Справжнім проколом української влад під час ратифікації так званих харківських угод було не підписання цих договорів, а її нездатність зменшити власну залежність від російського газу, — вважає британське видання «The Economist» . http://www.economist.com/world/europe/displayStory.cfm?story_id=16015359&source=most_commented />
"Картина (ратифікації), звичайно, була видовищною: по головному залу парламенту туди-сюди літали яйця, всі затикали носа через величезну кількість диму від димових шашок та сморід, що від них стояв, депутати викрикували весь словниковий запас лайки, розмахуючи при цьому кулаками та сидячи під парасолькою. Дехто навіть намагався заблокувати головні атрибути справжнього українського депутата — кнопки для голосування. На фоні таких ефектних подій в Києві, спокійне та майже одностайне затвердження російською думою домовленостей, підписаних президентом Медведєвим у Харкові, виглядало, як мінімум, нецікаво та не інтригуюче, адже ймовірність того, що в обличчя спікера Гризлова влучить яєчний жовток, дорівнювала нулю.", — пише видання. — "Насправді хаос, що відбувався в українському парламенті — це сумний показник того як Київ із часів проголошення власної незалежності не навчився втілювати необхідні для держави реформи, вести цивілізовану політичну дискусію та створити функціонуючу правову систему. Україна — це лише ілюзія демократичної держави, в той час як Росія — імітація потужної", вважає газета.
Звичайно, на перший погляд, домовленості, досягнуті між Медведєвим та Януковичем, можуть здаватися достатньо вигідними для обох сторін. Для Москви подовження перебування Чорноморського флоту в Криму носить символічний характер, який нагадує про колись могутню Російську імперію. Для України ж надається необхідна для покращення її фінансового та соціального становища знижка ціни на газ та скасовується необхідність піднімати тариф для споживачів. Однак, якщо замислитися глибше, ці домовленості насправді демонструють наскільки поверховим є погляди двох екс-радяських республік на пріоритети їх зовнішньої та внутрішньої політики. Для Росії нові домовленості коштуватимуть занадто дорого як із простої фінансової точки зору, так і із точки зору підтримки постійного політичного впливу на сусідню державу, адже газ досі залишається основним важелем тиску на всі європейські держави і тепер Кремль не зможе маніпулювати ціновим питанням, коли справа стосуватиметься його поставок.
Для України ж харківські договори — це не стільки свідчення того, що Янукович проводить занадто лояльну до Москви політику та прагне "продати" (понад 60% українців підтримують перебування ЧФ у Севастополі) український суверенітет, скільки нездатності кардинально реформувати державу та зменшити її залежність від російського газу — такого необхідного кроку для добробуту країни.
"Зрозуміло, що Кремль, який чудово розуміє наскільки Київ намагається зекономити на будь-яких витратах, особливо, які стосуються поставок російських енергоносіїв, спробує скористатися із такої ситуації. Прем’єр Путін вже запропонував об’єднати «Нафтогаз» із «Газпромом» чи створити певну спільну газову структуру причому без українських акцій в російській частці, однак із російськими в українській і це при тому, що Україна має суворо контролювати надійність поставок. Київ, м’яко кажучи, не виявив особливого ентузіазму, однак і не зробив жодних кроків для відвернення подібних пропозицій у майбутньому", — пише видання.
Водночас, наголошується у піблікації, ті, хто вважає, що продовження перебування Чорноморського флоту в Криму — небезпека для незалежності України та ймовірність відокремлення півострова, однозначно перебільшують: найсучаснішим компонентом флоту є корабель побудований аж 30 (!) років тому, в той час як більшість інших об’єктів — маленькі та погано оснащені. Навіть під час короткого російсько-грузинського військового конфлікту 2008-го участь та ефективність флоту була більш, ніж посередньою.
"Не дивлячись на те, що росіяни обіцяють якнайшвидше модернізувати Чорноморський флот, всі чудово розуміють, що за втілення цих планів змушені буде відповідати не «Газпром», а скоріше за все російські платники податків. Для них це стане величезним тягарем. Водночас для українців аналогічним тягарем виявиться їх безкінечна залежність від сусіднього газопостачальника…. і це при тому, що у світі все більше спекулюють на темі видобутку сланцевого газу, який становить серйозну конкуренцію для російського блакитного палива і запаси якого є навіть в Україні. Києву слід замислитися", — підсумовує «The Economist».