Декларація щодо модернізації української газотранспотрної системи, підписана 23 березня між українським урядом та Єврокомісією, викликала чималий ажіотаж — як через одноголосну підтримку даного проекту членами Європейського Союзу, так і через реакцію російської сторони, яка ще під час Міжнародної інвестиційної конференції виявила протест і покинула залу нібито через неврахування сторонами її позицій. Очевидно, що наприкінці березня у Брюсселі українська ГТС отримала шанс не лише на модернізацію, а й на суттєве послаблення “газового” впливу з російського боку.
Холодний початок січня вказав Європі на те, що Україну потрібно не лише розглядати як країну-сусіда, а й пам’ятати про те, що країна є транзитером серйозного енергоресурсу. І газотранспортна система, яка вже у січні стала об’єктом потаємних мрій російського уряду (пригадаймо заяви прем’єра Путіна про готовність Росії брати активну участь у приватизації ГТС), раптом здалася Європейському Союзу у такій іпостасі серйозною загрозою.
Тому екстренні дії Єврокомісії у цьому напрямку виявилися цілком послідовними, а український уряд вчасно вловив у повітрі європейські настрої і продемонструвала під час Міжнародної інвестиційної конференції як ніколи злагоджену політичну волю у питанні реформування транзитної системи.
Підписана декларація обіцяє чимало серйозних змін у системі української ГТС. Варто наголосити, що, згідно з текстом декларації, український уряд зобов’язався забезпечити “незалежність оператора з транзиту газу”. Оператором, як відомо, виступає державна компанія «Укртрансгаз», яка є дочірнім підприємством «Нафтогазу України». Тому постає запитання: згадана у декларації «незалежність» означає відділення «Укртрансгазу» від «Нафтогазу»? В «Укртрансгазі» подібний розвиток сценарію відкидають, аргументуючи тим, що навіть у Євросоюзі не всі газотранспортні компанії відповідають згаданій нормі.
Окрім того, у підписаному документі наголошують на важливості забезпечення урядом «прозорості та відкритості» позичальника, призначеного для здійснення модернізації газотранзитної системи. Тим часом, тут виникає відчуття застосування подвійних стандартів. Адже коли під час газового конфлікту на початку року виникло питання доступу закордонних фахівців до документації на газоперекачувальних станція, здійнявся страшенний галас: мовляв, це конфіденційна інформація.
Окремим пунктом зауважується, що уряд України повинен забезпечити контроль над отриманими на модернізацію газотранспортної системи коштами. І формувати тарифи відтепер буде можливо лише відповідно до “дійсних понесених витрат”.
Отже, ніяких тіньових схем і приховування інформації про стан ГТС? У цьому контексті не можна також не звернути увагу на такий пункт, як забезпечення регулярного “оприлюднення оператором газотранспортної системи достатньо детальної інформації щодо тарифних розрахунків, їх методології та структури”, і “застосовування тарифів у прозорий, об’єктивний та недискримінаційний спосіб”.
Таким чином, декларація, як і передбачалося, підтвердила свій основний намір, а саме перетворення української газотранзитної системи на прозорий суб»єкт ринку, аби убезпечити Європу від повторення холодних “новорічних сюрпризів”. І Україні за таку прозорість пропонується немала ціна — за попередніми даними, ЄС готовий виділити $2,5 млрд. Хоча, як підрахували фахівці, цієї суми все-таки буде недостатньо.
Крім того реформи газового сектору Україна має завершити вже до кінця 2011 року і лише після цього зможе отримати омріяні кошти. “Якщо вітчизняне законодавство організує проведення цих реформ, тоді з’явиться можливість для серйозних інвестицій. Якщо ні, чекати на якісь фінансові надходження не варто”, — пояснює провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. За його словами, реформи стануть таким собі “домашнім завданням”, і лише після складання цього іспиту інвестиції стануть реальними. У цьому зв»язку пригадується Чорнобильска АЕС, за закриття якої Європа обіцяла «золоті гори» для безпечної консервації цього об»єкта , але з плином часу поступово, як-то кажуть, «з»їхала з теми».
Звідки український уряд візьме кошти на ці так звані «попередні реформи», поки невідомо. На думку народного депутата Алли Александровської (КПУ), за підписаною декларацією немає жодних конкретних розрахунків. “Я не дуже вірю в те, що ця декларація може бути реалізована. Можна було б іти на підписання певних угод, якби були конкретні плани: що, як робити, скільки це коштує і кого брати в партнери. А для Ющенка і Тимошенко це більшою мірою політичний крок”, — наголосила вона.
Тим часом втішною для України перспективою є також те, що модернізація української ГТС за сприяння Євросоюзу може забезпечити поліпшення не лише у роботі транзитної системи, а й сфері машинобудування. Так зокрема, вважають експерти, існує вірогідність, що обладнання для оновленої ГТС купуватимуть саме в українських компаній — наприклад, у Миколаєвського об’єднання “Зоря” чи у Сумського об’єднання імені Фрунзе — підприємств зі стажем, які займаються виготовленням газоперекачувальних агрегатів зокрема та системи обладнання в цілому. У період економічних негараздів в Україні, коли щодня звільняють сотні працівників промисловості, подібні закупівлі означатимуть справжній порятунок.
За словами директора енергетичних програм центру "Номос" Михайла Гончара, якщо положення декларації будуть імплементовані, це матиме безперечний позитивний вплив у вигляді як окремих замовлень для промислового сектору, так і створення певної кількості робочих місць усередині нафтогазової галузі. “Проте не перебільшував би значення декларації в цілому для економіки країни — по-перше, виходячи з розміру нашої економіки, по-друге, зважаючи на обсяги фінансування з боку ЄС”, — наголосив експерт. Він додав, що сума у $2,5 млрд. не буде розподілена навіть протягом року, адже проект в принципі тривалий, і ця сума буде розпорошуватись на весь період його реалізації.
З іншого боку, результати декларації можуть також означати залучення до втілення проекту іноземних компаній. Це цілком реально, адже фінансування надходитиме в Україну від зарубіжних банків, і закономірно влаштовуватимуться тендери. І право на реалізацію того чи іншого проекту чи забезпечення його відповідним обладнанням в рамках домовленостей зможуть отримати як українські підприємства, так і компанії з країн-членів ЄС. Навряд чи є сумніви, що в цій ситуації Європейський Союз, який так само долатиме наслідки фінансової кризи, діятиме лише в інтересах України.
Серед основних перепон на шляху реалізації підписаної декларації варто виділяти внутрішні і, як і очікувалося, зовнішні. Внутрішні перешкоди полягають у тому, що в Україні аж надто полюбляють використовувати будь-які рішення у політичних цілях, і важливо, аби практична програма реформування ГТС не перетворилася на політичне гасло чи обіцянку у напередодні виборів. Експерти також застерігають, що реформи втілюватимуться, скоріш за все, вже за нового президента, а Україна має регулярний гіркий досвід того, як новообраний глава держави відчайдушно намагається здійснити ревізію усього, що зробив його попередник.
До зовнішніх перешкод належить, звісно, тиск на ухвалене рішення з боку незацікавлених у ньому країн. Як-от Росії, яка вже під час Міжнародної інвестиційної конференції щодо залучення коштів для модернізації української ГТС висловила своє незадоволення ще навіть не зафіксованими офіційно домовленостями між Україною та ЄС. Нагадаємо, напередодні підписання декларації російська делегація покинула залу засідань, мотивуючи свої дії тим, що її позиції не були враховані під час укладання базових домовленостей.
Вже 24 березня прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що Декларація щодо модернізації ГТС є “як мінімум, непродуманою і непрофесіональною”. 31 березня під час візиту до Німеччини президент РФ Дмитро Медведєв підкреслив, що Росія не виділить Україні кредит (нагадаємо, йшлося про $5 млрд.), якщо не будуть враховані її інтереси в питаннях енергетики. «Українські колеги просять нас багато про що – грошей просять дати, наприклад. Як можна давати гроші у ситуації, коли ми не можемо домовиться щодо одного з істотних питань. Все це враховуватимемо», — сказав він. Тоді позицію російського президента (певно, не дарма їхав до Берліну) підтримала канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка заявила, що Росія має бути підключена до процесу модернізації української ГТС і пообіцяла скористатися можливістю ще раз переговорити із членами Єврокомісії з цього питання.
Водночас українські і європейські експерти єдині у думці, що Росія не мала би брати участь у цих домовленостях, адже йдеться, мовляв, про двосторонню угоду конкретно щодо системи транспортування газу, грубо кажучи — про труби і станції, і аж ніяк не про російський газ.
Натомість існує і протилежна точка зору: зрештою, через згадані труби йде російський газ, і Україні та ЄС забувати про це аж ніяк не можна. Тому, мовляв, немає нічого дивного, що Росія дану угоду категорично не сприймає. На думку Алли Александровської, керівництво України вирішило оминути увагою Росію як постачальника, а це — досить непродуманий і збитковий крок. “Підписана декларація демонструє лише одне: Україна хоче самостійно продавати газ на західних кордонах. Проте Росія ніколи на це не погодиться. Росія хоче бути безпосереднім постачальником газу в Європу і хоче сплачувати Україні лише за транзит”, — підкреслила нардеп.
Деякі експерти переконують: йдеться не про російський газ, а про російський вплив. За словами Михайла Гончара, навіть якби у декларації було враховано позицію Росії, вона однаково виступила б із нав’язуванням свого погляду на модернізацію, який абсолютно не співпадає з поглядами України чи ЄС. “Тому логічно, що вона залишилась за бортом цього процесу. Участь Росії була б деструктивною”, — вважає експерт. За його прогнозами, метою Росії у даній ситуації було б створення консорціуму з управління українською ГТС, що призвело б до поступового переходу її під контроль «Газпрому».
Підписання між Україною та ЄС вищезгаданої декларації означає не лише послаблення впливу Росії на український газовий сектор. У даному випадку Росія фактично втрачає шанс на втілення своєї “блакитної” мрії, а саме — будівництва газопроводів в обхід України. Адже російський уряд добре розуміє, що в період фінансової скрути у разі виділення Євросоюзом $2,5 млрд. І навряд чи варто розраховувати на фінансування ще й російських, надзвичайно значних і дорогих, проектів.
На переконання деяких експертів, Росії варто було почати з найменшого, а саме — з підписання у рамках Міжнародної інвестиційної конференції своєї декларації про співпрацю з Євросоюзом, адже стан російської ГТС також не найкращий. Це забезпечило б також надходження європейського капіталу у мережу газовидобутку Росії. Натомість Росія пішла шляхом супротиву.
Хоч після Брюссельської конференції питання погіршення українсько-російських відносин розгорталося з новою силою, існує вірогідність того, що український уряд намагатиметься залагодити ситуацію, що склалася. За словами Володимира Омельченка, незабаром варто очікувати візит глави українського уряду до Москви. “Будуть проведені відповідні переговори, і ситуація збалансується. Росію, скоріш за все, також запросять до інвестицій у проект реформування української ГТС”, — зазначив експерт.
Цікаво, що вже 10 квітня Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко після телефонної розмови зі своїм російським колегою Володимиром Путіним заявила, що “сторони подолали розбіжності щодо питання модернізації української газотранспортної системи”. І додала: мовляв, сторони вже домовилися про проведення засідання міжурядового українсько-російського комітету з економічного співробітництва в 20 числах квітня.
Поки мас-медіа описують і прогнозують суперечки внаслідок результатів Брюссельської інвестиційної конференції, експерти єдині у думці, що для України наразі єдиний розумний вихід — абстрагуватись від конфліктів і працювати, працювати і працювати. Аби скласти “іспит” і розпочати реалізацію, можливо, першого для української економіки настільки серйозного і масштабного проекту.