Якщо таланти запалюють, значить, це комусь дуже потрібно. Так можна сказати про телевізійне явище, яке з”явилося дев’ять років тому у Франції і з приголомшуючою швидкістю підкорило півсвіту. Йдеться про різноманітні “талант-шоу”, “фабрики зірок”, які останнім часом буквально заполонили український ефір.
А почалася історія з англійської телекомпанії “Ендемоль”, яка запропонувала ідею проводити у прямому ефірі пісенні кастинги для талановитих людей. Однак першою країною, яка реалізувала проект, стала Франція. Ще за два дні шоу під назвою «Операція тріумф» з’явилося і на іспанському телебаченні.
Зрештою, ця хвиля суцільних телекастингів і проектів «життя напоказ» докотилося і до нашої країни. Йдеться не про конкретний проект, слід відзначити, що усі талант-шоу схожі, як брати-близнюки і однакові за своє сутністю — відрізняються хіба що декораціями, ведучими та суддями. Мало не кожен телеканал намагається влаштувати хоч би й поганеньке, але власне «шоу», на якому будуть сльози, страшні переживання, надзвичайні таланти та шалені рейтинги.
Тут одразу ж хотілося б відзначити, що таку характеристку будь-якого мистецького заходу, як оригінальність на сьогодні ніхто не скасовував. Повторювати заяложену ідею – це, принаймні, ознака несмаку та браку ідей. З іншого боку, слід сказати і про самі таланти. Здається, вони справжній приклад того, як можна потрапити одразу “з грязі в князі”. Вони приходять з народу, страшенно страждають, але роблять кар’єру просто на очах у здивованої публіки. І таке буває у житті! — подумає наївний глядач, і собі кинеться за новим, кращим життям.
Проблема в тому, що насправді бути зіркою може далеко не кожна людина. Якщо вона навіть і вміє правильно взяти кілька нот і трохи бренькати на гітарі, це ще далеко не шлях до успіху. Звичайно, талантам треба допомагати, їх й справді необхідно шукати. Але яскраве шоу і неймовірні історії метеликів-одноденок приваблюють надто романтичних та недосвідчених особистостей. Їм дають марну надію на те, що вони здатні зробити дещо надзвичайне, стати кумиром, хоча насправді мрія виявляється нездійсненною. Згадайте хоча б Сюзан Бойл, домогосподарку з Великобританії, яка взяла участь в шоу «Британія має таланти». Вона перемогла, але чого їй це коштувало? Нервові зриви, істерики, шок від уваги мільйонів… Але її історія – швидше виняток з правил, аніж саме правило. Згадайте, скільки людей беруть участь у кастингах і скільки виявляється переможців, скільком вдається укласти контракт, пробитися на пісенному шляху. А як часто доводиться чути, що учасник телешоу покинув роботу, кохану людину, і все — заради мрії. Дійсно шкода, тих людей, які щиро вірять і йдуть до примарної надії стати суперзіркою, і зрештою, залишаються ні з чим.
Окреме слово хочеться сказати про суддів. Хіба можна собі уявити, що суддя, він же за сумісництвом ведучий одного з проектів, нецензурними словами звертається до одного з учасників? Рівень базарної лайки досі нікого не прикрашав, тим більше «зірок» блакитного екрану, які претендують як мінімум на статус народного улюбленця.
Моральність таких шоу також викликає багато питань. Одна тільки звичка підглядати у шпаринку – у так зване «життя за склом», навряд чи світла ідея, навряд чи пристойна. Але якщо взяти до уваги, що найбільший інтерес народних мас викликають низькі теми та низькі інстинкти, то ця лінія поведінки телебачення виявляється цілком логічною. Можна показувати, як учасники готові перегризти одне одному горлянки, як вони сваряться, брешуть – але хіба це талант, показувати темну сторону людини? Людини далеко не моральної, далеко не досконалої.
Велике правило подібних телешоу — назвати дійство грандіозним проектом, найрейтинговішим, найкращим на сучасному телебаченні, навіть якщо істині це не відповідатиме. Отже, варто просто красиво розрекламувати подію, назвати її неймовірною і чекати народного визнання.
Одне з подібних українських телешоу — «Народна суперзірка». Його історія почалася з рекламної лавини на телебаченні, на бігбордах міста. Нарешті, судний день, коли з жахом можна було спостерігати рівень даного проекту. Найбільш вразило те, що суддями було призначено “справді гідних” людей. Дарма, що без особливих пісенних, музичних талантів та здібностей, зате вродливих, з харизмою, з надзвичайно завищеною самооцінкою та великим запасом нецензурних висловлювань. Навіть талановитий та яскравий ведучий Юрій Горбунов, який з’явився в шоу згодом, не зміг виправити плачевну ситуацію. Певною мірою, організатори кастингу показали свої музичні смаки, коли запросили на шоу репера Тіматі, який, вочевидь, приїхав на шоу вчити українців гарним манерам, витонченому співу, красивим текстам пісень.
Можливо, варто було б поблажливіше ставитися до подібних проектів. Якби не одне “але”. Куди з часом дівається армія учасників і навіть переможців проектів? Який продукт вони створюють? І чи варто випускати такий фабричний продукт, одноразовий та недовговічний? />