Газовим контрактам українського й російського прем”єрів Юлії Тимошенко та Володимира Путіна не виповнилося ще й року, але обом політикам, які традиційно очолюють рейтинги «найвпливовішого» та «найгарнішої», цього вистачило, аби поставити на коліна компанію «Нафтогаз України». Завдяки «надвигідним» умовам, яких вдалося досягнути українському голові уряду, компанія вже пережила технічний дефолт у вересні цього року, не маючи можливості сплатити 500 мільйонів доларів в рамках виконання умов кредитного договору від 29 вересня 2004 року. />
Щомісячні розрахунки компанії із російським партнером теж не можна назвати вдалими. Якщо у січні та лютому ще вдалося розрахуватися з «Газпромом» завдяки його ж авансового платежу за транзит газу до Європи, то вже в березні довелося частково залучати кредит в «Ощадбанку». В квітні теж «виручили» гроші за транзит, таким чином українська ГТС до квітня наступного року не отримуватиме живих грошей за транзит. В травні та червні знову для розрахунків залучали кредити «Ощадбанку» та «Укргазбанку». В липні платили за рахунок повернення ПДВ, зборів з ринку за спожитий газ та монетизації облігацій внутрішньої державної позики. У серпні кошти збирали і зі споживачів, і за рахунок відшкодування ПДВ з держбюджет, і з обміну в «Ощадбанку» цінних паперів компанії. У вересні складалися вже всією всією країної – і поворотна допомога КБ, і допомога комерційних банків – «Брокбізнесбанку», «Укргазбанку» та «Укрексімбанку». В жовтні можливості розрахуватися з «Газпромом» були такими, що уряд відряджав до Москви людей домовлятися про відстрочку — про що президент Росії поспішив розповісти журналістам. Викрутилися і цього разу, використавши для розрахунку спеціальні права запозичення МВФ (СПЗ).
Одне слово, з майже 5 мільярдів доларів заплачених за газ протягом десяти місяців цього рокут – 2 мільярди “Нафтогазу” довелось позичити. Загалом, за результататми «вигідних» контрактів заборгованість компанії перед банками-резидентами становить 25 мільярдів гривень, з них найбільше «Ощадбанку». Нерезидентам «Нафтогаз» винен близько 13 мільярдів гривень.
До кінця року підприємству потрібно виплатити близько 22 мільярдів гривень – з яких 18,7 мільярда гривень кредити державних банків, 500 мільйонів доларів – погашення єврооблігацій та викупити у “Газпрому” 14 мільярдів кубометрів газу за майже 3 мільярди доларів. Про те, що коштам просто немає звідки взятися, казати не треба – в. о. міністра фінансів Ігор Уманський заявив, що коштів на це не буде, якщо не допоможе МВФ…
Експерти коментують ситуацію одностайно – без анулювання січневих домовленостей двох Прем’єрів «Нафтогазу» не пережити цієї зими. У самій же компанії вказують на борги за газ всередині країни – вже цього року держава заборгувала їй 4,684 мільярда гривень, з них лише 183 мільйони це борги населення, 512 мільйонів – борг «Київенерго», а інші понад 3 мільярди – борги теплоенергетики. Проте проста арифметика показує, що навіть, якби всі внутрішні борги «Нафтогазу» було повернуто — це врятувало б державного монополіста лише на півмісяця.
Проте в компанії нагадують, що у підземних сховищах країни зберігається близько 26 мільярдів кубометрів газу, а це 5 мільярдів доларів – отже підприємство не можна вважати банкрутом. Не можна було б, якби це якимось чином допомагало платити за російський газ щомісяця…
На додачу ані експерти енергетичного ринку, ані вузькоспеціалізовані журналісти досі не можуть дійти висновку скільки ж насправді природнього газу потрібно Україні на рік. Цифру, озвучену Юлією Тимошенко – 70–75 мільярдів кубометрів називають абсурдною, адже виходить, що Україна, яка має в десятки разів менший ВВП ніж Європа, споживає стільки ж газу. Нелогічно. Але сучасних, а головне, прозорих, засобів обліку газу так і не з’явилося, не дивлячись на запевнення голови уряду про те, що газові угоди з Москвою – це крок до декорупціаліації та детінізації енергетичного сектору». Експерти одноголосно заявляють, що прозорішим ринок газу не став. Їм, наприклад, не зрозуміло, чому уряд не прийняв рішення прокредитувати промисловість, аби вона могла закупити газ по якнайменшій ціні, адже в українських підземних сховищах є для цього можливість? Окремі експерти взагалі пропонують радикальні методи – якщо ми здатні самі обігріти країну, то нехай підприємства напряму домовляються про газ з Росією.
Але згідно з підписаними документами, до кінця року Україна мусить придбати у Росії ще 40 мільярдів кубометрів газу. В “Нафтогазі” стверджують, що лише 32 мільярди, оскільки передбачено 8% знижку. Однак в контракті зазначено чорним по білому, що «любые изменения относительно количества закупки газа должны быть зафиксированны исключительно в письменном виде”.
Втім, в компанії так само мусять вірити і в усні прем’єрські домовленості про скасування штрафів за недобір газу з української сторони, які вже сягають майже 8 мільярдів доларів. В “Нафтогазі” вважають, що в такому разі штрафи за недобір довелося б сплачувати і Європі, і самій Росії за зменшення об’ємів транзиту газу через українську ГТС. Це логічно, але цього не передбачено контрактами… Сама Тимошенко вже, здається, забула, що її домовленості це «елемент енергетичної стабільності» країни і на зустрічі з послами “Великої вісімки” та Європейського союзу поскаржилась, що уряду «дуже важко» виконувати свої газові зобов’язання. Втім, конфліктувати з Кремлем напередодні президентської кампанії вона не хоче.
Проте окрім забезпечення прозорості в розрахунках, зміни домовленостей з Росією, кадрових перестановок в “Нафтогазі” та забезпечення незалежності менеджменту компанії від уряду, Україна потребує перегляду загальної стратегії забезпечення країни газом, адже за всіма прогнозами російський газ буде тільки дорожчати, оскільки його видобуток просувається все далі на північ. Тому Україна повинна скорочувати там, де можна, використання природного газу та розвертатися в сторону інших країн, які продаватимуть природний та розріджений газ за меншими цінами і таким чином послабляти свою залежність від одного постачальника. Можливо, варто було б повернутися до ідеї тристороннього газового консорціуму за участю Росії і Євросоюзу. Хто з претендентів на президентське, а головне, на прем’єрське крісло готовий взяти на себе це завдання – невдовзі побачимо.