Події останнього місця засвідчили абсолютну нездатність України інформаційно захистити себе перед обличчям міжнародної спільноти, ба, навіть вчасно довести свою позицію до власних громадян. А відсутність потужних незалежних медіаресурсів, без перебільшення, може коштувати нам держави. Таким був лейтмотив круглого стіл на тему «Газовий конфлікт між Києвом та Москвою. Хто переміг в інформаційній війні?, який провела”Телекритика" спільно з холдингом «Главред-медіа»
Мало хто з експертів сумнівається в тому, що газовий конфлікт, який спровокувала Росія, був спланованою акцією "на експорт" проти України. Про це, на їхню думку, свідчить абсурдність "раптових" вимог і звинувачень "на рівному місці", якщо торкатися винятково газу і його транспортування. Тож, тему для скандалу було обрано безпомилково найболючішу. Інформаційна кампанія під кодовою назвою "Україна ворог номер один" була підготовлена настільки досконало, що навіть вітчизняні ЗМІ з переляку в перші дні цитували майже винятково "Газпром" та Путіна. Деякі, звісно, не з переляку — у них "формат" відповідний. І коли російські телеканали розкручували мантру "Україна — крадій нашого газу", українські залюбки підхоплювали це і подавали в ефір "без купюр", немов своє власне.
Не секрет, що ситуація у нашій державі далека від того, аби можновладці гуртувалися навколо національних інтересів. Тут триває запекла й, судячи з усього, вічна політична боротьба, відповідно, кожна державна гілка влади не виконує власні функції, а думає про майбутні вибори. Поведінка медіа в данному випадку — дзеркало цієї боротьби. Слід зазначити, що незважаючи на майже повну безпорадність наших засобів масової інформації і в професійному, і в оперативному, і навіть ідеологічному плані, авторитетні експерти зробили висновок, що інформаційну війну програла-таки Росія. Хоча, за наявності потужних ресурсів і чіткого плану, це здавалося неможливим. Нас "врятувало" тільки те, що європейці та американці, нехай не одразу, але можуть-таки самостійно відрізнити істерику від вмотивованих претензій. Ось як озвучив цю думку відомий журналіст Євгеній Кисельов: "Ця війна Росією програна. Достаньо подивитись загальну картину європейських медіа, там відповідь абсолютно однозначна. В основних європейських столицях головним винуватцем газової війни називають саме Росію. Це стосується і політиків і європейських пересічних громадян. Розумієте, коли ви підписали договір, що вам привезуть в будинок нові меблі, ви, коли не отримаєте ці меблі, висуваєте звинувачення до тієї особи, яка вам їх обіцяла. А якщо ця людина починає пояснювати, що там якась компанія, яка невчасно принесла чи транспортувала… ви ж скажите чітко: це ваші проблеми, мене це не обходить, у нас з вами угода, і будьте ласкаві виконуйте її. На мою думку, якщо навіть будуть висуватися позови, то вони будуть висуватися проти "Газпрому". Політично Росія програла, бо вона виглядає ненадійним постачальником. Крім того, вона добилась того, що не вдавалося зробити протягом багатьох років — вона змусила європейців об`єднатись в розумінні необхідності диверсифікації постачання газу в Європу, що потрібно шукати альтернативні джерела енергії та альтернативні джерела постачання. Крім того, в європейських ЗМІ доволі часто звучала тема політичного підтексту, мовляв, Росія карає Україну за бажання йти европейським шляхом, за північноатлантичні прагнення, за підтримку Саакашвілі Ющенком. Писали також, що газова війна є продовженням серпневої війни з Грузією, тільки іншими методами".
Експерти також не втомлюються повторювати, що з якістю спікерів, коли вже до них "доходять руки" у вітчизняних засобів масової інформації, справи у нас також кепські. Інформаційні служби відповідних міністерств, державних структур часто "не готові" чітко уявляти та оперативно подавати свою позицію. Директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар розказала таке: "31 грудня, за дві години до Нового 2009 року Максима Галкіна на ОРТ перервав Міллер, який трагічним голосом сказав про зрив переговорів з Україною, про якийсь ультиматум "Нафтогазу". Картинка малювалась така, що 1-го числа буде Апокаліпсис. А 1- го січня на CNN другим сюжетом після Сектора Гази був сюжет про початок газової війни між Росією та Україною. Він був збалансованим, але я собі уявляю, яких зусиль це коштувало американським журналістам, які мали три синхрони російських посадовців, в тому числі прем`єра Путіна (вже 1-го січня!) і жодного синхрону української сторони. У наших бо Новий рік, і коментарі з`явилися вже 2-3 січня, а якась злагодженість з`явилась ще пізніше. І, очевидно, що українці не ставили собі за пріоритетну мету посянити свою позицію. Не було якісних коментарів, а ті, що були, звучали врізнобій. В них було надто багато політики і надто мало конкретики і фаховості. Інформаційна війна Росією проти України почалася давно і будь-які приводи будуть її загострювати. Потрібно чесно, оперативно, професійно висвітлювати свою позицію. Але в будь-яких структурах таких речників сьогодні просто немає"
Щодо коментарів з боку "Нафтозагу", то склалося враження, що ця абсолютно профільна, спеціальна структура "несла на собі" імідж держави одноосібно протягом майже усього конфлікту. А це вже, занадто, погодьтесь."У нас забувають, що прес-служба "Нафтогазу" не є прес-службою Секретаріату, чи Кабміну, чи МЗС, — каже розпачливо секретат прес-служби Валентин Землянський, — Те, що ми говоримо має містити дві складові: політичну доцільність з урахуванням сьогоднішнього становища України та економічну доцільність. І якщо ми вчасно не даємо якусь інформацію, то це пояснюється тим, що ми ведемо комерційні переговори, тому до кінця усіх переговорів ми не можемо називати конкретні цифри. Проти нас цього разу працювали згуртовано. Інформація за класикою пропоганди одразу тиражувалась на кількох рівнях: президент, прем`єр, керівник “Газпрому”. На жаль, ми такого маневру, як би ми не старалися, не мали. Якби ж у нашому розпорядженні був хоча б прес-реліз від прем`єра, від президента, від МЗС. В прес-службах там є люди. які мають за це відповідати! Преші дні ми дійсно не працювали на внутрішній ринок, ми працювали так би мовити "на імпорт" і наш обов`язок був — репутація країни в Європі. "Нафтогаз" мав обстоювати позицію України. Але ми не прес-служба держави!"
На жаль, наші медійні "дірки" не залатані не лише у рідних пенатах, а й за тисячі й тисячі кілометрів.Справа у тому, що в Україні відсутня школа міжнародної журналістики, адже наша держава досі не усвідомлює, що за кордоном журналіст, на рівні з дипломатами, формує імідж своєї країни. Двомільйонна Словенія має 11 корпунктів по світу. 47-мільйонна Україна п`ять. З чим нас і слід привітати. Завжди виграє той, хто володіє інформацією. А Україна, судячи з усього, заволодіти нею навіть не намагається.
До речі, є ще один цікавий момент, схожий на діагноз. Працівники МЗС стверджують, що незважаючи на бесперебійне надання, навіть через інтернет, інформації вітчизняним ЗМІ, на кшталт: "позиція нашого відомства з такого питання є такою", вищезгадані ЗМІ з наполегливістю, вартою кращого застосування, все одно цитують винятково російські новини, російський МЗС та, в даному випадку, "Газпром". І нема на те ради. Ми — вічні відповідачі, як "вічний жид", без власної наступальної позиції.