Процес постійної «коаліціяди» в Україні якнайкраще підтверджує афоризм Вінстона Черчіля про те, що в політиці немає вічних друзів чи ворогів, а є лише вічні інтереси. А от поведінка деяких політичних фракцій в українському парламенті дуже нагадує перевдягання картуза одним із героїв фільму «Весілля в Малинівці» в залежності від «політичної доцільності». Але здається, для «НУ-НС» такий політичний фокус закінчився дуже невдало. Ще б пак, наївне сподівання мати свого Прем’єра при Президентові Януковичі в обмін на «тушки» в коаліції обернулося повним фіаско для всієї фракції і, зокрема, для її лідера – Миколи Мартиненка.
«Раптова» готовність НУ-НС до «дружби» з ПР
Про те, що демократична коаліція, яка сяк-так де-юре проіснувала більше року, тріщить по швах, стало очевидно вже на другий день після інавгурації Віктора Януковича. 26 лютого із сенсаційною заявою виступив один з найбільших прихильників БЮТ, голова фракції «НУ-НС» Микола Мартиненко. Він несподівано звинуватив колишніх «біло-сердешних друзів» в «політичному егоїзми» і намаганні будь-якою ціною зберегти за Юлією Тимошенко посаду Прем’єр-міністра.
Далі – більше. Колишній найактивніший захисник Юлії Володимирівни раптом запропонував їй піти у відставку і від імені фракції «НУ-НС» оголосив про намір вести переговори щодо створення коаліції з різними фракціями у парламенті. І хоча Мартиненко стверджував, що для «НУ-НС» посада голови уряду «не є найбільшою цінністю в житті» при формуванні нової коаліції, та все ж не забув висунути Партії регіонів ультиматум: або ми з вами «дружимо фракціями», а ви нам – прем’єрське крісло, або йдемо на вибори. «Говорячи про посаду Прем’єра, маємо на увазі, що це буде депутат від фракції «НУ-НС». Ми запропонуємо очолити уряд досвідченій та високопрофесійній людині, яка не побоїться взяти на себе величезну відповідальність», – кокетував Мартиненко, додавши,- «Адже всі розуміють, що посада прем’єра в кризу рівнозначна камікадзе. Тут доведеться жертвувати рейтингом, а не його здобувати».
Звісно, таке «вільнодумство» лідера найроздрібненішої фракції викликало хвилю обурення як всередині «НУ-НС», так і в БЮТ. Зокрема, заступник лідера фракції «НУ-НС» Борис Тарасюк висловив «здивування» позицією Мартиненка. На думку лідера Народного Руху України, той «чинив одноосібно, бо він не представляє думку фракції, заявивши про те, що погоджується з неіснуванням коаліції».
Про сварки, «тушки» й гарну міну при поганій грі
Уже 5 березня «нунсівець» Юрій Гримчак «здав» своїх колег, надавши ЗМІ список з 25 депутатів від «НУ-НС», які нібито вже підписали коаліційну угоду з ПР. У цьому списку були Оксана Білозір, Юрій Бут, Сергій Василенко, Андрій Давиденко, Мустафа Джемілєв, Ярослав Джоджик, Станіслав Довгий, Давид Жвалія, Едуард Зейналов, Олександр Клименко, Юрій Костенко, Ігор Кріль, Микола Мартиненко, Анатолій Матвієнко, Віктор Матчук, Леся Оробець, Василь Петьовка, Іван Плющ, Михайло Полянчич, Володимир Поляченко, Олександр Слободян, Віктор Тополов, Віктор Шемчук, Петро Ющенко і Арсеній Яценюк.
І хоч Мартиненко відхрестився від можливої «міграції» до «біло-блакитного» табору, та повірити в те, що «торгів» між очолюваною ним частиною «НУ-НС» і Партією регіонів немає, ставало дедалі складніше. Та поки колишні друзі-коаліціянти сварилися, звинувачуючи один одного у зраді, «регіонали» підраховували «тушок»-перебіжчиків, готових «відірватися» від фракцій і приєднатися до нової коаліційної більшості. А щоб не скуповувати всю (або принаймні половину) фракцію «НУ-НС», в якій вже подумки стали прем’єрами і Арсеній Яценюк, і Віктор Ющенко, Партія регіонів вирішила… переписати закон про Регламент роботи Верховної Ради, «дозволивши» собі формувати коаліцію не лише фракціями, а й підписами окремих депутатів.
Такий поворот подій, м’яко кажучи, засмутив лідера «НУ-НС», адже тепер для створення коаліції потрібно було не 37 підписів «нунсівців», а менше десятка. Тож не дивно, що за ці зміни до Регламенту від «НУ-НС» проголосували лише 6 нардепів: Юрій Бут, Станіслав Довгий, Олександр Омельченко, Ігор Палиця, Іван Плющ та Володимир Поляченко.
Звісно, Президент не став зволікати з підписанням цього закону, а депутати –зі створенням коаліції, яку в народі вже охрестили «коаліцією тушок». Не відомо, що пообіцяли «перебіжчикам», яких від «НУ-НС» і БЮТ виявилося аж 16, але те, що фракція «НУ-НС» «пролетіла» в цій грі з «регіонами», залишившись при своїх інтересах і з підмоченою репутацією – очевидно. І хоча Микола Мартиненко до останнього намагався робити «гарну міну при поганій грі», заявивши, що «Наша Україна–Народна самооборона» переходить в опозицію до коаліції, створеної у Верховній Раді, та все ж було зрозуміло, що насправді просто «не доторгувалися»… />
Два українці – три опозиції…
Тепер, коли новоспечена коаліція призначила азаровський уряд, «НУ-НС» залишається лише активно чухати потилицю, вигадуючи відмовки для свого електорату, який безсумнівно «оцінить» «біблейські» поривання фракції за будь-яку ціну потрапити у коаліцію. Єдиний вихід – очолити опозицію до влади, в яку так хотілося потрапити представникам «НУ-НС». Та поки «йшли торги», виявилося, що місце «єдиної опозиції» вже забронював БЮТ і тепер потуги «любих друзів» перетягнути політично-опозиційну ковдру виглядають як мінімум примарними.
Не менш неправдоподібними звучать і заяви з цього приводу Миколи Мартиненка, який пообіцяв не допустити «приватизації опозиції» політичними силами, зокрема, БЮТ. «Наша мета – не реванш якогось окремо взятого політика, а відстоювання розвитку України», – полум’яно переконував він.
Однак такими діями головний «нунсівець» реноме своєї політичної сили, за якою «золоті верби ростуть», де б вона не ступала. Адже очевидно, лінія, яку тепер гнуть нашоукраїнці не сприятиме об’єднанню опозиції, а навпаки, послабить її. А ті, хто розвалював єдність у владі робитиме це не менш активно в опозиції. На жаль, наші політики із так званого національно-демократичного табору, так і не засвоїли жоден з уроків історії і ментальна хвороба «два українці – три гетьмани» поки що лише прогресує…