За Конвенцією 2003 р., під охороною нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО розуміється „вжиття заходів з метою забезпечення життєздатності нематеріальної культурної спадщини, охоплюючи її ідентифікацію, документування, дослідження, збереження, захист, популяризацію, підвищення її ролі, її передачу, головним чином із допомогою формальної та неформальної освіти, а також відродження різних аспектів такої спадщини”.
У 2001р., 2003р., 2005р. ЮНЕСКО було проголошено близько 90 шедеврів нематеріального культурного надбання. Серед них: якутський героїчний епос Олонхо; казки братів Грім, в основі яких лежить народна творчість; бразильська самба; санскритський театр Кутійаттам (Індія); Королівський балет Камбоджі; бельгійський карнавал Бінче; спадщина маронів (біглих рабів) в Мур Тауне (Ямайка); андська система космобачення Калавайя (Болівія); мексиканські свята, присвячені пам’яті померлих; культурний простір Кіхну (Естонія); індонезійський кріс; кхмерський Театр тіней; китайська опера Кун Ку; традиційне представлення Рамайани – Рамліла (Індія); культурний простір бедуїнів у Петрі; південноамериканський танець танго, техніка азербайджанських поетів-ашиків, мистецтво китайської каліграфії, багатоголосий грузинський спів та ін.
На сьогоднішній день до Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону нематеріальної культурної спадщини» приєдналося близько 100 держав світу, у багатьох країнах прийняті національні програми збереження об’єктів нематеріальної спадщини, але в Україні цей документ 2003 року досі не ратифіковано. Цього року українська делегація вперше взяла участь у 4-ій сесії Міжурядового комітету збереження нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що проходила в Абу-Дабі (ОАЕ) з 28 вересня до 2 жовтня. Наша країна була представлена як спостерігач на зазначеній сесії Комітету на рівні першого заступника міністра культури і туризму Владислава Корнієнка.
За словами чиновника „до певного часу ми, взагалі, не усвідомлювали, чим займається цей комітет і що таке „нематеріальна спадщина” в контексті охорони ЮНЕСКО, як світової організації при ООН. Тому на сьогоднішній день Україна не була представлена жодною позицією в цьому переліку. Я змушений визнати, що ми самі собі штучно створили такий своєрідний вакуум популяризації нашої національної народної творчості і нематеріального надбання, а тому тепер доведеться надолужувати прогаяне. Головне, що Україна вже зробила свій перший крок”. Ще одним позитивним моментом, за словами заступника міністра, є обрання до складу альтернативних експертів представника від України, якого було визначено шляхом голосування. Ним став заступник директора „Музею Івана Гончара” Ігор Пошивайло.
Щодо першої номінації від України…Торік, на ІІІ сесії Міжурядового комітету збереження нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО в Парижі Україною вперше було ініційовано внесення на розгляд журі проекту „Національний Сорочинський ярмарок”, як об’єкта, котрий системно поєднує в собі фольклорно-етнографічні традиції та обрядові дійства українського народу. Відповідно до Регламенту ЮНЕСКО про проголошення шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства міжнародне журі при оцінці таких об’єктів керується кількома критеріями. Зокрема, однією з головних вимог є забезпечення Державою відповідних кроків у презентації того чи іншого об’єкта нематеріальної спадщини, ідентифікація його, як унікального та забезпечення конкретних заходів для збереження і створення умов для просування та популяризації, насамперед у своїй країні.
За думкою пана Владислава Корнієнка, до шедеврів нематеріальної культурної спадщини України можна віднести легенди Криму та Карпат, що відображають цей культурний ландшафт і які пов’язані з конкретними історичними особами та подіями тощо. За категорією звичаїв, пов’язаних з природою та Всесвітом, репрезентувати Україну може стародавнє свято Купайла, вертепне дійство та різдвяні колядки. За категорією традиційних ремесел — писанкарство, вишивка, килимарство, петриківський розпис та гончарство. А шедевром українських виконавчих мистецтв можуть стати кобзарство й гопак. Але визначенню об’єктів нематеріальної культурної спадщини України має передувати робота багатьох науковців та спеціалістів у галузі історії, культурології і, можливо, голосування усіх громадян держави, як це було зроблено у проекті „7 культурних чудес України”.
За вимогами, на опрацювання заявки відводиться 2 роки. Отже наступного року, на черговій сесії Міжурядового комітету зі збереження нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО в Найробі (Кенія), журі має винести рішення відносно української номінації. „Ми сподіваємося, що наша пропозиція отримає позитивне рішення, — зазначив Владислав Корнієнко, — До того ж, цього року вперше на посаду генерального директора ЮНЕСКО призначено жінку, представницю Болгарії — Ірину Бокову, тому маємо надію, що вона сприятиме лобіюванню інтересів слов’янського регіону. Також, нам потрібно взяти до уваги досвід інших країн, які об’єднуються в блоки за територіальною ознакою, зокрема, існує африканська спільнота, арабська, латиноамериканська, тощо. У нас є перспектива створити єдину спільноту з іншими країнами пострадянського простору : Вірменією, Грузією, Азербайджаном, Білорусією, Росією, Литвою, Латвією, Туркменістаном, Казахстаном, які вже мають свої номінації нематеріальної культурної спадщини”.
Цікаві перспективи чекають Україну і на інших напрямках роботи ЮНЕСКО. Відповідно до Конвенції 2003 року, ця організація ухвалила програму «Мови, що зникають», метою якої є проголошення та збереження мов, які опинилися під загрозою зникнення, та лінгвістичного розмаїття як важливішої частини живої спадщини людства. Втрата мови означає втрату цілого культурного пласту, вікових традицій, звичаїв, що є неприпустимим для будь-якої держави, яка прагне світового визнання. Тож, в Україні вже найближчим часом мають стартувати кампанії зі збереження мов. Насамперед, потребує уваги держави мови караїмів, кримчаків, русинів, гагаузів. Про це йтиметься і на черговій Генеральній конференції ЮНЕСКО, що проходить в Парижі саме зараз ( з 6 до 23 жовтня). Українська делегація бере участь в роботі комітету по культурі. Зокрема, українська делегація виступає проти затвердження Проекту декларації ЮНЕСКО „Про повернення матеріальних цінностей країнам походження”. „Україна входить до числа таких країн, які отримали певні матеріальні цінності, як репарації за руйнування та збитки під час Другої Світової війни, — пояснив представник української делегації, — тому ми маємо серйозні заперечення проти цього проекту і сподіваємося, що нас підтримують Росія та Білорусія.”