Нам пропонують панацею від наскрізь корумпованої системи судочинства — обрання суддів. Так і бачиться кандидат-юрист з полум»яними очима, кришталевою біографією і цицеронівським праведним словом, що запалює натовп.
Ледь не зірвавши голос і зійшовши з трибуни, пошукач суддівської мантії усамітнюється зі спонсорами, щоби обговорити делікатні деталі фінансування його (її) передвиборчої кампанії. Так, закон (який буде ухвалено під нову Конституцію) обмежуватиме розмір передвиборчого фонду в цілому і обсяг кожного індивідуального внеску зокрема, однак на те юрист і вчився, щоб вміти оминати закон, не порушуючи його.
Уявімо, що полум»яного кандидата обрано, а його спонсорами була….скажімо, будівельна компанія, яка через два роки після його (її) обрання наразилася на скандал. Недотримання будівельних норм коштувало людям, які придбали у них квартири, здоров»я і грошей. Справа потрапляє на стіл судді, якого вони спонсорували. Навіть якщо не він розглядатиме цей позов, то чи можна очікувати об»єктивності вердикту, який буде винесено?
Обрання суддів всенародним голосуванням – вкрай делікатна матерія, яка зарекомендувала себе у світі далеко не однозначно. Якраз саме зараз у Сполучених Штатах набирають сили процеси, які примушують по-новому поглянути на, здавалося б, одну із основ американської демократії – обрання суддів. Насьогодні вони обираються у 39 штатах. Відколи виборчі кампанії перетворилися на багатомільйоні операції і змагання не самих лише кандидатів у судді, але і їхніх спонсорів, в американського суспільства побільшало запитань — чи варта юридична шкурка такої електоральної вичинки.
За відповіддю далеко ходити не потрібно – на найближчий книжковий ринок (скажімо, на Петрівку). Запитайте там передостанній роман Джона Грішема, гуру специфічного літературного жанру – юридичного і судового трилеру. Його роман «Апеляція» (http://www.jgrisham.com/the-appeal) вже мав би бути перекладений. Суть сюжету – хімічна компанія, що труїла людей відходами свого виробництва, має за вироком суду сплатити багатомільйону компенсацію жертвам. Голова компанії вирішує завдати удару на стадії оскарження цього рішення, а тут як ніколи доречно настає час виборів судді до апеляційної інстанції. Компанія ставить на темну невідому конячку, позаштатного юриста, який і гадки не мав, що він буде обиратися в судді. Його компанія щедро фінансується. Мета одна – саме його голос в апеляційному судді має стати вирішальним, аби скасувати вердикт нижчої інстанції.
Грішем не просто випередив реальні події – він достеменно знає, наскільки суперечливими є суддівські перегони. З торжества демократії вони перетворилися на забіг лоббістів і грошових мішків. Не секрет те, що основними спонсорами кандидатів у судді є, власне, адвокати, які спеціалізуються на тій чи іншій галузі права. Якщо, скажімо, аналіз рішень судді Н., який вирішив переобиратися, засвідчив, що він схильний симпатизувати жертвам медичних помилок, юристи та юридичні компанії, котрі на цьому заробляють, радо поповнять його передвиборчий фонд.
І ось саме цими днями схожа справа потрапила на вершину американського судочинства – тамтешній Верховний Суд виніс рішення у справі судді із Західної Віргінії, який розглядав справу вугільної компанії (засудженої до 50-мільйонної компенсації), що і була спонсором його передвиборчих змагань. Підтримка судді коштувала вугільникам три мільйони доларів (http://politics.theatlantic.com/2009/06/out_of_a_grisham_novel_supreme_court_invalidates_judicial_election.php). Верховний Суд США не скасував вибори суддів, однак визначив, що судді не повинні розглядати судові справи, фігурантами в яких є спонсори їхніх передвиборчих кампаній.
Свого часу партійні вожді нагодували нас тирсою про тріумф демократії у вигляді виборів за партійними списками. Тепер імплантують ідею про чесного непідкупного суддю, якого ми буцім-то обиратимемо.