розвалює сім’ї, і зокрема спонукає батьків відмовлятися від дітей. Цікаво, що експерти виділяють категорію так званих типових кризових сімей (поняття «кризовий» тут аж ніяк не пов’язане з уже відомим і набридлим явищем — тут воно означає класичну проблемну родину). У таких сім’ях постійно визріває вірогідність, наприклад, того, що батьків позбавлять права на дитину. Так, за даними Державної соціальної служби, станом на початок 2009 року у базі даних перебуває 64,850 сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. І у таких родинах проживає 129, 238 дітей, які, відповідно, мають ризик втратити сім’ю.
За словами директора Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту Людмили Волинець, проблемні сім’ї в Україні існували завжди, а криза фінансова лише спричинила нову категорію родин – таких, які перебувають під загрозою розпаду в результаті впливу на них негативних соціально-економічних процесів. «Криза економічна – це остання крапля. Криза в родині почалася набагато раніше. Тим не менше, за 17 років ми повинні зрозуміти, що є традиційні кризові сім’ї, які потребують регулярної допомоги, і маємо помітити, що за останній рік з’явилися родини, в яких серйозні проблеми створила саме фінансова-економічна криза. І шансів врятувати другу категорію сімей у нас набагато більше», — наголосила вона під час круглого столу, присвяченого цій проблематиці.
Іще однією проблемою, яка поставила під загрозу і без того, на жаль, хиткий добробут української родини – є невпинне зростання рівня сирітства. Дитячого населення в Україні на сьогодні – понад 6,5 млн. осіб, водночас, за даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування наприкінці 2008 року склала 103,542 особи.
Подолати сирітство як явище, кажуть у Мінсім’ї, неможливо в принципі. Натомість лякає непропорційність числа дітей-сиріт в Україні і причини, через які українських громадян позбавляють батьківських прав. Людмила Волинець наголошує: йдеться про деградацію значної частини українського суспільства. «Ми стаємо свідками відмирання моральних цінностей», — зазначає спеціаліст. За її словами, не можна оминути увагою і поступове збільшення смертності працездатного населення, а також погіршення криміногенної ситуації (адже, як відомо, коли батьки потрапляють за грати, їх автоматично позбавляють батьківських прав).
Проблеми потребують вирішення і насамперед – усередині кожної родини. Натомість у Мінсім’ї наразі акцент роблять на поліпшенні роботи соціальних служб. «Ми говоримо про значну переоцінку принципів роботи: має бути усвідомлення того, що якщо дитина стала сиротою, то основне завдання держави — знайти їй не інтернат, а нову родину», — стверджує Людмила Волинець, додаючи, що у 2008 році завдяки зусиллям соціальних служб понад півтори тисячі дітей, яким загрожувало вилучення, залишились у сім’ї.
Директор Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді Наталія Лук’янова переконана: активна та якісна робота соціальних служб здатна вберегти родину. За її словами, у 2008 році проведеною роботою було зокрема попереджено 506 відмов матерів від новонароджених дітей. «Ми намагаємося робити усе для того, аби врятувати «кандидатів» у дитячі будинки», — підкреслила вона.
До того ж, кажуть експерти, важливо здійснювати помірне втручання у вже згадані проблемні родини. «Змінюється ставлення до сім’ї. Потрібно не лише працювати на подолання проблем, а й робити втручання на певній стадії, аби, наприклад, попередити позбавлення батьківських прав», — додала Наталія Лук’янова.
Те, що активна державна підтримка родини необхідна, навіть якось нелогічно зазначати – це само собою розуміється у більшості розвинених країн. В Україні наразі лише розгортаються проекти підтримки сім’ї, проте, безперечно, хочеться вірити у їхню перспективу та ефективність.
За даними останніх досліджень, досі понад 80% українців висловлюють непохитну впевненість в необхідності сім’ї і вважають її мало не єдиним джерелом підтримки у період негараздів. Цифра, здається, може врятувати родину – якщо не зважати на прикрість, що показник починає знижуватись.