Короткометражний фільм "Діагноз" українського режисера заявлений у конкурсі одного з найпрестижніших європейських кінофорумів «Берлінале-2009».
За останні 7 років вперше вітчизняний короткометражний фільм змагатиметься за «Золотого Ведмедя».
Востаннє, у 2002 році мультфільм Степана Коваля "Йшов трамвай 9-й номер" виборов цю високу винагороду. Цього року режисер Мирослав Слабошпицький, син відомого письменника, спробує повторити успіх свого попередника з 15-хвилинним фільмом "Діагноз". Щоправда, автор картини живе і працює в Санкт-Петербурзі і зняв фільм на незалежні від нашої держави кошти. Але фільм все ж таки представлено від України.
"Діагноз" — це маленька трагедія з теренів Східної Європи про трьох представників брутального світу вуличної молоді — із неблагополучних районів української столиці, — волоцюг-наркоманів, що створили дивний трикутник", — розповів Мирослав в одному з інтерв’ю. Це — вже своєрідна винагорода для режисера, який здавна захоплюється творчістю німецького режисера Фасбіндера і взагалі дещо "холодним і відстороненим" німецьким стилем кіно. Слабошпицький навіть жартома називає "Діагноз" "своїм німецьким фільмом". І от, каже режисер, виходить комічна ситуація: його так званий "німецький" фільм в прес-релізі Берлінале назвали "взірцем східної режисури". Окрім цієї стрічки, за головну нагороду змагатимуться ще 10 картин.
Нагадаємо, що за часи існування незалежної України тих, хто брав участь у "Берлінале" — в конкурсі чи паралельних програмах було семеро — Кіра Муратова, Степан Коваль, Олександр Шапіро, Олександр Каптан, Тарас Томенко і поза конкурсом був Юрій Іллєнко із "Молитвою за гетьмана Мазепу". З них лише двоє отримали срібних "Ведмедів" — Кіра Муратова за стрічку "Астенічний синдром" у 1993 році та Степан Коваль за мультиплікаційну роботу "Йшов трамвай 9-тий номер" у 2002 році.
Вже 5 лютого українська кіноделегація повезе до столиці Німеччини ще 5 стрічок, які презентуватимуться на «Берлінале-2009» в рамках Європейського кіноринку. Це називатиметься: «офіційні ринкові прем`єри нових вітчизняних стрічок». Просуває їх у Європі за допомогою рекламної допоміжної продукції, а також відомого горілчаного бренду "Nemiroff" «Українська кінофундація», на чолі з екс-директором кінофестивалю "Молодість" Андрієм Халпахчі. Тобто, в обов`язки цієї структури входить наочно демонструвати європейцям, що Україна таки існує на світовій мапі кіно.
Які ж фільми переконуватимуть у цьому закордонних дистриб`юторів в рамках «Берлінале-2009»? "Це в першу чергу картина "Живі" Сергія Буковського — великий документальний фільм про Голодомор в Україні. Це ринкова прем’єра, ми розраховуємо на аудиторію і фестивальних людей, які можуть зацікавитись включенням стрічки до програм різних фестивалів, і дистриб’юторів,- розказав директор фундації Андрій Халпахчі, — крім цього, на кіноринку «Берлінале» буде показано нову стрічку Кіри Муратової "Мелодія для шарманки", вже відомий фільм Романа Балаяна "Райські птахи", дебют Марини Кондратьєвої "Коли я не засну" та український пригодницький анімаційний повнометражний фільм "Добрий солдат Швейк". Стрічку "Живі" демонструватимуть двічі, на відміну від решти картин.
Щодо конкурсу, то для України, безумовно, дуже почесно, що журі розглядатиме нашого режисера як потенційного переможця фестивалю. Андрій Халпахчі розказав, що члени відбіркової комісї в особистій розмові з ним зауважили, що фільм "Діагноз" "шедевральний" і що він обов`язково отримає нагороду. "Ну, візьме нагороду чи ні — невідомо, побачимо, але було приємно почути. Зрештою, не слід забувати, що канська золота «Пальмова гілка» Ігоря Стрембіцького багато в чому стала наслідком помаранчевої революції, тобто зацікавленість нашою країною в ті часи. А от сьогодні, на тлі газового конфлікту, я навіть не знаю.." — усміхнувся директор кінофундації. Було б звичайно, непогано, аби оцінювали наше кіно з точки зору художньої цінності та професійності, ну або оригінальності. Але, як кажуть, зараз всюди політика править. І Мур свого часу «гілку» отримав за відверту позицію протиставлення правлінню Буша, та й інші деякі картини не обминув політичний підтекст.
Якщо на Батьківщині від українського кіно вже очікують більше позитиву, то в Європі навпаки — краще сприймають нашу "чорнуху", тому що екзотика завжди привертає увагу і хвилює свідомість."У нас проблема ще й така, що режисери-бренди в Україні зникають, — каже пан Халпахчі, — Ось раніше, коли Муратова знімала фільм, його вже запрошували на різні міжнародні кінофестивалі апріорі, тому, що всі знають — хто така Кіра Муратова і її творчість, це вже класик. Але нове покоління відбірковців на фестивалях вже не знає хто це, їм це ім`я ні про що не говорить. Тому слід плекати і вирощувати такі таланти, аби вони теж ставали кінобрендами".
Все це, безумовно, "слова та голос, більш нічого". Адже, згідно з бюджетом-2009, на український кінематограф виділено 5 мільйонів гривень. Для порівняння — минулого року ця цифра становила 51 мільйон гривень. Наша держава, на жаль, не зацікавлена у розвитку кінематографу, та й мистецтва взагалі. "Більш тупого й недалекоглядного ставлення до кіно з боку держави я не зустрічав ніде, — говорить завжди виважений і толерантний у висловлюваннях, відомий режисер Роман Балаян, — Як можна не розуміти, що кіно — потужний ідеологічний інструмент, на ньому виховуються покоління! І не питайте мене про Ющенка. Мені всеодно що він, що Кравчук, що Кучма — з кіно стабільно погано!"
У Міністерстві культури і туризму справедливо говорять, що "це катастрофа", адже не вдасться навіть завершити проекти, які вже запустили у виробництво. Андрій Халпахчі, як директор кінофундації, погоджується, що справи кепські (на презентацію картин, які поїдуть цього року до Берліна, мінкульт теж не виділяє жодної копійки, вся надія на горілчаних спонсорів та інших небайдужих діячів), але говорить, що вітчизняне кіно мало б потроху відходити від практики повного державного фінансування: "Для того, аби знімалися фільми в Україні слід залучати інвесторів, потенційних спонсорів, треба робити так, аби заможні люди зацікавились кіновиробництвом, тому що стовідсоткове державне фінансування — це не вихід! В європейських країнах це лімітовано, наприклад, в Польщі фільми фінансуються — 50 на 50 відсотків. У нас ніби-то є постанова, що має бути 70 на 30: 70 — фінансує держава і 30 — залучені авторами і продюсерами кошти, але минулого року знімалися картини повністю державним коштом". Втім, і з спонсорськими, і з державними коштами у нас є серйозна проблема, — вважають митці. Проблема відсутності потужної — і фінансово, і технічно — кіношколи та гарного смаку, який би не дозволяв режисерам знімати фільми згідно з політичною кон`юктурою. А вже на такому "підгрунті" важко підкоряти світового рівня кінофестивалі.