Фраза про те, що «криза – занадто дорогоцінна річ, щоби нею не скористатися», вже стала потертою від постійного і надмірного використання. В історії не бракує переконливих випадків, коли уряди і окремі історичні персонажі стовідсотково скористалися несприятливими обставинами, щоб вивести свої країни на нові орбіти розвитку.
Як для журналіста, можна провести аналогію із суворим невблаганним редактором, який нагадує, коли має бути засланий в редакцію матеріал. «Дедлайн» дисциплінує і спрацьовує краще за будь-який енергетичний напій. А якщо перед вами не ставлять чіткого завдання і терміну його виконання, і ви спроквола гойдаєтеся на хвилях своєї геніальності, можливо, світ і не дізнається про ваш могутній потенціал.
Так само, світ, напевне, так і не дізнався, що Франклін Делано Рузвельт – великий Президент, на одному щаблі з Лінкольном – якби не успадкована ним від розгубленого попередника Герберта Гувера “Велика Депресія”. Адже, за визнанням багатьох, хто мав честь знати Рузвельта – він був людиною посередніх інтелектуальних здібностей і зірок з неба пригорщами не хапав.
Однак виклик “Великої Депресії”, коли Америка розбивалася на друзки відчаю, настільки змобілізував Рузвельта і настільки загострив його лідерські здібності, що фактично в перші 100 днів після своєї інавгурації 4 березня 1933 року він та його команда заклала нові інституційні основи, за якими 80 років по тому живуть США – і не збираються від них відмовлятися. Згадаємо лише кілька інституцій, створених весною 1933 року, і без яких не можна уявити сьогоднішню Америку – систему соціального (пенсійного) страхування; фонд гарантування банківських депозитів та початок роботи над створенням (остаточно вона постала як урядових орган 1934 року) Державної комісії з цінних паперів. Ці три інституційні речі продемонстрували американцям – 1) держава опікуватиметься про них на схилі літ; 2) вони можуть нести гроші назад у банки та 3) вони можуть інвестувати свої заощадження в акції та облігації, оскільки держава, перш ніж дати дозвіл на випуск цінних паперів, пропускає їх емітентів через ренген спеціально створеної комісії.
Інша річ, що час від часу цей ренген не виявляє очевидні злоякісні утворення на кшталт шахрайства “а ля Бернард Медофф”, однак то вже тема іншої розмови – про невідворотність збоїв у кожній системі. Тепер вже Обама намагається скористатися кризою (тим паче, що в США вона почала подавати ознаки згасання), щоб радикально змінити систему фінансового нагляду (можна стверджувати, що це йому вдалося з огляду на те, що опонентів як таких практично не було) та фактично запровадити державну систему медичного страхування (що складніше з огляду на одностайний спротив республіканців та окремі голоси незадоволених у стані демократів). /> Але побажаємо американцям скористатися тим, що їхню квартиру залило кризою – тепер вони, засукавши рукава, роблять на чолі з амбітним Президентом не ремонт – реконструкцію.
Чи є сумніви, що криза залила Україну? І що ми робимо на чолі з урядом – ремонт чи реконструкцію з виносом стін та переплануванням? Та годі вам — марафетимо стіни, вражені грибком українського хуторянського пофігізму, щоб показати кредиторам, коли вони спускаються на парашутах до Києва, картини митців з вулиці Грушевського «Як я рятую Україну» та «Все у нас добре». Ми також вимокуємо ганчірками воду з підлоги – такої кількості урядових постанов та розпоряджень (це без урахування тих, що «не для друку») у розрахунку на один календарний день, одного українця та один квадратний сантиметр газетної площі офіційних видань не видавав жоден уряд-попередник.
Ми боремося з кризою, як невдахи-суперники б»ються з Кличками – завдаємо їй силу-силенних дрібненьких ударів, намагаючись знесилити її своєю удаваною наполегливістю та розрахунком на випадок. Однак це удари без мети — за цей час не закладено жодних підвалин статегічних змін для майбутнього. На карту майбутнього України не нанесено жодного пунктиру — хай навіть олівцем — завтрашнього наступу.
На жодному із стратегічних напрямів не здійснено кроку вперед. Хтось не погодиться – а як же Бюджетний кодекс, який нині презентують у вигляді служби 911 для місцевого самоврядування: покличте – і він вас урятує. Насправді, під оболонкою БК ховається передвиборчий маніфест одного відомого всім політичного об»єднання, яке напередодні виборів вирішило поповнити свої лави дивізією сільських голів у сподіванні, що ті покличуть за собою довірливих односельчан.
Не претендуючи на всеохопленість, проінвентаризуємо ці напрями. При цьому не будемо вдаватися в деталізацію реформ, адже дискусія навколо реформи – це невід»ємний компонент її просування вперед.
Пенсійна реформа – лише 18-річним та тим, хто отримує найвищі привілейовані пенсії, майбуть, не зрозуміло, що у нинішньому вигляді пенсійна система Україна приречена. Закрути краник трансфертів з держбюджету – і лячно стрибнути у порожній басейн Пенсійного фонду. Залишиться тільки мокре місце на голій кахлі.
Адміністративно-територіальна реформа – жодного кроку. Навпаки, за принципом «поперед батька в пекло», поспіхом склепаний віз Бюджетного кодексу поставили перед конем адмінтериторіальної реформи.
Реформа охорони здоров»я – гасло «безплатної» медицини якщо й тримається, то тільки на щоглі блату, хабарів і тих диваків, які все ще зберігають вірність клятві Гіпократа.
Судова реформа – вже час офіційно оприлюднювати розцінки, скільки коштує в Україні те чи інше судове рішення, суду якої інстанції, якої гілки права і якого судді.
Чи варто продовжувати цей список згадкою про привиди податкової реформи, реформи правоохоронних органів, земельної реформи, які безнадійно заблукали в урядових нетрях?
Хтось не погодиться – коли ти гасиш пожежу, у тебе фізично немає часу думати про те, який будинок-красень стоятиме на місці згарища. Дійсно так, адже не кожен пожежник – Франклін Делано Рузвельт. Той рятував від пожежі американський дім і водночас зводив фундамент нового помешкання.