Вважається, що політики за свою діяльність несуть відповідальність під час виборів, але на ділі одні й ті самі популісти раз по раз потрапляють до Верховної Ради і попри те, що рівень довіри до цього законодавчого органу серед населення все далі і далі падає, завтра ж обурений народ знову обере майже той самий склад парламенту, яким обурювався сьогодні. Чи свідчення це божевільності того українського населення, яке ходить на вибори, чи свідчення того, що вибору як можливості знайти якусь альтернативу, немає? Все це завдяки тому, що маркетингова наука, так добре розвинена на Заході, винайшла тип насильства, яке важко помітити неозброєним оком – насильство суто психологічне, яке дозволяє досягнути навіть, здавалося б, нереальних цілей, маніпулюючи громадською думкою як заманеться владній верхівці.
Сьогодні, за деякими підрахунками, рівень довіри населення до парламенту становить менше десяти відсотків, але хто повірить, що на чергових виборах до його складу не увійдуть такі ключові гравці, як БЮТ, Партія регіонів? Час від часу нам дарують ілюзію зміни – ілюзію, якої так прагнуть українці, які все чекають, коли раптово, з мінімальними зусиллями з боку людей, все кардинально поміняється і стане добре: прийде хтось безмежно справедливий, сильний і переможе все зло, а народ його за це любитиме і називатиме батьком. Про рішучі зміни говорить мало не кожен кандидат, проте інколи складається враження, що навіть мінімальні зміни, такі, як прихід нового уряду, – всього лише фікція, що насправді все і далі відбувається по-старому/
Консенсус недієздатності
Сидячи в кріслі в парламентському коридорі автор законопроекту про соціальні стандарти Михайло Папієв спокійно курить цигарку поки за дверима кабінету Голови Верховної Ради керівники фракцій домовляються в про розблокування трибуни парламенту. />
— Михайло Михайловичу, невже роботи не буде знову, — цікавляться журналісти, які проходять повз.
— А хіба це від нас залежить? – відповідає той.
— Ну, ви ж блокуєте парламент, хіба непрацюючий парламент допоможе, коли в країні криза?
— Ми захищаємо свої інтереси і все залежить від так званої коаліції, як вона захоче, як поведеться так і буде. – всміхається депутат і лукавою усмішкою дає наперед зрозуміти останній день пленарного тижня завершиться так, як і починався — нічим.
У останній фразі політика, який нібито зацікавлений у підвищенні соціальних стандартів для населення, насправді прихована вся сутність блокування – для всіх без винятку політичних сил вигідно, в першу чергу, захистити свої інтереси. Домовитись за великого бажання і розпочати роботу Верховної Ради — не проблема, але питання чи потрібно це напередодні президентських перегонів.
«Пленарні засідання – це основна форма діяльності Верховної Ради, як єдиного органу законодавчої влади під час її сесії. Вони є регулярними зібраннями народних депутатів України у визначений час і у визначеному місці, що проводяться за встановленою процедурою. На пленарних засіданнях розглядаються питання, віднесені Конституцією України до повноважень Верховної Ради, і шляхом голосування народних депутатів України приймаються рішення з цих питань". Принаймні, так трактує необхідність Верховної Ради, як вищого законодавчого органу Конституція України. Депутати ж, очевидно, мають своє пояснення.
Зрозуміло, що нинішнє блокування парламентської трибуни використовується як інструмент політичної боротьби, проте винятково у контексті майбутньої президентської кампанії і основна ціль його — незалежно від того, хто блокує – не дати працювати опонентам, бажано взагалі. Існуюча ситуація задовольняє усі політичні сили, лідери яких тепер можуть спокійно спрямовувати власні зусилля та можливості своїх депутатів в президентсько-агітаційне русло. Бездіяльність Верховної Ради грає на руку як Віктору Януковичу, так і його ключовому суперникові на майбутніх президентських виборах — Юлії Тимошенко. Обоє вони володіють достатніми можливостями для власного піару.
Пригадується, що якось нинішній віце-спікер Олександр Лавринович, коментуючи блокування трибуни з боку БЮТ, зауважив, що на такий крок партія іде тоді, коли виникає нестримне бажання якомога швидше припинити свою опозиційність та перейти до владних кабінетів. Сьогодні БЮТ і Партія регіонів помінялись місцями, але бажання залишились однакові, попри гучні заяви про долю народу.
Партія Регіонів, піклується про населення, ретельно підготувала усі свої вимоги, провела підрахунки, чітко виписала свої позиції – коментують біло-блакитні свої дії та необхідність прийняття їхнього законопроекту. Але якось зі спілкування з одним із «експертів» Партії регіонів, імені якого, звісно, назвати не ризикну, вдалось дізнатись про те, як ведуться такі підрахунки і як виписуються позиції борців за щастя простих людей. “Є якийсь помічник депутата, молодий, скажімо хлопчик-юрист, якому вкрай необхідний досвід і запис у трудовій про роботу у Верховній Раді. Йому дають завдання підрахуй скільки і що потрібно, аби закон мав доцільність, він і рахує – розказало джерело, — стягує інформацію з офіційних сайтів, обгрунтовує доцільність, а потім ця інформація з`являється під грифом: «За розрахунками провідних експертів Партії регіонів». Я сам особисто чув якось про ситуацію, що здивувала до сміху. Такий от помічник отримав завдання — подумати над кількома позиціями регіоналів, про те, що вони несуть людям. Поспішаючи додому, прочитав кілька позицій передвиборчої програми Президента Росії Дмитра Медвєдева, скопіював їх і відіслав електронкою. Ну, думає, якось підредагують, візьмуть щось за основу чи як приклад, а на другий день отримує на руки передвиборчу агітку і там усе без жодного виправлення і редагування так і так, Партія регіонів за те і те, усі програми російського президента перераховані…. От вам і позиції в ім`я народу… я про те, що там на тому кінці» дроту» ніхто тих позицій і розрахунків не читає, бо нікому вони не потрібні”.
Блокування «регіоналами» трибуни законодавчого органу лише з боку виглядає як прагнення поклопотатися про соціально незахищені верстви населення і насолити основному опонентові — Юлії Тимошенко. По-перше, керівництво регіоналів віддає собі звіт, що в залі не набереться 226 голосів, щоб підтримати їхню ініціативу, яка, будучи проваленою, дуже скоро забудеться виборцем. По-друге, Віктор Янукович, який надихнувся показниками відкритої і штабної соціології, свято вірить в свою перемогу на виборах. Після чого лідер «регіоналів» планує провести позачергові вибори до парламенту, щоб сформувати лояльну до себе депутатську більшість і підконтрольний уряд. І тоді 1,5 тис. грн. прожиткового мінімуму і 1,3 тис. грн. мінімальної пенсії стануть для нового глави держави і його команди не просто головним болем, а справжньою бомбою. Тільки через ці дві причини «синьо-білим» належить як можна довше зволікати з моментом голосування по законопроекту Михайла Папієва. Чим вони і займатимуться до самих виборів. І це дуже навіть на руку Юлії Тимошенко. Звичайно, перший віце-прем’єр Олександр Турчинов її уряду говорить про необхідність термінового прийняття декількох десятків урядових законопроектів, але це — всього лише шумова завіса, накинута на небажання Кабінету Міністрів бачити працюючу Веховну Раду.
Для цього теж є декілька підстав. По-перше, урядові законопроекти будуть провалені, оскільки в самому БЮТі немає єдності з приводу необхідності їх прийняття. По-друге, відсутність дієздатного парламенту зніме з Кабміну і його керівника провину за зірваний бюджетний процес. Навіть якщо до 15 вересня, як того вимагає Бюджетний кодекс, у Верховну Раду і буде внесений проект основного фінансового документа країни наступного року, його, абсолютно очевидно, розкритикують опоненти, чиї лідери теж мають намір поборотися за президентське крісло. Відповідно, Юлії Тимошенко, яка останнім часом активно промовляє про переможну ходу своєї команди на шляху подолання кризи, доведеться змінити тональність, перейшовши до виправдань. А така зміна риторики завжди веде до втрат в передвиборній кампанії і зменшення кількості електоральних залицяльників.
Або ми їх закопаємо, або вони нас
На жаль, ні Конституція України, ні регламент Верховної Ради, ні закон "Про статус народного депутата України", ані жоден інший закон не передбачає можливість блокування трибуни. Тобто, ні заборон, ні дозволів на такі дії законодавство не дає. Отже, виходить, що з правової точки зору, в українській політиці таке явище взагалі відсутнє.
Деякі політики характеризують блокування роботи парламенту як прояв демократії, зумовлений правом депутата різними методами виявляти свою позицію. Але, це дуже викривлене розуміння норм демократії, адже, навпаки, дозволяє політсилам запобігти, наприклад, голосуванню за "незручні" питання. І прийняття закону, який би регламентував можливість таких дій, не суперечило б демократичним нормам, а лише б стимулювало продуктивність роботи законодавчого органу.
Щодо морального аспекту блокувальницьких дій. Вони, перш за все, свідчать про вкрай низький рівень політичної культури як населення, так і самих народних обранців. Коли батько не може впоратися з дитиною раціональними методами, він починає підвищувати на неї голос. Так само і тут — неспроможність вирішувати питання цивілізованим шляхом є наслідком відсутності роботи взагалі.
Парламентарії закривали минулу сесію поспіхом, так, аби уникнути розпуску, закривали, не вирішивши проблеми і конфлікти, і розбіглись на відпочинок. Але проблеми нікуди не щезли. Тому українська політика так і рухатиметься по замкненому колу, поки діятиме горезвісний «земельний принцип»: «або ми їх закопаємо, або вони нас». Все це почалося не вчора. Блокування сесії парламенту – ілюстрація горезвісної політичної доцільності, названої екс-нашоукраїнцем Борисом Безпалим «тріумфом диктату меншості».