Європа та європейськість – це те, до чого, ми, українці прагнемо тривалий час. Принаймні, на словах. Так сталося, що все те, що позначається цими поняттями, сприймається як зразок чогось культурного, законослухняного, правильного, справедливого. Європейський — значить приклад для наслідування. Тим часом, ми рідко замислюємося над тим, що бути, так би мовити, “географічним” європейцем ще не означає бути ним за суттю.
26 річна львів’янка Ірина Фрис поверталась додому рейсовим автобусом з Німеччини 7 січня на Різдво. На кордоні біля польського міста Згоржелєц її затримали польські прикордонники.
Ірина Фрис: Мене затримали 7 числа о 5 годині, я їхала з Німеччини в Україну транзитом через Польщу, попросили вийти і пересісти в їхнє авто, а потім відвезли на пост. Відверто кажучи, я і гадки не мала в чому справа, думала, що сталось якесь непорозуміння, яке з’ясують швидко та мене відпустять. На моє запитання, щодо мотивів затримання, адже якщо б я не мала права транзиту, їхні колеги затримали б мене на попередньому східному кордоні, мене обізвали хабарницею, мовляв, в Україні всі дають хабарі і я не стала винятком.
“Хабарниця” з України є науковим співробітником Львівського університету ім. Івана Франко. Викладає на кафедрі польської філології. В минулому році виграла стипендію «Байгост» від Баварського університету та запрошення в Регенсбург на навчання. Коли їхала до Німеччини в посольстві отримала попередження, що її шенгенська віза для одноразового перетину кордону, а тому після приїзду до Німеччини їй необхідно піти у відділ іноземців та отримати мультивізу. Дівчина так і зробила, а згодом у грудні та січні з цією візою перетинала кордон.
Ірина Фрис: Мені не пояснили чому затримали, просто відвезли у відділок, не попередивши про арешт. У відділку наді мною насміхались та принижували. Протокол, де були нібито вказані статті, які я порушила – підписувати відмовилась, пояснила, що не буду підписувати, оскільки не знаю текст цих статей і не знаю закону, який порушила. Гадаю, цього закону у них взагалі не було, натомість отримала відповідь, що особам з країн третього світу не повинні показувати закони. Коли один з митників описував моє майно, почула від нього, ще більш зневажливі слова про те, що нібито в Україні людини не мають прав і ми звикли до принизливого ставлення, тому оскаржувати щось та з чимось не погоджуватись мені не личить.
Ірина Фрис пригадала, що якось була присутня на допиті затриманого польського громадянина в Україні як перекладач, але не пам"ятає, аби до нього ставились зневажливо. Нашій співвітчизниці не надали можливості зателефонувати своєму хлопцеві, який є правником і вчиться у Регенсбурзі. Дівчину відвели у камеру, забравши усі речі і навіть окуляри.
Ірина Фрис: Я попросила, аби віддали хоч окуляри, адже без них погано бачу. «Що зовсім погано..? та нічого…» — махнув рукою поляк та пішов. Ще більш принизливими були жарти митників, які нагадували мені про закон, згідно з яким мене мають оглянути, а отже повністю роздягнути. Це було на рівні жартів, дуже принизливих, про те, що з мене можуть зняти спідницю. На мої заперечення одна з польських панянок зауважила, що таке ставлення є ще добрим, бо до таких як я слід ставитись ще гірше.
У камері, до якої посадили Ірину, вже була ще одна українка – 35 річна жінка з Тернополя, яка їхала в Німеччину на заробітки, але турфірма видала їй фальшиві документи. Жінка була зовсім знесилена та вимучена, адже у камері було холодно та вогко, дерев’яні тверді ліжка. Це був холодний день і вогкість та холод особливо відчувалися. Коли Ірина попросила принести коци та вечерю, то принесли пару покривал та три кусені хліба, трішки масла, сиру, джему, паштет і чай.
Ірина Фрис: Жінка, яка сиділа в камері не змогла навіть втримати горня чаю в руках і мені одразу пригадався «Сад Гетсиманський» Багряного. Невже досі таке існує? Згодом прийшла представниця польської сторони, наказала повністю роздягнутись та оглянула мене. В туалет після 10 години не пускали, пояснюючи тим, що вже година для сну. Але як можна було заснути, коли поляки голосно жартували, кричали та висловлювались ненормативною лексикою – заснути я не змогла. Розбудили мене опів на 8 ранку, не надали змоги ані вмитись, ані розчесатись, пояснили, що мене чекають на німецькому боці. Я підписала протокол, аби швидше поїхати, але копії документа не надали. В Німеччині мене зустріли добре – завели у кімнату, де можна було принаймні помитись. Мені дозволили перебувати у Німеччині три тижні – за цей час підшукали дешеві квитки на літак, відвезли на вокзал та на прощання потисли руку. Від німців я довідалась, що польські митники занесли мене до списку «небажаних осіб на території Польщі», а це ЄС, єдина база, а отже і на інших кордонах моє прізвище знають.
Окрім цього, польські прикордонники надали їй неправдиву інформацію про те, що нібито їхні німецькі колеги визнали, що вона дійсно не мала права з національною німецькою візою їхати транзитом до України через польську територію і що Фрис на їхні кошти відправлять літаком додому
Повернувшись додому Ірина подала до суду за перевищення службових повноважень на працівників Лужицького відділу прикордонної служби Польщі, які затримали її за в’їзд до країни нібито без відповідної візи.
2 березня районний суд у польському місті Згожелєц не задовольнив позов громадянки України Ірини Фрис до польських прикордонників, визнавши правомірним її затримання працівниками Лужицького відділу польської прикордонної служби 7 січня ц.р. за в’їзд до Польщі без відповідної візи та пославшись на 18 статтю виконавчої конвенції Шенгена з 1985 року, яка регулює справу довгострокових національних віз (понад 90 днів). Тим часом, за словами потерпілої, згадана стаття прямо не забороняє транзиту територією Шенгену із національною візою, виданою однією з країн-членів об’єднання. Крім цього, вона регулює справу довгострокових віз, а І.ФРИС мала короткострокову (на 2 місяці).
Директор бюро Почесного консульства України у Вроцлаві Едвард Вонсевіч, який брав участь у засіданні суду повідомив, що суд прислухався до правових аргументів, наданих Прикордонною службою Польщі, які підтверджують, що Фрис для проїзду польською територією повинна була мати транзитну польську візу. Водночас, за словами дипломата, суд не взяв до уваги факт, що 18-та стаття Шенгенської виконавчої конвенції від 1985 року, яку польські прикордонники називали підставою для затримання українки, регулює справу лише довгострокових національних віз (понад 3 місяці), тоді як Фрис мала іншу, двомісячну візу.
Також Вонсевіч зазначив, що судовий розгляд відбувся без адвоката, призначити якого для громадянки України просило Генеральне консульство у Кракові, та сама Фрис після того, як суд відмовив консульству. На його думку, присутність адвоката могла б змінити хід розгляду справи.
Суд оголосив своє рішення остаточним і таким, що не підлягає оскарженню. Водночас, за словами Вонсевіча, суд доручив районній прокуратурі, куди раніше теж подала відповідну скаргу Фрис, провести розслідування звинувачень щодо тиску на українку, погрозах та образливих і непристойних словах на її адресу з боку деяких прикордонників. Сама Ірина попри те, що збирається оскаржувати рішення суду, не надто вірить, що прокуратура справді розслідує цю справу.
Ірина Фрис:Не думаю, що прокуратура щось буде робити з цього приводу, але річ навіть не у цьому. В мене навіть немає свідків, які б підтвердили мої слова. Звісно, я буду намагатись, аби правда була з’ясована, можливо Наталка – жінка з Тернополя, яка сиділа разом зі мною в камері, допоможе. Є ще певні незаперечні факти, наприклад – те, що мені не надали документів про арешт. Справа досить сумнівна, свідків немає, але ж які могли бути свідки, коли я була затримана? Зараз, ще не вирішила у яку інстанцію буду подавати оскарження, адже мушу дочекатися рішення суду, планую проконсультуватись з польським юристом чи є у Польщі касація, адже в Україні є перша інстанція, тоді друга апеляція , а тоді вже касація. Якщо вона є у Польщі, тоді подам оскарження туди, а якщо ні, то принаймні до Європейського суду. Може я не доб’юсь визнання моєї правоти, але хоча б дадуть тлумачення цієї статті щодо віз і інші не будуть так обпікатись. Зараз на мою електронну адресу надходять листи з підтримкою і люди розповідають ще жахливіші історії, проти яких моя виглядає гарним сном. Якщо наші люди не мають права приїхати транзитом додому – то це повна антигуманність.
Суд постановив, що рішення є остаточним та не підлягає оскарженню. Голова суду Ремігіуш Касперек, пояснив українським ЗМІ, що у Польщі остаточне рішення в судових суперечках приймає орган другої інстанції, яким у випадку І.ФРИС був суд в м. Згожелєц. «Суд є органом, до якого подають скаргу на рішення першої інстанції, і тому він є другою інстанцією, рішення якої не можна оскаржувати», — наголосив він.
Водночас голова суду не зміг пояснити чітко, яким чином могла бути застосована стаття конвенції, яка регулює справу довгострокових національних віз у випадку І.ФРИС, котра мала короткострокову візу. «Суд провів детальний аналіз, аргументація на 4 сторінки, і визнав, що І.ФРИС була затримана у відповідності до чинного законодавства. Суд відмовив консульству в наданні адвоката, оскільки за положеннями Консульської конвенції між Україною та Польщею від 1991 року представник консульства втрачає право представляти громадянина, коли той сам вдається до дій для захисту своїх прав».- прокоментував Каспарек. -“У конвенції є застереження, що представник (консульства) може представляти громадянина доти, доки той не уповноважить когось робити це або особисто не почне захищати свої права та інтереси. Пані І.ФРИС особисто приступила до захисту своїх прав».
Він підтвердив, що суд отримав прохання від самої Ірини Фрис надати адвоката 27 лютого, але воно було підготовлене з формальним порушенням, оскільки на ньому не було особистого підпису українки, який є необхідним для того, аби справа надання адвоката могла бути розглянута. Р.Касперек також сказав, що І.ФРИС, яка брала участь в засіданні суду, могла на ньому заявити про необхідність адвоката, і суд міг розглянути це клопотання. За його даними, І.ФРИС цього не зробила.
Ірина Фрис: Мені повідомили, що не можуть надати адвоката, згідно з їхнім законодавством з таким проханням маю звертатись я сама, але то був вечір і сказали мені про це пізно в п’ятницю , коли вже все закривалось, хоча імейлом я повідомила, що прошу надати адвоката. Суддя мені також не повідомив, що я можу просити польського адвоката, адже я не знаю польських законів. До речі, наш почесний консул Едвард Вонсевіч теж мені цього не сказав. Уявлення не мала, як поводити себе на суді, коли мене запитали, чи хочу щось сказати – розповіла як зі мною поводились і все.
— А присутність адвоката змінила б ситуацію?
Ірина Фрис: Гадаю ні, польський юрист написав мені процесуальний лист, який я внесла під час суду, де чітко обґрунтовується те, що я мала право їхати транзитом і те, що в Шенгенській конвенції немає заборони на транзит. Лист був зачитаний під час суду і я запитала, чому до мене так ставились? Натомість комендант зачитала пояснення, де було написано, що прикордонники гуманно ставились до мене, згідно з законом вони могли з мене зняти штраф, а вони цього не зробили. Не зробили, бо я не підписала протокол про стягнення штрафу.
Схоже, у гуманного європейського брата своє бачення толерантності та ставлення до меншого, “третьосортного”. Попри образи, людина без прав з України, як назвали Фрис поляки, переконана, що не всіх можна міряти однією міркою і те, що з нею сталося — перш за все показник вихованості окремих людей.
Ірина Фрис: Так, я дуже любила цю країну, так є випадки, коли польські туристи називають Львів своїм містом і скаржаться, що ми руйнуємо їхню спадщину, вони називають себе нащадками королівської крові, але мені важко буде тепер у це повірити. Попри це, не хочу всіх рівняти однаково: у в’язниці був один митник, який ввічливо ставився до мене, запропонував каву і ставився як до людини. Польська журналістка з газети «Виборчої» і польський юрист не бере з мене грошей та надзвичайно добре ставляться, допомагають. Щодо прикордонників, можливо це певний комплекс нижчого — до мене так ставились і я так буду. Один з високопосадовців Польщі, не буду вказувати його призвіще, сказав мені — “Нічого страшного, до нас так ставились німці і ми до вас так будемо, тому терпіть”. Але сумніваюсь, що тут проблема в історичному минулому. Маю багато друзів у Польщі і не відчуваю їхньої зверхності щодо мене як громадянки країни, яка певний історичний час була під владою Польщі. Є певна помилка і українців, адже не можна дозволяти, щоб до нас так ставились постійно, люди мовчать і не думають, що потрібно захищати свої права. Добре, що ця історія піде у ЗМІ, мій наречений постійно підтримує мене, аби я не залишала цю справу, адже якщо це не доведе моєї правоти, то принаймні навчить українців не боятися протестувати, оскаржувати та захищати себе.
Історій про нетолерантне поводження з українцями можна описати безліч, поспілкувавшись з людьми, які бували чи то на заробітках, чи на навчанні, чи просто на роботі у Польщі. Можна навести багато прикрих випадків, але й водночас багато не заперечують той факт, що оцінювати всіх за певним ставленням окремих людей не слід.
Ірина Фрис також згадала, що нерідко поляки висловлюють думку про належність деяких міст України до їхньої території. Так вийшло, що якось автор сама була свідком ось такої суперечки між польським туристом та українцем: />
Поляк: Львів то є наше місто!
Українец: Яке ж воно ваше, коли живуть тут українці?
Поляк: Це так історично несправедливо сталось, колись то було наше місто?
Українець: А звідки ж тоді тут взалися українці і хто вони такі?
Поляк: Та вони були підданими (холопами)…
На щастя чи на жаль, рівень досягнення певної нації базується не завжди на економічних звершеннях, членстві в НАТО чи ЄС, чистих рівних дорогах та показниках ВВП, хай як би переконливо це б не звучало. Можна бути гідним німцем, товариським поляком, ввічливим французом, високоморальним шведом, толерантним українцем — можна, якщо ці якості в собі виховала перш за все сама людина, як особистість без “поправки” на національність. Але для цього потрібно хоча б трохи більше читати. Адже як сказала Ірина Фрис: У них такі ж права людини як і в нас, а я в першу чергу — людина!