Наміри заборонити імпорт секонд-хенду викликали зрозумілий ажіотаж. Думки «з приводу» розділилися на «за» і «проти». Але, куди схилиться шалька терезів — мало кого цікавить, адже у простого народу, для якого секонд-хенд – єдине вирішення проблеми «у що одягнутися», поради ніхто не запитає.
Як пояснив це рішення Прем”єр-міністр Микола Азаров, «ми не помойка для Європи». Крім того заборона ввозити «гуманітарку» нібито спрямована на підтримку підприємств легкої промисловості. Разом ізскасуванням на п’ять років сплати податку на прибуток, на думку урядовців, це дасть можливість вітчизняному легпрому запрацювати на всю потужність, створивши мільйон робочих місць.
Тим часом чимало експертів ввжає, що зникнення секонд-хенду вирішальним чином не вплине на роботу фабрик одягу. Цілком очевидно, що секонд-хенд не складає жодної конкуренції українським виробникам, оскільки належить до зовсім іншої цінової категорії. /> Наразі вітчизняні товари не можуть дорівнятися до імпортних. Українського одягу в обігу товарів надзвичайно мало, частка української швейної продукції сьогодні складає тільки 20 % від загального ринку. Відновити роботу легкої промисловості не така вже й проста справа, а головне – на це потрібно чимало часу.
Не тішитиме око й душу покупця ціна. Навіть якщо річ конкурентна за якістю із виробленою, наприклад, у Китаї, то за ціною не влаштовує ні споживача, ні постачальника одягу. Що стосується якості, то тут теж не все гладко. Ще з радянських часів серед населення міцно вкоренився стереотип, що "наші ракети – найкращі, але наші чоботи носити неможливо". Деякі традиції галузі легкої промисловості, перейняла й незалежна Україна. Тому якщо середньостатистичний українець хоче купити якісний, ексклюзивний і водночас дешевий одяг, погляд його мимоволі зупиняється на секонд-хенді.
Second hand (дослівно – „другі руки”) – це одяг, взуття та інші речі, що колись уже побували у вжитку або не були своєчасно продані у магазинах, а тепер знижені в ціні. Історія секонд-хенду починається з моменту появи одягу і речей взагалі. До нас ця система торгівлі, як і багато іншого, потрапила із Заходу. У 2009 році в Україну було завезено товарів групи секонд-хенд в обсязі 73500 т. на суму 57 млн. дол., а за 6 місяців 2010 року вже завезено 39600 т. таких товарів на суму 39,3 млн. дол.
Саме попит породжує пропозицію. Тому в усіх регіонах України швидкими темпами розростаються мережі магазині типу «Дешевий одяг на вагу» чи «Одяг з Європи». На сьогоднішній день майже 25% жителів країни хоча б інколи купують одяг та взуття секонд-хенд і кожен двадцятий є постійним клієнтом магазинів з такими товарами. 80% клієнтів шукають там недорогі повсякденні речі, одяг для дачі та природи і дитячий одяг. Останнім часом в лавах покупців секонд-хенду та стоку стало більше молодих батьків, тому що дитячий одяг швидко зношується або стає замалим і купувати нові й дорогі речі часто просто невигідно.
Ще декілька років тому людей, котрі приходили в магазини секон-хенд, можна було поділити на три категорії. Передусім це люди з невеликими статками. Для них це єдина можливість вбратися у фірмовий якісний одяг. Так на ринках часто можна було зустріти турботливих матерів сімейств, які копирсаючись у купах лахміття, примудрялися знайти там щось для кожного члена родини.
Друга категорія людей – це фанатики моди минулих років, ті для кого слова „Вудсток” і „бітломанія” – не пустий звук. Речі тих років можна знайти лише в секонд-хенд, правда, нечасто.
Третя категорія – люди, яким необхідне самовираження. Це або представники молоді (будь-яких субкультур: панки, готи, металісти, хіпі, хули, фріки, емо та ін.), які можуть заявити про себе таким чином і тим самим привернути до себе увагу, або представники творчих професій, які хочуть підкреслити свою індивідуальність. Це актори, режисери, художники. Багато хто з них знаходив в магазинах секонд-хенду неосяжне поле творчих ідей чи просто додаткові штрихи до свого іміджу.
Так було кілька років тому. Проте сьогодні у магазинах використаного одягу з-за кордону можна зустріти не лише представників середнього прошарку українського суспільства. Серед речей, там нерідко трапляються справжні брендові речі. Звичайно, до олігархів та урядовців справа ще не дійшла. Можливо тому, потребу простих людей у якісному та дешевому одязі, нехай і з других рук, їм не зрозуміти. Як би прикро це не звучало, цю потребу диктує українцям життя. І зробити його кращим, заборонивши ввезення секонд-хенду уряду, навряд чи вдасться.
Цілком ймовірно, що завдяки рішенню урядовців ринок секонд-хенду, просто "перейде у тінь". Імпорт трансформується з розряду легального в контрабандний тим самим, породжуючи нові корупційні схеми. А попит серед населення на товари цієї категорії нікуди не зникне, адже зумовлений економічною нестабільністю в державі. Він зменшиться лише тоді, коли почне зростати рівень життя населення.