У 2011 році міжнародна спільнота відзначатиме 1000-ліття заснування Софії Київської. Доктор історичних наук, професор Надія Никитенко, яка завідує відділом науково-історичних досліджень Національного заповідника „Софія Київська”, розповіла, що рішення про святкування цієї дати було ухвалене на 35-й сесії ЮНЕСКО у вересні цього року. Тож попереду трохи більше року, аби гідно підготуватися до такої важливої дати, як тисячолітній ювілей головної архітектурної і духовної пам”ятки держави. Про те, як з”явилася нова дата народження Софії Київської, у науковця запитувала журналістка Ірина Тимошенко.
— Звідки взялася така дата, адже з історичних джерел, зокрема, літопису Нестора „Повість временних літ” відома інша дата — 1037р, який довгий час вважався роком побудови Софії Київської?
— Дійсно, це хрестоматійна літописна дата і вона добре відома всім. Але ми обстоюємо саме 1011 рік, як рік заснування Софії. І, власне, ми вийшли в ЮНЕСКО з ініціативою про відзначення саме цієї дати. Річ у тім, що впродовж останніх трьох років у Софії Київській було виявлено сенсаційні знахідки датованих древньоруських граффіті, а це неофіційні написи, які були зроблені або кліриками, або відвідувачами храму на його стінах у різні часи. Це унікальні написи, тому що, здебільшого, граффіті — без дат. Раніше на стінах Софії було виявлено 17 різних дат, про які добре відомо попереднім дослідникам.
А нам вдалося знайти ще кілька дат, які проливають світло на дискусійну проблему про час побудови Софії Київської. І особлива заслуга в цьому провідного наукового співробітника заповідника, кандидата історичних наук В’ячеслава Корнієнка, який є єдиним у Україні спеціалістом по граффіті. Зокрема, це дати : 1018-1021рр, 1022р, 1033р, 1036р. – вони стоять на фресках у різних частинах Софії, отже дають підстави стверджувати, що вже до 1018 р. храм був не лише збудований, а й навіть розписаний всередині. Щоправда, в історичних літописах вказуються дві дати побудови Софії: 1037р. та 1017р. Перша дата зустрічається в київських джерелах, друга — в Новгородських літописах, але нові граффіті перекреслюють обидві ці дати і доводять, що вік Софії набагато більший, ніж вважалося досі, і що закладена вона була ще за часів Володимира Хрестителя.
— А які підстави у науковців не довіряти літописним джерелам, що вказують на більш пізні дати?
— Якщо розібратися, то жодна з цих дат не фіксує закладку Софії, але напряму пов’язана із певною важливою подією у житті Ярослава Володимировича: 1017р. розпочалося княжіння Ярослава у Києві із закладання Св. Софії – йдеться у Новгородському літопису (і дійсно він вперше з’явився в Києві наприкінці 1016 р, як новгородський князь, тому, певно, цим пояснюється така дата). А у 1036 р. помер брат Ярослава — Мстислав Чернігівський, а його другий брат – Судислав Псковський був посажений ним у „поруб” (темницю). Таким чином, Ярослав одразу і назавжди позбавився двох своїх головних супротивників і претендентів на київський престол. І Ярослав, як говорить літопис, став „самовладцем” Київської Русі, а вже наступного 1037 р. з’являється повідомлення про закладання ним Софії. Отже, тут простежується тенденція штучно прив’язати закладання Софії саме до княжіння Ярослава в Києві. />
— Чи існують якісь інші давньоруські письмові джерела, які містять подібну інформацію, що також ставить під сумнів загальновизнані дати закладин Софії?
— Так, є. Одне з них — „Слово про закон і благодать” київського митрополита Іларіона, першого митрополита-русина (тобто руського походження) – сучасника зведення Софії. В своєму „Слові…” він звертається до характеристики будівельних справ Володимира і Ярослава тут у Києві. І, говорячи про Софію Київську, Іларіон підкреслює, що Ярослав закінчив починання Володимира у цій справі, як закінчив починання Давида його син Соломон у справі зведення Єрусалимського храму. Є ще одне джерело, яке, взагалі, не залежить від літописів, це „Хроніка” німецького єпископа Титмера Мерзебурського, який помер у 1018 р., отже цей документ завершується цією датою. У своїй „Хроніці” під 1017-1018 рр. Титмер згадує Софійський монастир у Києві, а якщо вже був монастир – то в ньому мав бути головний храм — Софійський. Є й інші цікаві письмові джерела іноземного походження, які доводять про причетність Володимира до закладання Софії. Зокрема, є цікавий документ з папського архіву 1595 р., який, до речі, був опублікований латинською мовою — тому про нього мало хто знає з київських дослідників. В ньому йдеться про те, що „Володимир створив у Києві митрополичий осідок і дуже його збагатив…” А Софія і є митрополія руська.
— А чи можуть, так-би мовити, анонімні граффіті на стінах Софійського собору бути науковим доказом для офіційної зміни дати заснування собору. У самій споруді також могли б бути якісь докази?
— Цікаво, що дата 1011р. — заснування Софії, була зафіксована і в самому храмі. Із давніх джерел відомо, що саме така дата містилася колись над головним входом у Софійський собор. І потім такий саме напис помістив митрополит Петро Могила на арках під центральним куполом на знак данини Володимиру, як фундатору Софії Київської: „Начє здатєся сєй прємудрості Божії храм в лєто 1011”. Певно, він мав такі підстави, адже Петро Могила був дуже освіченою людиною, ерудитом, мав доступ до всіх архівів монастирських, які згоріли під час пожежі вже після його смерті у 1697 р. Іще одним доказом того, що собор був збудований князем Володимиром є старовинні мозаїки та фрески в Софії. Досліджуючи автентичні настінні розписи, що збереглися у чудовому стані, я виявила дуже потужний мотив прославлення Володимира та його дружини візантійської царівни Анни, але жодного присвячення Ярославові і його дружині Інгігерді. А в усі часи твори мистецтва, в тому числі і храмовий розпис, передусім, прославляли своїх замовників або фундаторів. І Софія також не залишилася поза цією традицію.
— У чому полягає важливість відкриття нової дати заснування Софійського собору і визнання її міжнародною спільнотою?
— Це дуже важливий факт, не лише в історичному та культурологічному сенсі, а й в державотворчій політиці. Не секрет, що сьогодні в російській науці відстоюється думка, що ніби то державність весь час приходила в Київ з Новгорода: вперше її приніс до нас Аскольд, потім Олег, потім Володимир та Ярослав (адже спочатку вони були Новгородськими князями)… Але 1011 рік заснування Софії спростовує думку, що державність йшла до нас з півночі, бо цей храм був не лише красивим собором, а насамперед, державним, політичним, церковним і культурним центром Русі – візиткою нашої держави, рівних якому не було в жодному з північних міст. Софію Київську часто намагаються порівняти з Софією Новгородською, яка була закладена 1045 р. Володимиром та його батьком Ярославом. Та різниця не лише в датах, але й у тій величі та загальнодержавному значенні, яке не можна порівняти з жодним іншим руським храмом тих часів.