Процес формування коаліційних урядів є звичайною справою в більшості європейських держав. Наприклад, в Італії партія або блок партій, які отримали перемогу на виборах, за згодою Президента призначають прем’єр-міністра та формують уряд. В Ісландії партія, що набрала найбільшу кількість голосів на виборах, формує правлячу коаліцію. Також практика коаліційного формування урядів характерна для Бельгії, Угорщини, Нідерландів та багатьох інших країн. Зовсім не дивно, що до даної стратегії приєдналась і Україна. Причому, як і в інших країнах, не останню роль у нашому уряді відіграють міністри, що пройшли за квотою малих партій.
Ким же є такі посадовці для уряду — неприємним тягарем чи вигідним придбанням? На думку колишнього міністра праці та соціальної політики України Михайла Папієва, який пройшов в два уряди Віктора Януковича як представник СДПУ(о), основний принцип формування уряду має полягати в професіоналізмі посадовців. "Основний принцип — в уряді має бути професіоналізм. А оці різного роду квотні принципи — вони, як кажуть, від лукавого. Треба, щоб людина, яка йде на міністерську посаду, мала досвід роботи як на регіональному рівні, так і на представницькому», переконаний колишній урядовець.
Як зазначив Михайло Папієв, бажано, щоб керівник міністерства мав досвід роботи в законодавчому органі України. Тоді, за словами екс-міністра, ця людина зможе приймати державницькі рішення і зможе взагалі орієнтуватися в тій галузі, якою вона керує. У той же час, якщо визначальним є лише квотний принцип, то людина спершу призначається на посаду, і лише потім тривалий час намагається усвідомити, куди вона потрапила і як функціонує ця галузь, які взаємозв`язки між виконавчими органами на місцях і центральним органом виконавчої влади. Як зауважив Михайло Папієв, в такому випадку людина, як в школі, тільки навчається, тоді як вона повинна бути фахівцем у своїй справі.
Окрім того, на думку Михайла Папієва, в Україні відбувається загравання з різними політичними структурами. «Це такий іде примітивний торг, що, шановні, якби ви дали нам кілька голосів, ми б дали вам державний комітет, ми б дали вам те чи інше міністерство. Це тільки поглиблює кризу», — зазначає колишній міністр. Також посадовець відзначив, що при кадрових перестановках не повинно виникати жодних особистісних проблем. «Коли кадрові перестановки відбувались в тих урядах, в яких я працював, то там виходили суто з того, що людина має бути професійною, і людина, якщо вона є представником тієї чи іншої політичної сили, то вона сама подавала у відставку в разі суттєвих розбіжностей між програмними документами цієї партії і тими рішеннями, які приймав уряд. Все це відбувалося цивілізовано, так як відбувається в усіх розвинених країнах Європи», — говорить він.
Із цією думкою погоджується колишній міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко, який був призначений на цю посаду за квотою Соціалістичної партії. За його словами, залучення представників партій, які мають у парламенті не вирішальне або незначне представництво, – це крок до залучення більшої кількості професіоналів. Але одночасно це є слабким місцем. Зокрема, представник великої партії може лобіювати інтереси своєї галузі, спираючись на свою партійну фракцію. Представник дрібної партії не має такої підтримки, і все буде залежати від його професіоналізму та вміння знайти спільну мову із колегами.
Також Станіслав Ніколаєнко зауважив, що при кадрових перестановкх потрібно враховувати не партійну приналежність міністра, а його професійні здобутки. За його словами, «теоретично потрібно, щоб звільняли та змінювали тих, хто не справляється зі своїми обов’язками. А якщо будуть іти лише по методу «який палець відрізати, щоб було менше крові» — я вважаю, це абсолютно неприпустимо».
Колишній міністр освіти та науки відзначив, що в урядах часто відбувалася дискусія щодо членів Кабміну, і «намагання тих основних партій, які мали більшість, дещо принижувати своїх колег по коаліції – це було. І доводилося часто жорстко робити заяви, щоб зупинити таке свавілля», — зауважив Ніколаєнко. «Я не думаю, що словосполучення «малі партії», «великі партії» повинно бути визначальним в долі того чи іншого урядовця. Повинен бути визначальним його професіоналізм», — переконаний він.
Втім, колишній міністр юстиції нашоукраїнець Роман Зварич, який працював в урядах Юлії Тимошенко та Віктора Януковича, вважає, що позиція представників малих партій є амбівалентною (двозначною). З одного боку, їх можна вважати не слабкою, а якраз основною ланкою в уряді. Наприклад, в Німеччині 1970-80-х років маленька Ліберальна партія посилювала або одну, або іншу з більших партій, і таким чином «фактично цементувала урядову політику в багатьох різних напрямках». З іншої сторони, малі партії можуть шантажувати провідну партію своїм виходом із коаліції. Такі проблеми, за словами Романа Зварича, призводили до частих парламентських виборів, наприклад, в Італії чи Ізраїлі. «Якщо дивитися з цієї точки зору, то представники від малих партій і справді є слабкою ланкою», — наголосив він.
Для того ж, аби якийсь міністр не опинився між урядовою Сциллою та партійною Харибдою, за його словами, мають заздалегідь підписуватися спеціальні документи. «Для цього укладаються наперед певні основоположні документи, де сторони, які укладають коаліцію, чітко розуміють, куди вони будуть тягнути оцей загальний віз, який називається «державна політика».
Як повідомив двічі екс-міністр юстиції, при різних урядах міністри від малих партій набувають різного значення. Зокрема, уряд Тимошенко, за словами Романа Зварича, був демократичним.«Обговорення було доволі відкритим, і я думаю, що тут ми намагалися знаходити спільний знаменник, іноді навіть всупереч задекларованим позиціям окремих політичних сил, яких представляли міністри в уряді». Натомість, в уряді Януковича, за словами Романа Зварича, була протилежна ситуація. У той час склалось, як він сказав, «одне квазіполітичне фінансове угрупування, яке диктувало свою волю. Думка окремого міністра не мала взагалі жодного значення, тому дехто з міністрів вважав за необхідне подати у відставку. Наразі, на думку Романа Зварича, основну роль в політичному житті країни відіграють не партії, а основні політичні сили, які розкладені у фракціях. Тому саме їм потрібно приділити основну увагу при формуванні коаліційного уряду.